Життя, як неймовірний кіносценарій: невідомі факти про зірку українського театру та німого кіно Амвросія Бучму

Він міг лише поглядом зіграти будь-який монолог. Ровесники називали його Бронеком, а молодь — батьком, за його допомогу студентам. Він залишив яскравий слід не лише на українській сцені, а й у кіно.

Актор-авангардист, актор-класик, великий майстер паузи. Про Амвросія Бучму в новому випуску програми "Код ідентичності" на телеканалі "Дім" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Ганна Веселовська, театрознавиця, театральна критикиня, докторка мистецтвознавства;
• Валентина Грицук, театральна та арткритикиня, старша викладачка кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка Карого;
• Василь Неволов, доктор філософії з мистецтвознавства, професор, письменник, заслужений діяч мистецтв.

Дитинство

32 ролі в кіно і понад 300 на сцені зіграв Амвросій Бучма. Понад півстоліття акторської праці, а крім цього маса освоєних професій, захоплення живописом, володіння музичними інструментами.

"Бучма був дуже комунікабельний і дотепний, з гумором. За його життєвими перипетіями можна зняти дивовижний багатосерійний фільм. Наприклад, у нього було понад 50 професій. Він займався чим завгодно: він і слюсар, і муляр, і в шахті працював, і на будівництві Турксибу був, де тільки не був. Бучма з дитинства самотужки навчився грати на семи музичних інструментах: грав на скрипці та на народних. Він також і малював. Ось усі ці свої вміння Бучма використовував у своїх ролях", — розповів Василь Неволов.

Амвросій Бучма народився 14 березня 1891 року у Львові. Він був останнім із дев'яти дітей бідної сім'ї, де в живих залишилися тільки він і старша сестра Ольга.

Мати була прачкою, але освіченою жінкою. Батька в різних джерелах зазначають то як залізничника, то як учителя. Максиміліан Бучма справді був учителем. Але сім'я була велика, а зарплата вчителя маленька. Тому він пішов працювати на залізницю.

Батько покладав на дітей великі надії, намагався дати їм якісну освіту. Так, Ольга навчалася у Львівській консерваторії, стала оперною співачкою. Амвросій на "відмінно" закінчив початкову чотирикласну школу. Потім його віддали в єдину у Львові українську гімназію, звідки відмінника виключили з "вовчим квитком" через артистичні карикатури на вчителів і прокази — якось він влаштував цирк, пройшовшись по карнизу третього поверху.

У батька сталися неприємності на залізниці, і його звільнили. Тож дитинство Бучми дуже рано закінчилося — вже з 12 років він працював у наймах.

Перші кроки в акторстві

Акторський шлях Бучма розпочав у 16 років у львівському професійному театрі товариства "Руська Бесіда". Тут уже працювала його сестра, вона й привела брата 1905 року до режисера Йосипа Стадника. Бучма швидко став провідним актором, пропрацював у "Руській Бесіді" до 1912 року.

"Руська Бесіда" був мандрівним театром. Там було мало акторів, тому вони були змушені грати все. Як не дивно, Бучма почав з дуже вікових ролей.

"Перша його роль була старого лакея [у п'єсі Карпенка-Карого “Батьківська казка”]. Бучма мав виносити самовар — і все, ось і вся роль, без слів. І він запитує Йосипа Стадника: "І що, це все?". А Стадник відповідає: "Якщо ти це зіграєш, тоді будеш актором, а не зіграєш — то й не будеш". І Бучма прекрасно зіграв епізод із виносом самовара, він обіграв мізансцену, навіть ловив на льоту цей самовар. Це його початок як актора", — розповів Василь Неволов.

У свої 20 років Амвросій Бучма зіграв 45-річного Миколу в "Украденому щасті" Івана Франка.

У "Руській Бесіді" Бучма здружився на все життя з на той час ще актором Лесем Курбасом, який надалі стане великим українським режисером.

Перша світова війна

Почалася Перша світова війна. У період 1914-1917 років Бучма кілька разів опинявся перед смертю — переніс холеру, був поранення, вирок до розстрілу і полон.

"Його ж навіть із вагона викинули, бо думали, що він уже мертвий. А він вижив. Смерть його випробовувала разів п'ять чи сім за життя. Але боже провидіння витягало його і давало шанси вижити", — зазначив Василь Неволов.

У 1914 році трупа "Руської Бесіди" опиняється між двома фронтами. Частина трупи залишається з російського боку, а частина — з австрійського. Бучма опинився з австрійського, і його мобілізують в австрійську армію.

В армії Бучма дав ляпаса офіцеру, і за це його засудили до розстрілу.

