Наукові дослідження та тисячі пінгвінів поруч: про життя на станції "Вернадський" розповів досвічений полярник Юрій Отруба

Провести цілий рік серед льоду, штормів і пінгвінів — для когось це звучить як фантастика, а для інших стає справою життя. В Україні стартував набір до 32-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ), і долучитися можуть не лише науковці. Як минає життя на станції "Академік Вернадський", кого зараз шукають і чому люди повертаються в Антарктиду знову й знову? Про це в студії "Ранку Вдома" розповів геофізик Юрій Отруба, який провів на крижаному континенті вісім експедицій.

Ведучі — Кароліна Король і ХАС.

— Вітаємо вас! Чи пам'ятаєте свою першу експедицію і чим враження від неї відрізнялися від восьмої?

— Я дуже добре памʼятаю свою першу експедицію. Про те, що Україна має власну антарктичну станцію, я дізнався, ще коли навчався на 2-3 курсі в університеті — це були далекі 2000-ні роки. З того часу загорівся туди потрапити. Після закінчення університету мені пощастило, і у 2009 році я зміг потрапити на станцію.

Загалом, що я там забув усі ці вісім разів? Це як із людьми, які ходять в гори: їм сподобалося вперше, і вони починають ходити далі. Свого роду “антарктична хвороба”, але приємна.

З одного боку це робота, яку ти намагаєшся виконати на 100% і навіть більше, бо розумієш, що це твоє. А з іншого — природа й краса, яку ти побачив, коли вперше туди потрапив.

У 2009 році взагалі мало що було відомо про станцію та її роботу, хоч нам і розповідали про все на зборах. Але те, що ти уявляв з розповідей, і те, що побачив та з чим зіткнувся — це дало на 600% більше вражень.

— Зараз триває конкурс до 32-ї Української антарктичної експедиції. Кого саме ви шукаєте?

— Взагалі, станція “Вернадський” — це як невеличке автономне містечко. У нас своя кухня, де кухар готує нам їсти, своя електростанція, яка виробляє електрику, і своє водопостачання, де ми опріснюємо й споживаємо воду.

Нині експедиція складається в середньому з 14 людей, більша частина з яких — це науковці за напрямами гідрометеорології, біології та геофізики. Тобто якщо ви маєте певні навички в цих галузях — можете подаватися на наукові дисципліни.

Якщо ж ви не науковець, є технічний склад команди: лікар або лікарка, кухар, системний механік, системний адміністратор і дизеліст-електрик. Це ті фахівці, які допомагають нам робити науку, адже без них станція сама по собі існувати не буде.

Насправді нам дуже хотілося б, щоб на станції було трішки більше людей.

— Якими якостями має володіти людина, щоб прожити рік на невеликому острові, практично без змоги повернутися додому в разі форс-мажору? Та ще й у такій собі соціальній “бульбашці”?

— Насамперед ви повинні бути професіоналом своєї справи. Але частина кандидатів, хоч і є фахівцями, на другому етапі “ріжуться”, тому що в нас відбувається ще й психологічне тестування.

У цьому плані треба бути психологічно стійким, адаптованим до стресових умов, бути людяним та адекватним. Вміти пристосовуватися до тих моментів і обставин, які можуть виникати на станції.

Звісно, бути комунікабельним, мати почуття гумору, адже жити на станції в закритому колективі — нелегко. Зимівля триває 12 місяців, і вісім з них ми повністю ізольовані від світу: перебуваємо одним і тим самим колективом, ще й практично в полярну ніч.

Оскільки станція трішки не дотягує до Полярного кола, протягом зими в нас усе-таки є трохи світлового дня — кілька годин.

Але це припадає на "зимку", коли йдуть завірюхи та снігопади… Це тисне психологічно, тому людина повинна вміти розрядити обстановку, тобто мати певне почуття гумору.

Звісно, потрібно підходити й за станом здоров'я. Хоч у нас і є лікар та певне медичне обладнання, зробити складне втручання він не зможе. Тому людина має бути здоровою та не мати хронічних хвороб. Крім цього, під час зимівлі треба мати голову на плечах: зважувати всі “за” і “проти”, не ризикувати й не наражати на небезпеку себе чи інших.

— Мені от цікаво: а одружуються у вас часто? Можливо, вже після експедицій?

— До 24-ї експедиції тільки один раз, у другу “зимівлю”, з нами зимували жінки: їх було чотири. І після цієї зимівлі в нас була одна пара. На сьогодні практично в кожній експедиції у нас є жінки. Але, скажімо так, шлюбів поки що не було.

Водночас до нас заходили гості, туристи, і деякі з них питали дозволу та пропонували руку й серце саме на станції.

— Ви займаєтеся геофізикою. Поясніть простими словами, чому дослідження магнітного поля Землі такі важливі й що вони нам дають?

— Я займаюся геофізикою, і основна частина моєї роботи — це магнітне поле Землі. На станції є обсерваторія, яка його досліджує та вивчає.

Це невидимий щит, який захищає Землю від сонячного та космічного випромінювання. Усі ми мали можливість спостерігати в минулих і позаминулих роках північне сяйво — і це сяйво якраз пов'язане з взаємодією магнітного поля Землі та сонячного випромінювання.

Якби в нас не було магнітного поля, то й нас, можливо, не було б. Якщо воно зникне, то протягом короткого часу вимре вся рослинність і ми також. Тому досліджувати магнітне поле, його стан і зміни дуже важливо. 

Ми спираємося на це й у повсякденному житті: це і GPS, і супутниковий зв'язок… Усі ці бурі впливають на радіозв'язок, і ми повинні розуміти, як саме вони діють, щоб мінімізувати цей вплив.

Це також може позначатися на енергомережах та трубопроводах. Наприклад, у 2000-х роках в Америці сталися збої в електромережі, коли була відключена половина штатів — це виникло через сильну магнітну бурю.

— Ви також досліджуєте льодовики та зміни клімату. Чи справді все змінюється настільки карколомно? Скажіть, як є.

— В Україні ми також все це відчуваємо: протягом останнього десятиліття клімат теплішає, літо стає все жаркішим і приходять періоди з аномальною спекою. Так само й в Антарктиді, хоча й трішки із запізненням.

Антарктида й Арктика — це “холодильники” нашої планети, і там також відбувається потепління, яке спостерігають наші метеорологи та геофізики. І за останнє десятиліття клімат став теплішим, середня температура зростає, від чого тануть льодовики й відбуваються певні природні явища. 

Якщо говорити про перші експедиції, то на острові Галіндез, де розташована наша станція, тоді там пінгвінів взагалі не було. Сьогодні їх налічується від 5 до 8 тисяч особин.

Мало того — це субантарктичні пінгвіни, які вперше були досліджені й вивчені саме в Субантарктиці. Тобто їхній ареал гніздування просувається все глибше в Антарктиду. Це свідчить про те, що від льоду й снігу звільняються нові землі та скелі, і є харчова база для птахів.

Читайте також: Які таємниці приховує Антарктика: велике інтервʼю з мікробіологинею Марією Павловською