Українське — це не лише вишиванки й сопілки: про кінець епохи "шароварщини" та новий трек "Ясиня" розповів KHAYAT

Українська музична індустрія переживає етап переосмислення етнічної спадщини. Дедалі більше артистів відходять від спрощених форматів і занурюються в пошуки історичних сенсів та фольклору. Одним з тих, хто послідовно ламає стереотипи про "шароварщину" та інтегрує автентику в сучасну музику, є відомий український співак та автор пісень KHAYAT (Андрій Хаят). Про нову пісню, творчу експедиційну роботу, ставлення до Нацвідбору та про те, чому українську автентику не варто ховати в музеях, в ефірі програми “Ранок Вдома” розповів співак KHAYAT.

Ведучі — Дарія Кудімова та Денис Мінін.

— Твоя нова пісня називається "Ясиня". Розкажи, що взагалі означає слово "ясинити"?

— Насправді це слово прийшло до нас ще від козаків і має кілька значень. Його першочерговий зміст — це знак перемоги, переможний гул. "Кинути ясу" означало поширити гарну звістку.

Згодом воно набуло більш побутового забарвлення: "шуміти", "гомоніти", "наводити кіпіш". До речі, на Закарпатті є селище Ясіня, але це вже трансформована назва, адже свого часу це було одне з найгучніших сіл регіону.

— Дуже колоритне слово! Як ти на нього натрапив і де знайшов?

— Я великий фанат козацьких дум. Влітку на дачі в батьків у домашній бібліотеці знайшов стару збірку і просто ліг почитати на гамаку. Там, читаючи думу про Самійла Кішку, я вперше й зустрів це слово. 

— Козаки на мотоциклах у кліпі, лист ворогам, електроніка, поєднана з думами... Чи не було в команди побоювань, як це сприйме сучасний слухач?

— Мені дуже пощастило з командою та режисером Олександром Хірченком. Він без зайвих дискусів зрозумів ідею і те, як правильно її передати. 

Я прагнув, щоб цей трек сприймався легко, але водночас стимулював людей вмикати інтелект і розуміти, що окрім веселої і класної музики, там закладено ще щось. 

Але не хочеться, щоб це сприймалося, ніби KHAYAT вчить людей історії.

— Розкажи детальніше про роботу над піснею. Як відбувався процес створення та обробки фольклорних мотивів?

— Усе почалося з приспіву — я просто придумав його і намугикав на диктофон. Потім вже прийшов на студію, і ми записали першу демку, або, як кажуть музиканти, "рибу", після чого я зрозумів, що хочу від цього треку. 

Зараз у нашій музиці спостерігається бум на залучення етнічного бек-вокалу чи сопілок. Якщо чесно, для мене це вже виглядає дещо вторинно.

Хочеться, щоб люди усвідомили: українська культура — це не лише вишиванки, віночки та сопілки, адже є багато речей, які досі залишаються нерозкритими. 

У своїй творчості я прагну поєднувати минуле з сучасністю, щоб показувати щось нове, а не три разів “заїжджене”.

— Як на такі експерименти реагує твоя аудиторія?

— Я той артист, який дуже рідко стикається з хейтом чи негативом, тож слухачі сприйняли нову пісню дуже позитивно. 

Оскільки "Ясиня" — це тільки одна ластівка мого майбутнього альбому, цим треком я тестую сприйняття аудиторії, адже в альбомі ця історія буде розгорнута набагато ширше.

— Цей альбом також базуватиметься на козацькій тематиці?

— Не на козацькій, але він відображатиме моє фольклористичне минуле. Свого часу я їздив у фольклорні експедиції різними регіонами України, тож в альбомі буде імплементовано частинки нашого етносу різних епох.

— Мало хто знає, але спочатку ти планував нести на "Євробачення" саме пісню "Ясиня". Проте Джамала порадила тобі інший трек — "Герци". Тоді глядачі влаштували справжній феномен: ти отримав понад 91 тисячу голосів — третину від загальної кількості. Що відчував у той момент?

— Це стало класною перевіркою моєї аудиторії. 

Для будь-якого артиста важливо бачити не ефемерні відсотки, а реальну кількість живих людей, які за тебе голосують. 

Для мене це було дуже приємно. Проте все стається саме так, як має статися. Наразі питання з "Євробаченням" я для себе закрив.

— Тобто ексклюзивно на всю країну: KHAYAT більше не планує брати участь у Нацвідборі?

— Думаю, що ні, точно не найближчим часом. У моєму випадку "Євробачення" можливе за умови закритого відбору або зміни формату. 

Процес, коли ти пів року готуєшся і щоразу мусиш комусь доводити, що ти гідний просто стояти на тій сцені, я вже переріс.

— Ти згадав про цінність підтримки. Ми знаємо, що в дитинстві твої батьки не одразу схвалили вибір займатися музикою. Як 11-річному хлопчику вдалося відстояти своє бажання?

— Я з п'яти років знав, що буду музикантом. Щойно прийшов до музичної школи і мені показали акордеон — я закохався в цей інструмент і зрозумів, що хочу цим займатися. 

Попри те, підтримували мене чи ні, я просто ні в кого не питав дозволу. Розумів, що це мій шлях і нічим іншим займатися не зможу. 

Навіть до університету я вступив лише для того, щоб мати можливість переїхати до Києва.

— Тобі належить чудова фраза: "Автентика не є музейним експонатом". Але хто ж тоді намагається зачинити її в тих музейних стінах?

— Це роблять люди, які не зовсім вміють розрізняти справді унікальні речі. Наприклад, у нас є чимало спільних етнічних елементів із сусідніми країнами, проте ми маємо набагато глибші пласти, про які можна дізнатися, лише поїхавши в експедицію або відвідавши археологічні розкопки.

Те, що транслюється на широкий загал, не є унікальною ідентифікацією нашої нації. 

Навіть деякі музичні інструменти у нас спільні — та ж кобза чи домра є і в країнах Близького Сходу. Наша унікальність полягає в іншому: кожен український регіон — це окрема ланка. Закарпаття та Кіровоградщина — це абсолютно різні етнічні пласти.

— Як змінився твій слухач за часи повномасштабної війни? Які настрої переважають у суспільстві сьогодні?

— Мені дуже приємно, що наш народ нарешті почав звертати увагу на своє. А от інструменти, якими це транслюється, — це вже інша історія. У нас був період конкретної "шароварщини", який нарешті закінчується. Не хочу звучати як сноб, але я вважаю це паразитуванням на темі українства. 

Це коли просто знімалися якісь вершки, поверхневі аспекти, і транслювалися для швидкої українізації населення, яке з певних причин до цього мало знало про свою культуру чи не було настільки свідомим.

Але зараз з'являються дійсно класні гурти, талановиті люди, які знаються на цій справі й уміють правильно подати етніку. Хочеться, щоб ми цікавилися своєю культурою не тому, що "так треба", а тому, що це нам щиро цікаво. 

А для цього культуру потрібно правильно подавати — наприклад, приділяти їй більше уваги в навчанні, викладати в університетах ту ж етнографію. 

— А тепер нам цікаво почути наживо твій трек.

(В ефірі звучить пісня “Ясиня”)

— Клас! Дякуємо за цю енергетику!

Читайте також: Вийшов трейлер документального фільму про Кузьму Скрябіна — коли прем'єра (ВІДЕО)