Чому ми довіряємо і недовіряємо людям: пояснює психологиня Наталя Підлісна

Фото: kanaldim.tv

Чому одні люди схильні до довіри, а інші — ні. Взагалі, що таке довіра, як вона формується та що змушує людей патологічно все перевіряти? Про це у "Ранку Вдома" розповіла психологиня Наталя Підлісна.

Ведучі — Лілія Ребрик та Ірина Хоменко.

Чому одні люди схильні до довіри, а інші, навпаки. Тож розберімось для початку, що таке довіра і взагалі як вона формується?

— Довіра — це властивість психіки, яка полягає у переконаннях, що інші люди мають добрі або нейтральні наміри щодо нас. Це дозволяє нам почуватись з цими людьми безпечно. Здатність довіряти формується в перші роки життя.

Орієнтовно до трирічного віку у дитини формується базова довіра до світу. Коли немовля отримує всю необхідну любов і турботу від батьків, то формується уявлення, що світ безпечний і добрий. Довіра робить людей активними і заохочує до співпраці.

То що таке недовіра і як взагалі вона формується?

— Тут все навпаки. Недовіра формується тоді, коли батьки недостатньо турбуються про дитину. Наприклад, покинули дитину, або не беруть її там на руки, коли вона плаче, не дають їй достатньо своєї уваги. Тоді дитина думає, що світ ворожий.

Сама недовіра і підозрілість — це щоденні намагання повернути собі контроль над ситуацією. Але неможливо все тримати під постійним контролем, бо контроль часто — це ілюзія, і це дуже виснажує. Людина з недовірою завжди виснажена.

Чи є, можливо, країни чи суспільства, в яких більше довіри, чи навпаки, більше недовіри? Як це проявляється?

— Дійсно, культури, які розрізняються за цим критерієм довіри, існують. В культурах з високим рівнем довіри люди довірятимуть не тільки один одному, а й державним інституціям.

В суспільствах з низьким рівнем довіри люди довіряють тільки собі, або найближчому оточенню. Переважно йдеться про родинні зв'язки.

В культурах з низьким рівнем довіри обов'язково треба укладати договір в письмовій формі, а інколи навіть треба мати свідків. В той час, як у культурах з високим рівнем довіри просто працює усний договір. Він є просто обов'язковим для виконання.

Культури з високим рівнем довіри — це скандинавські країни, з низьким рівнем — це східна Європа, це ми. Але я думаю, що центральна теж має дуже високий рівень недовіри. Також вважається, що дуже низький рівень довіри в Африці.

Наведу приклад. Моя подруга живе в Данії. Останні 15 років вона працює там в державній установі. Каже, окрім десятихвилинних щоденних нарад за кавою вранці, з шефом немає контакту. Тобто під час роботи є листування тільки між ними й клієнтами. Якщо шеф щось напише, то це справжній стрес. Шеф пише тільки в екстрених випадках. Це і є культура довіри.

— Але ж у Європі укладають шлюбні контракти, на роботу беруть теж за контрактом. Хіба це історія виключно про низький рівень довіри?

— Думаю, що це не про довіру, а про обов'язки.

Добре, а чи можна навчитись довіряти у дорослому віці?

— Це емоційно складний процес. Треба мати готовність ризикнути. Треба прийняти психологічні ризики, усвідомити, що вам таки будуть брехати. Треба визнавати, розчиняти в собі те, що сформувалося в дитинстві: забобони, недовіри, підозрілості, страху.

Ви можете себе відчувати вразливими, боятися, а можете вірити, що є люди, які дійсно гідні вашої довіри. Якщо ви навчаєтесь бути довірливим, то треба врахувати і те, й інше.

Взагалі, якщо ви дорослим навчаєтесь довіряти, то треба визнати, що як би не було це прикро, що біль, кризи, обмани — це є невелика, але все ж таки частина нашого життя. Вона теж корисна.

Читайте також:

Медіа-партнери
Прямий ефір