"Бучма був дуже гордий, і коли його австрійський офіцер принизив, то Бучма дав ляпаса. Його заарештували, потім суд, і його засудили до розстрілу. Потім була медична експертиза. А в репертуарі Бучми було щось фаустівське, і він на експертизі розіграв божевілля. І це його врятувало", — розповів Василь Неволов.

Амвросій Бучма в подальшій акторській кар'єрі використав свій досвід перебування на фронті.

"Потім у кіно [в “Арсеналі” Олександра Довженка] він зіграв німецького солдата, отруєного газами. Досвід його участі в боях був дуже короткочасний, тому що він потрапив у полон. Але, звичайно, він зіграв для нього величезне значення, і потім він зміг передати цей жах від отруєння на великому екрані. Це був так званий звеселяючий газ, він викликав одночасно і отруєння, і ейфорію. І якби в Бучми не було фронтового досвіду, то йому це було важко зіграти", — наголосила Ганна Веселовська.

На фронті Бучма потрапив у російський полон, після чого його відправили на каторжні роботи на будівництво Турксибу (Туркестано-Сибірської магістралі).

Театральні поневіряння

Після втечі із Середньої Азії 1917 року Бучма потрапив в Україну, де його в Києві прийняли до Театру Миколи Садовського. Одночасно здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. Миколи Лисенка.

У театрі Садовського у Бучми не було яскравих ролей, і 1919 року шляхи режисера й актора розійшлися.

"Микола Садовський не визнав талант Бучми, він його забракував. Тому що Бучма був занадто експресивний, і не дотримувався традиції, яка вже була вироблена на сцені", — зазначила Ганна Веселовська.

1919 року Бучма організував "Новий львівський театр", який гастролював Наддніпрянщиною. Взимку театр затримався у Вінниці, куди перебралася з "денікінського Києва" сім'я Гната Юри, з яким Бучма працював ще в театрі "Руська Бесіда". Наступного року на базі "Нового львівського театру" друзі утворили театр імені Івана Франка (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, з 1926 року працює в Києві). Керівником нового театру став Гнат Юра.

З Юрою в Бучми теж не склалися творчі стосунки. Тому він пішов від франківців.

"Були непорозуміння у творчому плані з Юрою, бо Юра тяжів до побутового театру. А Бучма — це актор яскравої, дуже експресивної форми", — пояснила Ганна Веселовська.

Бучма ще раз спробував створити свій театр, але той розпався.

У 1922 році Лесь Курбас засновує театр-студію "Березіль", яка спершу діє в Києві. Бучма прийшов до свого давнього друга і став провідним актором театру. Саме тут талановитий Бучма розкрився і став великим майстром української сцени. Тут він зіграв свої знамениті ролі, що стали класикою національного театру: Джимі Гіґґінс у п'єсі за однойменним романом Ептона Сінклера, Лейба в "Гайдамаках" Тараса Шевченка, Задорожного в "Украденому щасті" Івана Франка, Пузиря в комедії "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого.

У виставі "Диктатура" Бучма зіграв заводчанина-комуніста Григорія Дударя.

"Він грає комуніста Дударя, який їде на село проводити колективізацію. Але якщо навіть подивитися на фотографії вистави, це просто смішно: голова в нього нахилена, очі перелякані, зашуганий, як то кажуть. Ось такого він комуніста зіграв. Якщо згадати комуністів у виконанні інших акторів в інших виставах, то це завжди людина в шкірянці, ноги на ширині плечей, руки на боці, кобура. Бучма зіграв зовсім іншого комуніста. Можливо, такими вони й були, які боялися їхати на село", — прокоментувала Ганна Веселовська.

Головний кіноактор

У 1926-1930 роках Амвросій Бучма працював у кінематографії. За цей короткий період знявся в 17 фільмах, ставши головним кіноактором. У нього були всі дані для головної специфіки німого кіно — виразності.

"Бучма був такий скульптурний. У нього і обличчя скульптурне, і статура скульптурна. Якщо ми подивимося на кадри з його фільмів 1927-1928 років, то він досить натренований, у нього видно і спину, і м'язи. Саме театральний досвід дав йому потрібну фактурність. І це ж не стихійно, це ж виробляється. Цю майстерність він напрацював саме в театрі Курбаса", — зазначила Ганна Веселовська.

Бучма і перші кроки в кіно робив саме з Курбасом. Курбас був одним із перших режисерів, кого запросили на Одеську кінофабрику піднімати українське кіно. Він узяв із собою акторів театру "Березіль", і вони поїхали в Одесу. Курбас зняв кілька фільмів, зокрема за участю Бучми. Але режисер швидко зав'язав із кіно.

