Встановила світовий рекорд та взяла друге поспіль "золото" на Кубку світу: розмова з веслувальницею Людмилою Лузан

Кожна перемога цієї спортсменки — це український прапор на світових п’єдесталах. У її доробку — десятки медалей найвищого ґатунку, а також срібні нагороди Олімпійських ігор у Токіо та Парижі. Сьогодні у студії "Ранку Вдома" — Людмила Лузан, українська веслувальниця, багаторазова чемпіонка світу та одна з лідерок світового каное. Нещодавно вона встановила новий світовий рекорд у каное-одиночці на дистанції 200 метрів у Сегеді, а згодом вдруге поспіль виборола "золото" на етапі Кубка світу в Бранденбурзі, вкотре підтвердивши свій статус спортсменки найвищого рівня

Ведучі — Кароліна Король та ХАС.

— Травень став для вас суперуспішним. Світовий рекорд та "золото" в Сегеді (Угорщина), а також "золото" в Бранденбурзі (Німеччина). Чи відчували ви, що це буде переможний місяць, чи це для вас стало сюрпризом? 

Звісно, я відчувала, що знаходжусь у дуже хорошій формі, хоча і не налаштовувалася встановити світовий рекорд.

Я налаштовувалася на перемогу і для мене стало приємним бонусом, що я можу їхати настільки швидко і побити олімпійський рекорд. Це крок вперед і розуміння того, що дійсно рекорди б'ються, немає нічого неможливого.

Для мене це ще важливо, тому що два роки тому на Олімпіаді в Парижі мені не вдалося виступити й показати результат саме на цій дистанції (200 м, — ред.). Тому я неймовірно пишаюся, що пройшовши складний період невдачі, я все-таки змогла повірити в себе і зрозуміти, що це можливо. 

— Завдяки чому вам вдалося підійти до цих травневих стартів у такій крутій формі?

Це мотивація стати олімпійською чемпіонкою. Це рухає мене, і ще — відчуття відповідальності перед країною виборювати ці перемоги.

Ще більше впевненості мені надає можливість представляти Україну на міжнародному рівні в такий нелегкий час, коли в країні війна. І дякуючи нашим захисникам, ми маємо можливість виступати.

— У Сегеді ви здобули ще й "золото" на 500 м у дуеті з Анастасією Рибачок. Наскільки складно було після перерви знову адаптуватися до виступів у парі?

Це було не складно, бо з Анастасією ми не перший рік працюємо у двійці. Ми вдвох завоювали дві срібні нагороди на Олімпійських іграх. Нещодавно Анастасія повернулася після народження вже другої дитинки, і її мотивація — це також олімпійське "золото".

Ми дуже злагодженого працюємо в команді, відчуваємо одна одну і маємо велику відповідальність, щоб завоювати ліцензію для країни на Олімпійські ігри.

Тут відбулись деякі зміни. Раніше ми могли виступити на Чемпіонаті світу, вибороти з 1-го по 8-ме місце — і ліцензія є. Зараз потрібно два роки бути в топі на усіх змаганнях, і їх стало ще більше.

До цього в нас було всього троє стартів на рік, зараз вже п'ять. Це дуже насичений графік, і вже за тиждень ми від'їжджаємо на Чемпіонат Європи, тому — працюємо.

— Ми знаємо, що після чотирьох золотих медалей на Чемпіонаті світу в Мілані ви казали, що нарешті по-справжньому відчули спринт на 200 метрів. І перемога в Бранденбурзі це лише підтвердила. Як вам вдалося остаточно підкорити цю неймовірну дистанцію?

Я можу сказати, що почала відчувати себе: відчувати свою техніку і ні на кого не рівнятися. Раніше мені здавалося, я недостатньо потужна.

Дівчата-спринтери, зазвичай дуже накачані і робота в них максимально швидка, дуже відточений гребок. Здавалося, що мені чогось не вистачає. Я не могла з ними зрівнятися і вийти на той хід, який вони задають.

