Не ведмеді й не леви: як насправді живуть відомі тибетські мастифи Джампер та Мустафа (ВІДЕО)

Вони збирають сотні поглядів на вулицях, люблять ходити до ресторану і за розмірами нагадують радше левів чи ведмедів, аніж звичайних собак. Тибетські мастифи Джампер та Мустафа — справжні зірки соцмереж із мільйонною аудиторією. Про секрети популярності цих пухнастих велетнів, міфи навколо породи та зворушливу історію порятунку з окупованих територій в ефірі програми "Ранок Вдома" розповіли їхні власники Ольга Шишка та В'ячеслав Ільницький.

Ведучі — Кароліна Король та ХАС.

— Коли я заходжу до кав'ярні зі своїм чотирикілограмовим собакою, зі мною часто сперечаються. А як реагують люди, коли ви з'являєтеся на порозі з цими велетнями?

В'ячеслав Ільницький: Насправді ще ніхто не сперечався. Джампер — улюбленець мільйонів, тому ніхто не каже, що він заважає. До того ж, він не поводиться так, щоб хтось перечив.

— Як ці красені з'явилися у вашій родині? 

Ольга Шишка: Джампера нам подарували минулого року знайомі, йому тоді було пів року. Він з нами живе весь цей час і за місяць святкуватимемо перший рік, як ми разом. 

А от Мустафу ми взяли з притулку півтора місяці тому: його евакуювали з Херсона. На жаль, попередні власники загинули, і тепер у нас живуть два таких красені.

— Існує стереотип, що тибетські мастифи дуже грізні. Які вони за характером насправді?

В'ячеслав Ільницький: Якщо почитати про породу, то так — тибетський мастиф чужого додому не пустить. Джампер саме такий. Проте тут дуже важлива соціалізація змалечку. 

Завдяки візитам у ресторан Джампер обожнює дівчат і просто безмежно любить дітей. Тоді це зовсім інша собака, але додому він не пустить нікого. На вашій території він себе поводить спокійно, а на своїй уже по-іншому.

— А що робити, якщо до вас, наприклад, приїжджає кур’єр з доставкою? Треба обов’язково виходити?

В'ячеслав Ільницький: У нас є дуже класна історія, пов’язана з сином і нашими собаками.

Ольга Шишка: Сину було дев'ять років, коли я вийшла в магазин. У цей момент кур'єр "Нової пошти" привіз величезний 15-кілограмовий мішок корму. Я попросила його занести посилку в квартиру на перший поверх, попередивши, що син відчинить двері. Джампер тоді залишався з малою дитиною сам на сам.

Щойно пес побачив кур’єра, він за три секунди з гучним гавкотом кинувся через увесь коридор. Син Сашко, який важить втричі менше за собаку, просто вчепився йому в шерсть і так "їхав" на ньому до дверей, намагаючись утримати. 

Кур'єр кинув той мішок і просто втік, навіть про гроші забув. Наступного разу він уже телефонував і просив: "Олю, вийдіть, будь ласка, до під'їзду".

— А які міфи щодо цієї породи вам доводиться найчастіше спростовувати?

Ольга Шишка: Є стереотип, що вони їдять відрами. Це неправда, вони дуже мало їдять. 

В'ячеслав Ільницький: Це головне питання і на вулиці, і в блозі. Люди кажуть: “Я уявляю, скільки він їсть. Як ви його вигодовуєте?”. 

Насправді Джампер їсть менше, ніж будь-яка інша собака. У тибетських мастифів досить чутливі шлунки, їх не можна годувати будь-чим. Його норма — 300 грамів вранці й стільки ж увечері. 

Дорослий Мустафа їсть трохи більше, бо хоче цього, а Джампер за менталітетом ще дитина, його доводиться буквально вмовляти поїсти. От ковбаску, м'ясо чи шашлик у ресторані він буде їсти, а над своєю корисною їжею ще подумає.

— Які цікаві історії були через розміри ваших собак?

В'ячеслав Ільницький: Згадаю ситуацію, яка трапляється дуже часто. Коли йдеш із Джампером уздовж будівлі, доходиш до рогу, а з-за кута раптово вилітає людина. У неї спочатку настає справжнє заціпеніння на дві-три секунди, бо вона просто не розуміє, хто це вийшов через дуже великі габарити. 

І коли він стає на задні лапи — це теж окрема історія. Вчора в коридорі він витягнувся до вхідних дверей. Поки він росте, я рахую плитки на підлозі. Плитка у нас 20 см завширшки, і я вчора вже нарахував 12 плиток — тобто це 2,4 м, і він ще не до кінця витягнув лапи. 

— Мустафа пережив окупацію та обстріли в Херсоні. Як проходила його адаптація у вашому домі та як вони ладнають із Джампером?

В'ячеслав Ільницький: Мустафа ще взагалі не адаптувався. Мастифи — зграйні собаки, їм обов'язково потрібно визначити "альфу", тобто лідера. Джампер одразу вибрав мене: якщо я встану й вийду зі студії, він піде за мною. Якщо вийде Оля, він може показати реакцію і спостерігати, і тільки потім, можливо, піде на її захист через те, що тут є інші люди. 

Мустафа “альфу” поки не обрав, він не розуміє, куди потрапив, і досі дуже сумує за минулою родиною і має багато хвороб. Всі прогнозували, що він помре ще місяць тому, але він живе. 

Знаєте, Мустафа — це уособлення нашої країни, кожного українця. Він побитий війною, але живе всупереч усім правилам. 

