Про жнива під прицілом дронів, незламність аграріїв та ціну українського хліба: інтерв’ю із Денисом Марчуком

У більшості областей України вже розпочався збір ранніх зернових: озимого ячменю та пшениці, а подекуди комбайни виходять на поля для збору гороху та ріпаку. Зернові та бобові є основою аграрного експорту країни й гарантують продовольчу безпеку мільйонам людей у світі. Водночас агросектор зазнав одного з найважчих ударів від початку повномасштабного вторгнення Росії. Про те, як велика війна вплинула на вирощування зернових та як аграрії пристосувалися до роботи під постійними обстрілами, в ефірі програми “Ранок Вдома” розповів заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Денис Марчук.

Ведучі — Дарія Кудімова та Денис Мінін.

— Як розпочалися цьогорічні жнива та які їхні головні особливості варто знати?

— Жнива розпочалися дуже активно, традиційно з півдня України — зокрема з Одещини, де зернові дозрівають раніше. Це вже п'ятий рік повномасштабного вторгнення, і аграрії працюють у складних умовах, особливо через посилені удари ворога. 

Росія розуміє, що аграрний сектор сьогодні забезпечує близько 20% ВВП країни та понад 58% загального експорту, тому свідомо намагається його знищити.

Попри це, аграрії працюють у полях, особливо на прифронтових територіях, щодня ризикуючи не лише технікою, а й власним життям через відверте полювання ворожих FPV-дронів.

Сьогодні вже зібрано понад два мільйони тонн ранніх зернових. Загальний прогноз на цей сезон не гірший за минулорічний — близько 80-83 мільйонів тонн зернових та олійних культур. Цього більш ніж достатньо для внутрішньої продовольчої безпеки. Більшість продукції піде на експорт, адже від цього залежать валютна виручка, економіка та підтримання Збройних сил України.

Тому аграрії працюють в тяжких умовах, але з гарним настроєм, бо розуміють: від того, що ми зберемо, залежатиме економіка та обороноздатність.

— Показник на рівні минулого року — це про стабільність чи про те, що це максимум для нинішніх умов?

— Це насамперед про адаптивність в умовах війни. По-перше, близько 20% аграрних земель перебувають під тимчасовою окупацією, тож нам немає куди розширюватися.

По-друге, для товаровиробників колосальну роль відіграють погодні умови. Минулого сезону через посуху південно-східні регіони втратили значну частину врожаю. Зараз ми знову в очікуванні можливої посухи, адже прогнозують підвищення температури. Наразі триває пік дозрівання кукурудзи та соняшнику, а відсутність опадів може призвести до втрат.

Війна і погодні умови відіграють ключову роль, тож зібрати понад 80 мільйонів тонн у таких умовах — це дуже хороший результат.

— Як організовують роботу аграрії у прифронтових зонах, де до лінії фронту залишаються лічені кілометри?

— Головне питання — безпека людей. Загроза від ворожих дронів сягає вже не 20 км: вони можуть залітати на глибину від 50 до 75 км углиб прифронтових регіонів, тому ризики дуже серйозні. 

Сільгосптехніку доводиться оснащувати засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ). І важливо, щоб люди були фізично й психологічно підготовлені. 

Комбайнери та трактористи подекуди вимушені брати з собою зброю, щоб захищатися. 

Через ризики відчувається брак людей, виникають простої. А вікно для збору зернових дуже коротке — якщо не зібрати врожай за тиждень сприятливої погоди, зерно пересохне й втратить якість. У цих умовах дуже важко працювати.

Зараз від ударів дуже потерпає Херсонщина. Ворог цілеспрямовано випалює поля, розуміючи, що економіка регіону залежатиме від реалізації. Лише в Бериславському районі знищено понад шість тисяч гектарів землі. Умови вивезення товару під обстрілами теж дуже складні. 

Тож перед нами, як асоціацією і державою, сьогодні стоїть головне питання: як допомогти людям фінансово. Багато аграріїв позичили кошти в банків, прокредитувалися, а тепер їхній врожай знищено, але зобов'язання перед банками залишаються, і треба готуватися до нової посівної кампанії озимих, яка на півдні України незабаром розпочнеться.

У державному бюджеті є не така велика кількість грошей, на яку ми могли б розраховувати, тож ми направили звернення до Кабінету міністрів з проханням звернутися до Єврокомісії щодо виділення фінансової допомоги. 

Для ЄС це відносно невеликі кошти, а для підтримки наших товаровиробників в українських умовах — це дуже значні фінансові ресурси, яких ми потребуємо.

Також у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який підписали більше 36 народних депутатів із різних груп і фракцій. Він передбачає першочергове надання державних субсидій аграріям із прифронтових територій та вимушеним переселенцям із тимчасово окупованих територій (ТОТ), які відновлюють агробізнес на підконтрольній Україні території. 

Це справедлива підтримка, яка не потребує додаткових витрат з бюджету, а лише перерозподіляє черговість того, що вже передбачено.

— Ці плани поки залишаються лише на папері? Чи є сьогодні реальні механізми компенсації аграріям?

— Наразі напрацьовується відповідний механізм. Розраховувати “місяць у місяць”, на жаль, не вдасться, адже бюджет передбачає певні фінансові витрати й ці кошти десь потрібно брати. Уряд зараз працює над тим, щоб компенсувати збитки у 2027 році.