Коли я почала орієнтуватися на свій гребок і шукати свої плюси: "У чому моя особливість? У чому я можу розкрити свій талант, щоб човен почав їхати швидше?". Дійсно, я зловила це відчуття. Я відчула ту особливість веслування, яка змінює світові тенденції.

Зараз мені дуже приємно, що багато людей дивується, як такою технікою, таким широким гребком, я можу випереджати наскільки швидких спортсменок. І я відчуваю, що можу ще більше. 

— Для глядачів веслування виглядає плавно та граційно. Але я розумію, яка там сила. По-перше, мені справді цікаво, які м’язи болять найбільше. А по-друге, я знаю, що у вас є досвід у гімнастиці. Чи допомагає вам ця натренованість?

На початку моєї кар'єри у веслуванні гімнастика дуже допомогла. Я була вже готовим атлетом: сідай в човен і веслуй. Швидко зрозуміла техніку, і мені пощастило з моїм першим тренером. Він дав мені поштовх і віру в те, що в мене все вийде. 

В гімнастиці я пройшла школу виживання. Мені було складно через мій зріст, було багато травм.

Тому, прийшовши в веслування, я зрозуміла: "О, виявляється свою справу можна любити”. Мені хотілось бігти на те тренування, тобто мене не треба було заставляти.

— Мені ще цікаво, що по м'язах? Що болить найбільше?

Болять всі м'язи, але на початку. Наприклад, коли я заходжу в новий сезон після відпустки. Але коли я починаю працювати вже під час змагань, — у мене вже немає такого болю в м'язах. Тільки втома, бо на кожному тренуванні викладаюсь по-максимуму. Це нелегко.

Особливо можна виділити жіноче каное. Це досить молодий вид спорту, його започаткували тільки у 2010-му. Раніше воно було тільки чоловіче. Вважалося, що жінки слабші.

Але, ми, дівчата, наскільки потужні, і розкриваємо цей вид спорту ще й своєю грацією.

— Часто веслування — ще й непередбачувана історія. Можуть бути хвилі, вітер, дощ. Як веслувальнику впоратися зі стихією, коли, наприклад, човен зносить у вирішальні частки секунди?

Саме я — люблю непередбачувані погодні умови. В мені, навпаки, просинається азарт. Я відчуваю себе дуже впевнено. Люблю хвилі, вітер. Для мене немає погоди, яка може завадити подолати дистанцію. Тобто я підлаштовуюся під попутний чи зустрічний вітер. Я знаю, що готова. 

Ми, веслувальники, на цьому рівні досягаємо такої впевненості у своїй роботі, що не відчуваємо ті погодні умови й те, що щось може піти не так. Навпаки, коли неочікувано може піти злива, це приносить велике задоволення.

— Я пам'ятаю, що взимку ви тренувалися на лижах в Карпатах, а потім поїхали у Туреччину на відкриту воду. Наскільки відчувається цей контраст? Мені здається, важко не помітити.

Так, важко не помітити. І, звісно, всебічна підготовка важлива. Тому в нас є не тільки веслування: ми працюємо в спортзалі, кроси, лижна підготовка. Коли ми один раз в рік виїжджаємо на такий збір (в Карпати, — ред.), то відчуваємо себе лижниками, хоча й не такими технічними.

Для мене це дуже складно. Чесно, я себе більше заставляю.

Відчуваю, що мені просто необхідно напрацювати базу, щоб потім було легше, щоб я була більш витривалою на воді. Тому, коли ми вже виїжджаємо на збори в Туреччину, я радію відкритій теплій воді.

На жаль, ми не можемо тренуватися в Україні через те, що відкритої води немає. Змушені виїжджати за кордон і дякуємо, що в нас є можливість закладати цю базу і готуватися до сезону. 

Сьогоднішній старт сезону в формі, в якій я зараз знаходжусь — це ці збори й ця можливість тренуватися. Це також велика робота тренерів та команди, людей, які мене підтримують. Це спільна праця багатьох людей, яких не видно. І я вдячна їм за проходження цього шляху зі мною.

Читайте також: Встановила два світові рекорди з фрідайвінгу: про підготовку та подолання страхів говоримо з Наталією Жарковою