— Він зараз проходить лікування?

В'ячеслав Ільницький: Так, у нього досить серйозне лікування, він щодня приймає жмені ліків — їх у нього часом більше, ніж корму. Але Мустафа тримається, йому щодня стає все краще і краще, і те, що він сьогодні прийшов сюди — це великий показник. 

Бо коли ми його забирали, то буквально волочили до машини. Нас попереджали, що ми не довеземо Мустафу з Харкова до Києва через епілепсії. Але ми довезли, часто зупиняючись в дорозі, щоб не перевантажувати його. 

— Зараз багато тварин страждають від стресу через повітряні тривоги та вибухи. Як ваші собаки реагують на обстріли?

В'ячеслав Ільницький: Нещодавно ми були практично в епіцентрі, коли на місто “заходили” ракети. Мустафа переносить це нормально, а Джампер — набагато гірше, бо він молодий і зайві гучні звуки даються йому дуже важко. 

А Мустафа пережив Херсон. За інформацією, яку нам надали, він три роки просто блукав по місту і намагався виживати. 

У нього і досі працюють ці інстинкти: якщо бачить пакет, намагається розірвати, бо думає, що там їжа. Але він уже відходить від цього і харчується за таким розпорядком, як і Джампер: о 08:00 та 20:00. І о 19:40 він уже чекає.

— Два дорослі самці такої великої породи в одному домі — це завжди ризик конфліктів. Як ви ділили територію?

В'ячеслав Ільницький: Джампер — це такий собі "собачий мажор”: розбещений увагою, любить, щоб його гладили, годували. Він їздить на передньому сидінні машини і постійно посуває Олю вбік. 

Ольга Шишка: Попри це, Джампер жодного разу не проявив ревнощів до Мустафи. Ми возили його із собою в Харків на знайомство до притулку.

В'ячеслав Ільницький: Усі прогнозували, що ми ніколи не зведемо двох дорослих тибетів в одному домі. Спочатку Джампер спробував гаркнути біля миски, показуючи, що це його територія. Але я як "альфа" сказав йому: "Джампере, не можна, це твій брат". Він усе зрозумів. Мустафа ж зараз просто не має сил на з'ясування стосунків, а Джампер теж розумний.

— Ваш блог має мільйонну аудиторію. У чому, на вашу думку, секрет такої шаленої популярності у соцмережах — порода чи щось більше?

В'ячеслав Ільницький: Джампер — це така прикольна віддушина. Зараз насправді поганих новин в країні набагато більше, ніж хороших, а контент із Джампером дарує дуже класну емоцію. 

Особливо на нього реагують діти: кричать на всю вулицю "Мамо, дивись, лев! Тигр! Ведмідь!". 

А старше покоління часто називає його Альфом або Чубаккою із "Зоряних воєн". Контент із ним був створений для того, щоб викликати посмішки. Він їх створює, він бешкетник.

— Кому ви б порадили заводити собаку такої породи, а кому — навпаки?

В'ячеслав Ільницький: Тут питання не стільки в породі, скільки в любові. Раніше я мав багато собак і ставився до них просто як до тваринки. 

Якщо ти любиш собаку, тобі однаково, який вигляд маєш і скільки на тобі шерсті. 

Часто люди кажуть: “Боже, уявляю скільки там шерсті…”. Якщо хочете уявити — прийдіть. Але найголовніше — любити. І кожен має особливу любов: комусь подобаються маленькі, комусь — великі. 

Мені здається, із великими породами проблем навіть менше. У нас є мальтіпу Нюша, яка постійно бігає і гавкає. Я кажу: “Ну що ти постійно шукаєш?”, а вона бігає і все. 

А Джамперу скажи спати — і він буде спати. Він бешкетує тільки тоді, коли йому дозволяєш, а якщо даєш команду, що не можна, — буде лежати. 

— А як до вас додому приходять гості?

Ольга Шишка: Ми зустрічаємося на нейтральній території.

В'ячеслав Ільницький: Ми краще побачимося в ресторані, тому що це не його простір і він веде себе добре. Нам це зручно. 

У мене життєве правило: коли будую дім і всі питають про гостьову кімнату, я кажу, що гості в гостях спати не повинні. У домі має ночувати тільки родина. 

— Доглядати за такою шерстю — це, мабуть, окремий вид мистецтва. Як ви пораєтеся з гігієною, особливо в дощову погоду?

В'ячеслав Ільницький: Раз на квартал ми возимо його на грумінг, адже викупати й висушити такого велетня в домашніх умовах технічно неможливо. А щоденний догляд — це праця, особливо під час дощів. 

Ми живемо в квартирі на першому поверсі, і Джампер, забруднившись, сам йде, стає в душову кабіну і чекає, поки його помиють і висушать.

Ольга Шишка: Єдине, що його сильно засмучує — це гігієнічні процедури, які, мабуть,  дуже ранять його тибетське его. Джампер просто притуляється до стіни, опускає голову і дивиться вниз, намагаючись не підводити очі. Мабуть, йому соромно.

— Часто кажуть, що собаки і господарі схожі. Чи передається вам їхній характер?

В'ячеслав Ільницький: Нам часто пишуть, що ми дуже схожі. Особливо коли разом сидимо в ресторані і він хоче їсти зі своєї тарілки. Всі кажуть, що ми як дві краплі води.

Читайте також: У Китаї презентували нашийник, який "перекладає" гавкіт і нявкання на людську мову