Тоня Матвієнко заспівала "Кульбаби" на освідченні захисника: історія війни та кохання Романа Сергієнка

У 19 років Роман пройшов строкову службу, а у 20, після смерті батька, підписав контракт, щоб матеріально підтримати родину. У 22 роки з чергового бою Роман повернувся без ноги. Під час лікування опорою для хлопця стала кохана дівчина Катерина. У проєкті "Я не забуду" на телеканалі "Дім" Роман зважився на романтичний крок.

Ведуча — Ірина Хоменко.

Війна

Роман Сергієнко родом із Херсона. У 19 років хлопця призвали на строкову службу, яку він проходив у Житомирі. Роману виповнилося 20 років, і наступного дня від хвороби помер вітчим, якого він вважав за батька.

"Я служу в армії, а зарплата [під час строкової служби] — 400 гривень. А у мене мама не працює, молодшого брата треба виховувати. Я на той час уже прослужив рік, залишалося ще пів року, тобто ще пів року при зарплаті в 400 гривень. Щоб фінансово допомогти родині, я вирішив підписати контракт із ЗСУ", — розповів він.

Роман підписав контракт у 2021 році. Спочатку служив у тиловій військовій частині в Житомирі. У квітні 2022 року він мав вирушати на Донбас, у зону проведення Антитерористичної операції. Але в лютому почалося повномасштабне російське вторгнення.

"Ми не те щоб знали, що почнеться велика війна. Ми здогадувалися. Це було дуже очевидно. Тому що вивозили склади, у військовій частині була така масштабна метушня. Ніхто не говорив, що відбувається, але ми, солдати, розуміли, що найближчим часом буде щось серйозне", — згадує хлопець.

24 лютого о 5-й ранку росіяни обстріляли Житомирський полігон. Роман у цей час перебував у своїй орендованій квартирі в Житомирі.

"Я подумав, що це навчання на полігоні. Побурчав і ліг спати. І тут мені дзвонять командири, що почалася війна, що всім терміново прибути до частини", — продовжив він.

У військовій частині почали формувати групи швидкого реагування — виключно з добровольців. Роман висловив бажання. Групи відправили під Чорнобиль, ближче до Прип'яті.

"Сказали, що це три дні максимум. Нам кожному видали півтора літра води й один сухпайок. А застрягли ми там на тиждень. Наше завдання було — контролювати основну трасу. Ми не знали, з якого боку підуть російські колони, тому закріпилися з обох боків дороги. У нас були проблеми з комунікацією, ми це не відпрацювали, бо були тиловою частиною. Ми ліс валили, а до війни абсолютно не були підготовлені. Наприклад, у кожного був одноразовий РПГ (ручний протитанковий гранатомет), але ніхто не знав, як це працює. Сказали: у бою навчитеся", — розповів ветеран.

І тут пішли російські колони.

"Ми їх зустрічали дуже активно. Ми знищили 2-3 колони, це загалом 50 одиниць різної техніки. Особисто я знищив близько п’яти одиниць. Але з собою ми не змогли забрати залишену техніку, бо серед нас ніхто не мав досвіду керування нею. У нас була мета — все знищити. Дуже багато кацапів там розлетілося — понад сотню ми там поклали і близько десяти взяли в полон", — зазначив Роман.

Після Чорнобиля групи мали повернутися до Житомира, у свою військову частину. Спочатку попрямували до Києва, щоб запастися провізією.

"Але коли проїжджали повз Київ, траса Житомир — Київ, там ще трохи повоювали. Обстріли були сильні. Було чутно, як у Бучі, в Ірпені стріляють", — продовжив Роман.

Приїхали до Житомира. Почали формувати групи добровольців для відправлення на Херсонський напрямок. Роман знову погодився, тим паче йшлося про його рідні місця.

"У половини тих, з ким я був під Чорнобилем, бажання зникло. А я розумів, що Херсонщина — це мій дім. Там моя мама, брат, бабуся, дідусь, тітка, двоюрідна сестра. І я поїхав, звичайно", — пояснив він.

По дорозі на Херсонщину бійці встигли повоювати в Миколаївській області — у районі міста Снігурівка брали участь у визволенні трьох сіл. Під час цієї операції під мінометним обстрілом Роман отримав поранення в руку. До Херсонської області він так і не доїхав, бо хлопця повернули до Житомира на лікування.

Після бойових дій Роман уже не міг перебувати в тилових регіонах, йому хотілося на передову. Тому в лікарні він не затримався. Шукав підрозділ, куди перевестися. І першою відгукнулася 81-а окрема аеромобільна бригада Десантно-штурмових військ ЗСУ. Роман вирушив до нових побратимів на Донбас.

