Про нову пісню "Танцюй", втрату близької людини та внутрішню опору: відверта розмова з Олею Цибульською

Українська музична індустрія переживає час внутрішніх трансформацій, коли пісні стають не просто розважальним контентом, а справжньою терапією для слухачів. Співачка та авторка пісень Оля Цибульська презентувала новий трек "Танцюй", який народився з особистої трагедії, але переріс у справжній маніфест життєстійкості та підтримки. Крім цього, в ефірі програми “Ранок Вдома” співачка розповіла про переоцінку цінностей, спорт і те, що її надихає на створення пісень.

Ведучі — Дарія Кудімова та Кароліна Король.

— Олю, нещодавно ти презентувала пісню "Танцюй". Хочеться поговорити про цей трек, адже здається, що він не лише про музику й творчість, а й про трансляцію глибокого внутрішнього стану.

— Так, ця пісня про особливий момент у моєму житті, адже мені довелося подорослішати наприкінці минулого року. Це було небажане й раптове дорослішання — пішов із життя мій тато. 

Я завжди в кожному інтерв'ю повторюю, що мені пощастило з батьками, вони в мене найкращі. У нас завжди були чудові стосунки, але після того, як тата не стало, наш зв'язок із мамою став ще міцнішим.

Якось ми сіли з нею на кухні й почали розмовляти за вечерею. Але говорили не як донька з мамою, без жодних претензій чи повчань, які часто виникають між близькими людьми, а як жінка з жінкою — по-дорослому. Мене це так глибоко зворушило, що я зірвалася й побігла на третій поверх будинку, щоб просто не розплакатися при ній, бо сліз і так було занадто багато. 

І саме в ту мить народилися слова: "Ти танцюй, моя кохана, твої сльози наче перла. Кажуть, час лікує рани, ти лиш впала, а не вмерла".

Мені дуже хочеться бути поруч із нею і сказати: "Мамо, я тебе люблю. Я хочу, щоб ти жила, сміялася й знову закохалася в життя, щоб тебе знову все радувало". Я не можу забрати її біль — ні як жінка, ні як подруга, ні як дитина. Але я можу взяти її за руку й показати, що я не боюся її смутку й буду поруч у будь-якому стані. 

Спочатку це був просто короткий приспів для мами. Я спустилася, взяла її за руку, заспівала ці слова, і ми просто обійнялися. А вже потім, під час концертного туру, ми з музикантами розібрали цю пісню й почали її грати. 

Тоді я побачила, як багато людей не мають поруч того, хто міг би просто взяти їх за руку й сказати: "Я люблю тебе будь-якою: успішною і ні, багатою і бідною, худою і товстою". 

Тож ми записали цей трек і зробили реліз. Я присвячую його мамі та всім, кому потрібна підтримка. Я й сама буваю в такому стані, адже ми живемо в часи війни, коли інколи здається, що ти ніяка, нічого не хочеш і нічого не виходить. Але потім звідкись з'являється друге дихання. Ця пісня саме про нього.

— Із екрану здається, що в тебе взагалі не буває поганого настрою, а енергія просто фонтанує. Коли приходить занепад сил, сум чи відчай, чи маєш ти особисті лайфхаки, як із цього виходити?

— Мені треба побути наодинці та відчути свій внутрішній стан. Ще мені допомагає читання. 

Книжки — це мій справжній фетиш, вони всюди: розкладені по хаті, зі мною в дорозі та на гастролях. 

Також рятує швидка їзда на авто — поїздити на швидкості й упіймати кілька штрафів. Але не робіть так, це дуже погано. Звісно, ще допомагають люди і те, що я люблю — концерти і тури. 

Пам'ятаю, як важко мені було після втрати тата виходити на велику сцену, а у березні ми оголосили великий концерт у Жовтневому палаці. Я серйозно думала скасувати все, взяти кредит, закрити заборгованості й не виходити на сцену. 

Але відчуття того, що ти потрібна людям, сильно рятує. Справа життя витягує тебе за коси, але треба дати собі час просто "понити". 

Оцей "позитивний позитив" та "успішний успіх", який транслюють у соцмережах, насправді заганяє у важкі стани. Треба дозволяти собі пожуритися. Я зазвичай кажу: "Ми ниємо рівно два дні. Сьогодні й завтра тобі погано, а далі беремося до роботи".

— Що ти перенесла у власну родину з батьківського дому? Чи є якісь особливі сімейні цінності?

— Це безумовна любов — коли тебе люблять просто за те, що ти є, і цього достатньо. Це відчуття мені дають мої діти та сім'я.

Після смерті тата я впіймала дуже болючий, але мудрий інсайт. Батько все життя дуже багато працював і навіть на пенсії, будучи юристом, постійно вів якісь справи і допомагав військовим, у нього на столі завжди лежали стоси документів. Перші десять днів після його відходу телефон буквально розривався від робочих дзвінків. А потім наступила тиша, в якій тебе люблять тільки рідні. 

