Тактовна комунікація: психолог пояснив, як та кому варто опанувати цю навичку 

Антон Семенов. Скриншот: kanaldim.tv

Тактовна комунікація — це такий спосіб комунікувати, при якому ми всі почуваємося добре, уникаємо конфліктів. Як опанувати тактовну комунікацію, у чому її особливості та кому ця навичка стане у пригоді, розповів у "Ранку Вдома" психотерапевт, засновник проєкту "Як ти, брате?" Антон Семенов.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

Що таке тактовна комунікація?

— Тактовна комунікація — це такий спосіб комунікувати, коли ми всі почуваємося добре, уникаємо конфліктів.

Конструктивна частина комунікація — це проясняти конфлікти, досягати згоди, допомагати одне одному, спільно щось робити, щоб зусилля не витрачалися на суперечки. Тактовна комунікація дозволяє уникнути зайвих проблем, які нікому зараз не потрібні.

Раніше бажання посперечатися було розвагою. Втім, ті часи уже давно минули, тобто зараз це просто недоречно.

Людям стає важко спілкуватися та знаходити спільну мову. Ви згодні з цим?

— Цілком. В березні ми провели опитування у волонтерській спільноті. Понад 90% відповідей свідчить про те, що рівень агресії, поляризації, напруги в суспільстві зростає. Всі говорять, що стає складніше спілкуватися. В усіх ситуаціях.

Не тільки спілкуватися складно, а й працювати в таких умовах, чи не так? Особливо це важливо для колективів, які мають продовжувати комунікувати. Як правильно спілкуватися в колективі в умовах стресу, під час війни?

— По-перше, я хочу зауважити, що з комунікації все починається. Для спільної роботи треба вміти домовлятися. Якщо є суперечки, конфлікти, які не прояснюються, це нічому не допомагає. Тобто спочатку комунікація, потім робота. Ми в проєкті "Як ти, брате?" вже два роки збираємо досвід українських компаній, керівників.

Зараз ми проводимо безплатні лекції для організацій, для бізнесу, великих компаній. Йдеться про лекції з військовими й ветеранами. Це лекції для керівників та HR-фахівців. Під час цієї комунікації ми побачили дві закономірності. Одна — стратегічна, одна — тактична.

Стратегічна полягає саме в тому, що ті правила, етикет, який виникає у військових комунікаціях, з часом стає таким самим й у цивільних. Це такий тренд, який ми чітко прослідковуємо. Тобто нема сенсу адаптувати військово правильно комунікувати. Звісно, йому потрібна адаптація та реабілітація, але саме в комунікації не військовий має підлаштовуватися під цивільних, а цивільні мають наздоганяти військового. Бо військова краще за нас адаптовані у питанні спілкування, комунікації в умовах широкомасштабної тривалої війни — такого виклику.

Ви сказали про тактичну закономірність. У чому вона полягає?

— Тактична закономірність — це свідчення того, що всі напружені та виснажені, тому не можна тиснути. Дуже проста штука, але вона змінює все.

Якщо ви тиснете на людину, буде конфлікт. Людина буде захищатися або уникати спілкування, або звільнятися з роботи, або не піде до компанії, в якій тиснуть на людей.

Саме тому, тактовність комунікації — на першому місці.

Що робити, якщо люди не вміють тактовно комунікувати?

— Зараз насправді всі намагаються поважати співрозмовника, але не до кінця розуміють як правильно комунікувати. Тому ми проводимо лекції, щоб пояснити, як це робиться.

Які поради ви можете дати? Усі ми розуміємо, що гарні стосунки в колективі працюють на результат.

— По-перше, треба розділяти особисте й робоче. При цьому, якщо ви зараз потребуєте допомоги, треба її попросити. Наприклад, ви хочете, щоб вас вислухали, ви хочете поділитися переживаннями особистими. Коли ви це визнаєте, ви звертаєтеся щиро до людини з проханням вислухати вас. Так і сказати: "Я сьогодні виснажений, можна трохи понию?". Якщо людина дає згоду, тоді можна отримати цю підтримку.

Якщо ви хочете допомогти, ви бачите, що людині важко, ви допомагаєте. Кажете: "Я, як людина хочу тобі допомогти. Я готовий тебе вислухати". Тобто не треба тиснути, а вміти просити про допомогу. Якщо ви хочете, щоб справа робилася, треба сказати, що вам потрібно. Фактично треба визнати, що тобі складно. Це основа, етики серед військових. Вони щиро визнають власні обмеження. Ми, у цивільному житті, не звикли до цього. До війни ми всі прагнули показувати себе з кращого боку. Зараз все інакше.

Треба спочатку визнати, що тобі складно й попросити про допомогу. Це як би ризиковано, бо тобі можуть відмовити.

Втім, зараз такі часи, що кожен українець готовий допомогти. Якщо людина відмовить, це означає, що щось не так з вашим проханням. Або ви попросили занадто багато, або ви взагалі попросили не про допомогу, а про порятунок. Нібито просите, щоб людина взяла за вас відповідальність, а це вже забагато. Звісно, люди від цього будуть відмовлятися.

— Ви проводите безплатні лекції для керівників та фахівців у сфері HR. На що орієнтовані ці навчання?

— Ми прагнемо навчити їх правильно побудувати розмову з самого початку. Наприклад, коли повертається колишній співробітник, або коли наймають нового співробітника, але це учасник бойових дій з досвідом.

Ми хочемо, щоб роботодавці розуміли що потрібно прояснити в першу чергу. Які питання нормально поставити, які — ні. Якщо, наприклад, питання про досвід та навички стосується вакансії, то це гарне питання. Його варто поставити. Якщо не стосується, то це пусті балачки, задоволення власного інтересу, то це не доречно.

Людині й так важко, тож розважати вас вона не хоче, їй це не сподобається. 

Також цікаво:

Прямий ефір