"Кіно якраз Курбаса — це поєднання психології з виразною зовнішньою роботою. Це стало для німого кіно кінця 1920-х років просто знахідкою", — акцентував Василь Неволов.

Бучма для кіно був незамінним актором, бо він і фехтував, і на конях їздив, і стріляв блискуче, а ще й трюкач. Він працював без дублерів, бо каскадери відмовлялися виконувати такі трюки.

"Був трюк на 10-му поверсі, так навіть спортсмени відмовилися. А Бучма робив цей трюк — віджимався на 10-му поверсі. Ці неймовірні речі він робив сам", — навів приклад Василь Неволов.

У Бучми в кіно були характерні ролі, а також вікові. У "Нічному візнику" 38-річний Бучма зіграв дуже виразну роль 50-річного візника Гордія Ярощука. Події стрічки відбуваються в Одесі наприкінці громадянської війни. Гордій Ярощук мимоволі стає винуватцем убивства своєї доньки-підпільниці від рук денікінських офіцерів. І Гордій помстився за доньку. Коли білогвардійські офіцери сіли в його екіпаж, він спрямував фаетон крутим спуском Потьомкінських сходів, не залишаючи шансу залишитися живими.

"Цей проїзд і падіння фаетона знімалося одним планом у реалії, жодних комп'ютерних ефектів тоді не було. Бучма вискакував з коляски на ходу, як справжній акробат. І там багато крупних планів, на яких закарбовано обличчя головного героя, його переживання, всі ці жахи. Це майстерність і кінооператора, і Бучми як актора. І це все дуже динамічно знято, ця сцена навіть зараз справляє враження, такий екшн", — прокоментувала Ганна Веселовська.

Не так давно був знайдений фільм "Проданий апетит" (1928 рік), у якому Бучма зіграв головну роль Еміля.

"Проданий апетит" — це і сатира, і соціальна критика. В основі лежить утопічна історія про те, як бідняк продає свій апетит багатій людині, бо йому нема за що жити. Такий собі парафраз "Портрета Доріана Грея". Це була гострохарактерна і сатирична роль. Тобто Бучма проявлявся саме як різноплановий актор", — зазначила Ганна Веселовська.

На Одеській кінофабриці Амвросій Бучма вперше в українському кіно зіграв Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року.

"Тарас Шевченко" — це перший український фільм про національного генія. Бучма грає Тараса. Звісно, там є дуже багато соціально вульгарних акцентів, які були зроблені відповідно до того часу. Але це не проблема Бучми, це проблема того часу. Тому що Бучма дуже виразний у цій картині", — наголосила Ганна Веселовська.

Згодом Бучма також позував для монумента Шевченку в Харкові. У цій композиції Бучма "зіграв" роль кріпака з жорнами. У створенні монумента брали участь багато акторів-"березільців". Бучма писав, що це була важка для нього робота, бо треба було в образі, у статичній формі триматися кілька годин. Акторові це було важко, бо за своєю природою Бучма був дуже динамічний.

Амвросій Бучма знімався у фільмах до 1930 року, бо на зміну німому прийшло звукове кіно.

"Ми знаємо приклади, що актори, які грали в німому кіно, потім не знайшли себе в звуковому. І Бучма так само, тому що він більше актор саме німого кіно, специфіка виразності якого більше поєднана з театром", — зауважила Ганна Веселовська.

До кіноіндустрії Бучма повернеться лише після Другої світової війни.

Арешт Курбаса

5 жовтня 1933 року колегія Наркомпросу УРСР постановила звільнити Курбаса з посади керівника театру "Березіль". У протоколі засідання зазначено, що Курбас займав "позицію українського націоналіста". У грудні цього ж року режисера разом з іншими українськими діячами мистецтва за нібито намір убити другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.

1934 року суд Харкова засудив Курбаса до 5 років ув'язнення, яке він почав відбувати в таборі особливого призначення на Соловецьких островах.

У 1937 році "особлива трійка" НКВС засудила одним списком до смерті 1825 осіб, які утримувалися в Соловецькому таборі. У період з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох НКВС розстріляла так званий перший соловецький етап — 1111 осіб, зокрема яскравих представників української еліти: науковці, драматурги, поети, вчителі, інженери. Серед них був і Лесь Курбас.

Після затримання свого друга Амвросій Бучма теж чекав арешту. Уберегла його галицька обережність.

"Він усе-таки генетично десь дуже відчував зміни, що відбувалися. Інстинкт самозбереження в нього спрацював. Але все ж він тримав валізу напоготові", — зазначив Василь Неволов.