Тому життя — це не лише робота. Воно складається з класних моментів: смачного чаю, чудових людей, поруч із якими ти можеш бути собою і не грати жодних ролей, чи навіть із цукерок, від яких спочатку набираєш калорії, а потім їх скидаєш. 

Раніше я помічала лише роботу, бо всі ми в шоу-бізнесі амбітні й трохи егоїстичні. Але якщо у вас сьогодні щось не вдається у справах — просто перемкніть увагу на те, що робить вас щасливими. Це банальні речі, але насправді вони й роблять нас людьми.

— Ти розповіла, як народилася пісня "Танцюй". А як взагалі створюються твої треки, де ти шукаєш ідеї для натхнення?

— Тільки з реального життя. У мене взагалі не працюють проекти, вигадані суто головою, і не приживаються пісні, які я купую. Я робила це кілька разів, але жодна з тих пісень не стала народним хітом. 

Навіть мій син Нестор нещодавно прослухав одну надіслану мені танцювальну демку і сказав: "Мамо, це гарно, але це не твоя пісня. Твої власні пісні на концертах стають хітами".

Для натхнення потрібні наслуханість, надивленість та зустрічі з класними людьми. 

Наприклад, зараз у дорослому віці я перечитую "Божественну комедію" Данте Аліг'єрі. Це зовсім інше сприйняття, ніж у школі, абсолютно нові інсайти. 

Також я захопилася лекціями українського філософа Олександра Філоненка. Ми поки особисто не знайомі, але я його обов'язково знайду, бо це дуже мудрий мужчина 50+. У нього стільки чудових історій! Дивлюся його відкриті лекції на YouTube з різними людьми і мрію виділити кілька днів, щоб повністю зануритися в його книги і набратися життєвої мудрості. 

Мені здається, людство за тисячі років не змінилося: усі наші сьогоднішні проблеми такі ж, які були колись. Тому треба читати, що люди з ними робили.

— Ти завжди здавалася дуже стрункою, і наживо виглядаєш дуже тендітною та мініатюрною. Проте нещодавно після твого виступу у відвертому сценічному вбранні у мережі здійнялася хвиля обговорень — хтось захоплювався, а хтось почав критикувати за відвертість. Чому, на твою думку, виникає такий хейт?

— Насправді я теж колись думала, що завжди буду худою, а потім поїхала в тур на понад сорок концертів. Розумієте, одна справа, коли твій менеджер знімає тебе на відео з правильного ракурсу — зверху, як люблять усі жінки. І зовсім інша справа, коли глядачі з партеру знімають знизу, і ти раптом бачиш на екрані всі свої підборіддя та складки.

Я не палю і не вживаю алкоголь, тому моїм єдиним антистресом під час війни стала їжа — з'їсти перше, друге, третє і компот. Так я набрала свою критичну вагу, не рахуючи вагітності, — 71-72 кілограми. Мені було важко, я піднімалася сходами й почувалася "свинкою Пеппою". Тоді я почала займатися. 

А щодо критики в соцмережах — людей лякає не відвертість одягу, адже нічого нового на моєму тілі вони не побачать. Часто це просто проекція власних обмежень: коли людина сама не може собі дозволити бути сміливою та вільною, їй хочеться за це "вкусити" іншого. 

Коли мене запитують про схуднення і натякають на “оземпік”, я кажу, що це все завдяки молодому коханцю. Ніхто не вірить, тому пояснюю це глистами (сміється). 

— Ми часто бачимо тебе на тренуваннях, де ти наполегливо працюєш із тренажером, та ще й мугикаєш собі під ніс музику! Як давно ти займаєшся силовими тренуваннями?

— Потрібно робити це системно, але я не хочу… У мене є “пастух” — тренер Олександр, який ходить за мною і каже: “Ви можете!”. 

Силових тренажерів я боялася все життя. Але після сорока років порадили займатися саме силовим спортом, оскільки з віком втрачається м'язова маса. Тож тепер я, як справжній качок, п’ю білок на вечерю і ходжу в зал. 

— П’єш білкові коктейлі?

— Так, я купила спеціальну банку і в дні, коли маю тренування (а це 4-5 тренувань на тиждень), п’ю білок і намагаюся триматися. 

— Як давно ти вже займаєшся зі своїм тренером?

— Ми з Олександром недовго разом (сміється). На силові тренування я ходжу другий місяць, а активно тренуюсь пів року.

— Справжня Оля Цибульська дозволяє собі сумувати й водночас бути сильною, бо це життя. І просто зараз ми послухаємо твій новий трек.

(В ефірі звучить пісня “Танцюй”)

— Цей трек точно залишається в голові надовго і є справжнім маніфестом того, що попри будь-які негаразди, ми маємо брати себе в руки й рухатися далі.

— Я чекаю, що ви сьогодні знімете відео під цю пісню, викладете їх, а ще напишете коментарі в YouTube, а я вам буду відповідати. Бережіть себе, люблю вас!

Читайте також: Українське — це не лише вишиванки й сопілки: про кінець епохи "шароварщини" та новий трек "Ясиня" розповів KHAYAT