Так, наприклад, у нас було у 2025-му: через посуху навесні 2026 року людям частково компенсували кошти за втрачену через погодні умови продукцію.

Зараз розробляється така ж програма, щоб у 2027 році покрити втрати, яких аграрії зазнають у 2026-му. Хоча кошти, як ви правильно зауважили, потрібні людям просто зараз, адже борги треба повертати.

— Скільки аграрних земель зараз під окупацією?

— Наразі ця цифра постійно змінюється: якісь території Україна звільняє, а десь ворог створює умови, за яких працювати неможливо. 

Якщо рахувати сукупно тимчасово окуповані та прифронтові території, ідеться приблизно про п’ять мільйонів гектарів земель, які або повністю недоступні, або вкрай важкодоступні для ведення сільського господарства.

Такоє є проблема замінування. Потрібно розуміти, що у нас величезна площа територій потребує не лише розмінування, а й обстеження та очищення. І ці процеси тривають щодня.

— Чому при високих врожаях та експортних показниках ціни на хліб всередині країни продовжують зростати?

— Це дуже гарне запитання. І чомусь усі думають, що ціна залежить тільки від аграріїв. Насправді від нас залежить чимало — наприклад, виробництво сировини. 

Але сама пшениця в собівартості хліба становить не більше ніж 12-15%, а борошно — у межах 20-25%.

Якщо подивитися на увесь ланцюжок виробництва, то одні з ключових статей витрат сьогодні — це енергоносії: електрика та газ. Також це оплата праці, адже через мобілізаційні процеси людей не вистачає, тож боротьба за кадри дуже висока. 

Кожне підприємство намагається піднімати зарплати, щоб втримати працівників. До того ж, з липня вийшли нові критерії для отримання статусу критично важливого підприємства, де рівень заробітних плат має бути вищим. Тобто ці витрати вже закладаються в сьогоднішнє ціноутворення.

Далі — логістика, прив'язана до вартості пального, та курс гривні відносно долара чи євро, адже в іноземній валюті закуповується обладнання. Ну й інші складники: ціна на воду, сіль, цукор. 

У сукупності близько 75% ціни хліба формують саме ці супутні чинники, а не лише зернова група. 

Додайте сюди продовольчу інфляцію, яка на липень складає понад 8%. Усе це й формує кінцеву ціну не тільки на хліб, а й на низку інших продуктів.

Але є й позитивні новини, не лише про негатив. Триває сезон збору овочів, тож зараз бачимо гарні ціни на ранню продукцію. Зокрема, картопля вже на 16% дешевша, ніж торік. І наближаючись до піку сезону — у серпні та на початку вересня — ціни на овочеву групу опустяться ще на 10-15%.

— Який ваш прогноз щодо хліба — чи буде він дорожчати далі?

— На жаль, так. Динаміка зростання ціни на хліб у нас традиційна вже другий рік поспіль. Фактично з 2024 року ми фіксуємо щомісячне подорожчання в межах 1-2%. 2026 рік не став винятком: від початку року хліб уже додав у ціні понад 12%. За липень, серпень та вересень ціна може зрости ще орієнтовно на 6-7%.

— Нині Україна залишається експортером зерна. Що ми експортуємо найбільше та куди? Чи зберігаємо в умовах війни лідерство в експорті соняшникової олії, як це було раніше?

— Так, лідерство зберігається, попри те, що експорт ускладнився через постійні удари ворога по портовій інфраструктурі. Це окрема тема, адже там є втрати, що створюють ризики для приходу нових суден. 

Утім, ми залишаємося топекспортерами олії та зернових, зокрема кукурудзи й пшениці.

Традиційним ринком для нас є Європейський Союз, хоча там і виникають певні непорозуміння з країнами-сусідами, як-от Польща, Угорщина чи Словаччина, дії яких часом суперечать правилам торговельних відносин у ЄС. Але попит на українську групу товарів залишається високим. 

Також традиційні напрямки — Азія, Африка й Близький Схід. Зараз зернова група активно контрактується на Азію, зокрема українську продукцію масово купує Китай. 

Ринки незмінні, світ чекає на наше зерно, і ці обсяги залучаються до продовольчої безпеки багатьох регіонів.

— За ці роки ви бачили й чули сотні фермерських історій. Розкажіть одну, яка особисто для вас пояснює, чому українське поле не зупинилося навіть у найскладніший сезон 2022 року?

— Найкраще на це відповість моя улюблена цитата з твору Василя Шкляра “Чорний ворон”: “Випробування зміцнюють дух і ведуть до життя”. 

Українські аграрії — це люди, чия щоденна важка праця, ускладнена війною, просто веде нас до життя.

Дивлячись на роботу фермерів на прифронтових територіях, я завжди захоплююся ними. Розумієш, наскільки їм важко, але наскільки вони впевнені в тому, що роблять. 

Мій товариш зараз служить у ЗСУ на Харківському напрямку і за родом служби комунікує з аграріями. Він раніше дивувався, чому я так люблю свою роботу. А тепер, поспілкувавшись із ними, зрозумів, що це люди не тільки великої праці, а й великого серця.

Читайте також: Зерно, метал та машини: які товари приносять Україні найбільше валюти під час війни