Мистецтво маленьких кроків: про пошук ресурсу та сенсів говоримо із психотерапевтом Антоном Семеновим

Антон Семенов. Скриншот: kanaldim.tv

Під чай війни, у полоні стресу ми часто забуваємо приділяти час собі, своїм потребам та бажанням. Завжди потрібно пам'ятати, що наші сили обмежені, й поповнювати власні ресурси. Як впоратися з невизначеністю, знайти час для себе, та залишатися у ресурсі, розповів у "Ранку Вдома" психотерапевт Антон Семенов.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Як впоратися з невизначеністю та виснаженістю, яка зараз притаманна чи не всім українцям?

Якщо нам вдається пам'ятати про те, що наші сили обмежені, що нам складно підлаштовуватися і справлятися, то треба вчитися мистецтву маленьких кроків.  Тобто треба концентруватися на маленьких справах. це стосується вміння піклуватися про себе. Наприклад, важливо стежити за власним порядком денним в піклування про себе. При першій можливості треба повертатися до звичних справ, то тих, які приносять задоволення. Має бути концентрація на обов'язках, але в маленьких кроках. Робити те, що ти можеш робити саме зараз.

Тобто це такі щоденні побутові ритуали до яких людина звикла?

Краще назвемо це традиціями. Бо ритуал — це змістовна штука, а традиція має сенс. Звички, які створюють традиції, треба заново формувати. Це повинні бути повсякденні звички. Як тільки ти повертаєш традиції це допомагає залишатися в нормі. Секрет в тому, що це має бути дуже маленька справа. Коли ми виснажені, наш поріг стресостійкості знижується. Людина думає, що треба зробити щось масштабне, але це працює навпаки. Треба зробити маленький крок. Маленькі справи — це наш порятунок.

Тож виходить, що для того, щоб вийти зі стану невизначеності потрібно дотримуватися дисципліни та робити маленькі справи? Чи можливо є якісь альтернативні методи, які допоможуть підвищити мотивацію та діяти?

— Звісно, щоб щось робити, нам треба мати мотив. Треба, щоб була енергія та бажання. Чому ми говоримо, що треба спиратися на власні обов'язки? Тому що це дає сенс. Я не просто так це роблю. На себе можна "забити", але якщо від тебе залежить чиєсь життя, то ти повинен взяти себе в руки. Це відповідальність. Зараз, під час війни, багатьох мотивує власна справа, та робота, яка докладає зусиль для перемоги. Це по-перше.  По-друге, це те, що я роблю для себе. Це такі собі пігулки. Їх дві. Це власна мрія та особисті свята. Тобто щось таке, що вам важливе.

 Мрія — це велика ціль?

Не обов'язково. Велика ціль — це місія, а мрія — це може бути що завгодно. Наприклад, з'їздити з дружиною в подорож, порибалити з другом на ставку. Нещодавно ми опитували бойових медиків для нашого проєкту. Один медик сказав, що хоче після війни власноруч зробити дерев'яний човен. Він цим живе. Це допомагає йому в моменти, коли дуже важко, коли є такі відчуття безсилля, безпорадності. Мрія про човен в цей момент дає відчуття того, що життя триває. він думає: "Якщо я впораюся, якщо я собі допоможу зараз, то є заради чого жити". Це дає спрямованість в майбутнє, щоб не концентруватися тільки на негативі, тільки на тому, що є тут і зараз. Мотив завжди має бути в майбутньому.

Особисті свята — це друга "пігулка"? Про які саме свята йдеться?

— Це день народження, Різдво, День Святого Валентина, Пасха, або просто якась пам'ятна дата. Насправді краще, коли це якесь пам'ятна дата. Наприклад, у нашому проєкті у нас є дата першої презентації. Він буде тільки в жовтні, але я згадую цю дату щотижня. Це чарівний момент для нашої команди. Я собі нагадую постійно, що треба буде відсвяткувати це. Не знаємо як, але це мене надихає. Тобто це такі дати, які дуже важливі для тебе, цю радість ти хочеш розділити з близькими. Це ключова штука, яка структурує майбутнє та створює спільноту.

Читайте також:

Прямий ефір