"Бучма контролював усі ці процеси, і коли треба було, міг у чомусь зупинитися", — додала Анна Веселовська.

Роль Леніна

Після арешту Леся Курбаса театр "Березіль" було закрито. У 1935-му частина "березільців" перейшла до театру імені Івана Франка — зокрема й Бучма, який почав працювати під режисерством Гната Юри вдруге. У театрі імені Франка Бучма пропрацював до самої смерті — 20 років. Тут він зіграв багато ролей, зокрема й Леніна в "Правді" компартійного драматурга Олександра Корнійчука. До речі, у "Правді" Ленін уперше став персонажем української драматургії.

Коли Бучмі доручили роль Леніна, він усвідомлював, що, не дай боже, щось не так зіграти, то це не 10 років без права листування, це, прям, розстріл.

"Але відмовитися було не можна, це зрозуміло. І про те, як Бучма грав роль Леніна, ходило дуже багато анекдотів. У виконанні Бучми у Леніна практично не було тексту. І навіть якщо візуально подивитися, то це ж абсолютно різні особистості, типажі. Але треба було якось грати. І ми вже розповідали про божевілля, коли Бучмі треба було кимось прикидатися, щоб врятуватися. Думаю, що підхід до ролі Леніна був приблизно такий самий. Йому треба було дуже сильно прикидатися кимось, щоб врятуватися, бо іншого виходу не було", — розповіла Ганна Веселовська.

Сталінська премія за мовчання

Друга світова війна не припинила роботи франківців. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом із колективом в евакуації в Узбекистані.

Після повернення до Києва він поєднував роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945-1948). І сам знімався в кіно (хоча й нечасто), зіграв ролі підпільника Лещука в "Подвигу розвідника", боцмана Дзюби в "У далекому плаванні".

У 1949 році за роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою Корнійчука отримав другу Сталінську премію.

"Про цю виставу треба зараз більше говорити. Це така узагальнююча історія, яка має багато перетинів із сьогоденням. Тому що події відбуваються на Донбасі. Це повоєнний період, зруйнований Донбас, Донбас лежить у руїнах. Починається відновлення шахт. Бучма грає роль старого шахтаря, який знаходить прострелений піджак сина, який загинув від рук німців, а до цього його вважали зрадником. Це п'єса Корнійчука, тому там, як завжди, все накручено: ідеологія, сім'я, кохання і страждання. Але п'єса сприймалася глядачем дуже добре", — зазначила Ганна Веселовська.

Ключовим саме в оригіналі п'єси був величезний фальшивий надсовєтський монолог старого шахтаря Діброви про загиблого сина — зі згадкою про Сталіна і Ворошилова, про партійне перевиховання його зятя тощо.

На репетиціях Бучма, користуючись дружньо-довірливими стосунками з Корнійчуком, викреслював по одній фразі з монологу: я це не буду говорити, і це, і це... У підсумку величезний монолог з обов'язковою згадкою радянських вождів Бучма звів до трьох слів: "Син мій, син...".

І це справді був монолог на кілька хвилин, але актор його грав мовчки, тримаючи піджак свого загиблого сценічного сина.

"Це чиста курбасівська школа, коли ти через мовчання показуєш драму. І в цьому мовчанні на п'ять хвилин Бучма передав усю трагедію. І за цей монолог він отримав свою другу Сталінську премію", — зазначила Ганна Веселовська.

Дуже важливо, що Амвросій Бучма все життя чітко ідентифікував себе як українець, і не тільки себе, а й більшість своїх ролей.

"Це дуже важлива риса. Бучма завжди українець — хоч у німих фільмах, хоч у театрі. Той же комуніст Дудар чи Макар Діброва. Ми бачимо, що це все українці в різних іпостасях, у різних періодах часу. І за його ролями можна простежити нас в історії, ось цю ідентифікацію українства. Він це відчував і сам, і зміг відтворити на сцені та в кіно", — резюмувала Ганна Веселовська.

Амвросій Бучма помер 6 січня 1957 року внаслідок тривалої хвороби Паркінсона. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Захистити від русифікації: особливості виховання дітей у сім'ях української інтелігенції
• 16 років неволі: про свій досвід радянських таборів розповів дисидент Микола Горбаль
• "Не віддайте їм Україну!": життя і боротьба дисидента Михайла Гориня
• "Хочу сидіти в тюрмі за Україну": невідомі факти про інтелектуального лідера національного спротиву Євгена Сверстюка
• Через заборони та відродження: невідомі сторінки української "Просвіти"