У червні 2024 року боєць був на черговому бойовому завданні в районі села Білогорівка (Луганська область). Його мали змінити на позиції 23 червня о 20:00, а через пару днів він мав піти у відпустку. О 18:10 Роман хотів вийти з бліндажа на перекур.

"Тільки я підходжу до виходу, присідаю навпочіпки, відставляю ліву ногу, запалюю сигарету… І вибух, це був приліт снаряда 152-го калібру. Я не розумію, що відбувається. Я повністю накритий землею. Починаю себе відкопувати. Праву ногу легко дістав. Продовжую відкопуватися і дістав нижню частину лівої ноги. Окремо. А зі стегна стирчить тільки кістка", — поділився захисник.

Хлопець швидко наклав турнікети і почав кликати на допомогу. Прибігли побратими і врятували його.

Роман чекав на евакуацію шість годин: дві години в сусідньому бліндажі, бо обстріли тривали, а потім ще чотири години його не могли вивезти з села.

"Мене потрібно було на ношах пронести від одного кінця села до іншого. Але кацапи помітили й почали стріляти з гранатомета", — сказав хлопець.

Романа доставили до госпіталю. Чотири-п'ять місяців пішло на лікування, а потім два-три — на протезування.

"Це досить швидко. У мене дві операції на вухах і одна на нозі. Все. Мені дуже пощастило, що в мене влучив практично один осколок, але дуже великий, і він миттєво відсік ногу. А від усього іншого мене врятувала стіна, яка була переді мною і завалила мене", — зазначив він.

Кохання

Під час лікування Роман познайомився з Катериною Сулімовою. Вони були знайомі ще з дитинства в Херсоні. Катя була молодшою сестрою друга Романа. Хлопцям тоді було по 15 років, а їй — лише 11, і Роман у той період із сестрою друга особливо не спілкувався.

Роман і Катя випадково зустрілися у Вінниці вже під час війни, де Роман проходив лікування і готувався до чергової операції. Він тоді ще був без протеза, пересувався на милицях. До Романа приїхав його друг з Одеси, вони пішли в кафе, де хлопець і побачив Катю.

"Ось тоді ми вдруге познайомилися. Я одразу закохався і зрозумів, що залишуся у Вінниці", — зізнався він.

Катерина почала відвідувати Романа в лікарні, піклувалася про нього. У дівчини спочатку були лише дружні почуття, які з часом переросли в кохання.

Катерина з родиною пережила окупацію Херсона. Після звільнення рідного міста разом із мамою та бабусею переїхала до Вінниці, а її старший брат продовжує захищати Україну. Мама та молодший брат Романа досі живуть у Херсоні.

Мама Катерини добре знала Романа ще з часів дружби з її сином, але в ті роки вважала хлопця хуліганом і не бачила в ньому майбутнього чоловіка для своєї дочки. Однак, коли Катерина зізналася, що закохалася, мама прийняла її вибір.

Роман залишився у Вінниці і зараз живе разом із родиною Катерини.

Після реабілітації ветеран тривалий час намагався влаштуватися на роботу. Пройшов багато співбесід у різних компаніях, за різними напрямками. Деякий час працював кур'єром, розвозив замовлення на електросамокаті. Однак коли випав сніг, їздити стало важко і небезпечно, тому йому довелося залишити цю роботу. Але пошуки нового місця Роман не припиняє.

Освідчення

Роман хотів освідчитися Катерині, щоб ця подія стала незабутньою. І з цим проханням він звернувся до проєкту "Я не забуду".

Улюблена пісня дівчини — "Кульбаби" у виконанні Тоні Матвієнко. І для Катерини було дуже несподівано та дуже приємно побачити у студії відому співачку, яка заспівала її улюблену композицію.

Наприкінці пісні Роман опустився на коліно і запропонував Катерині стати його дружиною. І дівчина відповіла "так".

"Будьте щасливі, я вас вітаю! Мені дуже приємно, що я була сьогодні на цьому святі. Нехай це кохання буде завжди, щоб воно ніколи не згасало. Вам багато-багато щастя і діточок! Слава Україні!", — привітала пару Тоня Матвієнко.

На Романа та Катерину чекав ще один сюрприз. Сімейний готель "Ruta Resort Поляниця" підготував їм весільний подарунок — п’ять днів відпочинку у самому серці Карпат.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Втратив на війні чотири кінцівки: як живе захисник Руслан Книш після гучного скандалу з банком
• День важкого поранення стерся з його пам'яті: захисник дізнався історію свого порятунку
• Загинули у 21 рік: хто виконав останні бажання найкращих друзів-розвідників
• Кулеметниця Валентина "Макар" загинула разом із трьома побратимами — історії захисників
• На впізнання дружині представили тіло іншого захисника: історія загибелі трьох операторів БпЛА