Замість нього поховали іншого бійця: як живе Назар Далецький після свого "похорону" та повернення з полону

5 лютого 2026 року родина Назара Далецького отримала дзвінок з невідомого номера. І почула голос чоловіка, якого 3 роки й 9 місяців вважали загиблим. Як таке можливо? Адже ДНК-експертиза підтвердила смерть. Мати ходила на могилу сина, дочка отримала компенсацію, а все село запалило свічки за упокій. А Назар у цей час перебував у російському полоні.

У цьому випуску проєкту "Коли вже вдома" 46-річний Назар вперше покаже свою могилу, свій дім. І відповість на запитання, які досі не дають спокою всій країні. Хто насправді похований під його ім’ям? Куди поділися мільйони, які родина отримала після його "загибелі"?

Війна

Назар Далецький народився 1979 року, мешкав у селі Великий Дорошів Львівської області.

Після проходження строкової служби Назар хапався за будь-яку роботу, де більше платили: пів року працював на будівництві, потім — на ринку.

У 2014 році Росія вторглася в Україну. У 2015-му Назара мобілізували до ЗСУ. Підписав контракт, брав участь в Антитерористичній операції (АТО/ООС) на Донбасі. А після закінчення контракту повернувся до мирного життя.

З початком російського повномасштабного вторгнення у 2022 році Назар одразу вирішив повернутися до лав Збройних сил, не чекаючи повістки. Він приєднався до лав 24-ї окремої механізованої бригади.

6 травня боєць разом з побратимами вже виїхав на Донеччину, у Бахмут, на передову. Того ж місяця під час бойових дій Назар перестав виходити на зв’язок.

Спочатку його занесли до списку зниклих безвісти. Потім з’ясувалося, що Назар — у полоні.

"Я й сам не розумію, як ми тоді потрапили в полон. Поруч з нами була позиція, я не знаю, куди вони поділися — чи то втекли, чи то відійшли. Але нас ніхто не попередив. А ті, хто брав нас у полон, йшли до нас ззаду, з тилу, наче до себе додому. Нас було вісім бійців: двоє — "двохсоті", шестеро — у полоні", — розповів він.

Полон

У полоні Назара перевозили по різних СІЗО та колоніях — від окупованої частини Луганської області до Кемеровської та Нижньогородської областей РФ.

"Жили в бараках. 120 осіб в одному бараці. Бувало, що спали на підлозі. Воду нам давали 7 годин на тиждень. Ми мали встигнути набрати води, щоб пити, а щоб помитися — про це можна було забути. У лазню нас водили раз на тиждень. Заганяли одразу 200 осіб, а душових було всього шість штук. І щоб встигнути помитися, ти навіть не роздягаєшся: як зайшов у передбанник, намочився, так і вийшов", — згадує захисник.

З їжею теж було погано. Назар пробув у полоні 3 роки й 9 місяців. До полону він при зрості 1,8 м важив 70 кг, коли повернувся — 48 кг.

"Похорон"

Родині Назара спочатку повідомили, що він зник безвісти. Потім Наталії Далецькій, його матері, зателефонували з російської сторони й сказали, що її син у них у полоні. Жінка звернулася до української поліції, написала заяву.

У 2023 році українські військові служби повідомили їй, що Назар загинув у Куп’янському районі Харківської області. Щобільше, рідним передали обгоріле тіло, яке, як вважалося, пройшло ДНК-експертизу.

25 вересня 2023 року, рівно в день народження захисника, Наталія поховала сина в рідному селі.

"ДНК збіглося. Я повірила, адже це ж ДНК. Але труна була закрита, я її не бачила, тому в мене залишалася невелика надія, що, можливо, це не Назар. Мені всі співчували, жаліли. Але також казали: а, може, це не твій син? Я тоді відповідала: якщо це не мій син, то він знає, де я живу, він повернеться до мами. Але все це було дуже важко пережити. Дуже важко", — поділилася Наталія.

Наталія майже чотири роки тричі на тиждень ходила на кладовище, до могили сина.

Однак у липні 2025 року один зі звільнених з полону українських військових повідомив, що Назар Далецький живий. У серпні та жовтні 2025 року цю інформацію незалежно один від одного підтвердили ще двоє бійців, які повернулися з полону.

Обмін

4 лютого 2026 року Наталії Далецькій зателефонували з Координаційного штабу й повідомили, що завтра має відбутися обмін. У списку є Далецький Назар Федорович, але, можливо, це не її син, а просто збіг.

Але це був не збіг. 5 лютого Наталія отримала офіційне повідомлення, що Назар був звільнений з полону.

А потім дзвінок — уже від самого Назара.

5 лютого 2026 року під час чергового обміну Назар Далецький нарешті ступив на рідну землю.

"Я виходжу з автобуса, підходить жінка, співробітниця СБУ. У неї були мої фотографії, вона порівнювала їх зі мною, ставила питання, наприклад, про моє місце проживання. А потім каже: "Вітаємо вас, ми вас поховали у 2023 році. Вітаю, ви воскресли". Я одразу запитав, чи жива мама. Потім представниця СБУ набрала її номер, і я повідомив мамі, що живий", — згадує Назар.

Звільнених із полону доправили до реабілітаційного центру. Коли минуло 10 днів карантину, до Назара приїхали родичі, і показали відео його "похорону".

"Я хотів це побачити. Так, мурашки по тілу бігають. Але це велика рідкість — побачити власний похорон. Хто прийшов, хто не прийшов, хто за тобою плаче — це мені було цікаво. З одного боку, це смішно, з іншого — ні. Бо твої родичі страждали, вони за тобою тужили", — поділився захисник.

Повернувшись додому, Назар пішов на кладовище до могили батька, поруч із якою його й "поховали".

Через тиждень після обміну провели ексгумацію тіла з могили. Поки що невідомо, кого поховали замість Назара, експертизи ще тривають.

"Мені не сказали, кого там поховали. Це міг бути і військовий, це міг бути і цивільний, це взагалі міг бути росіянин. Це нікому невідомо. Радієш тому, що ти живий, що у тебе руки-ноги на місці, і що ти вдома. Я почав по-іншому ставитися до родичів, більше їх цінувати, бо вони таке пережили, бачили мої похорони, мою могилу", — розповів він.

Життя після полону

Зараз Назар живе в батьківському домі разом із мамою. Поки він перебував у полоні та після його "смерті", Наталія нічого не змінювала в кімнаті сина. Залишила все, як було, на згадку. Тому в кімнаті Назара нічого не змінилося, додався лише його портрет на стіні.

Постійно вдома Назару поки що не вдається бути, оскільки він продовжує реабілітацію.

Наслідки полону, звісно, дають про себе знати. Чоловік спить усього по 2-3 години на добу, поспати довше може лише за допомогою таблеток. Реабілітологи працюють над проблемами з ногами, також потрібно привести до норми психологічний стан захисника.

"Він повернувся з полону дуже схудлим, але не хоче їсти. Раніше він їв усе, а тепер багато чого не хоче. Він став трохи нервовим. Я не можу зазирнути в його душу, зрозуміти, про що він думає. І він не дуже хоче мені розповідати. Тільки відповідає: "Тобі не потрібно це знати". А це ж ще гірше, якби людина виговорилася, може, легше б стало", — зазначила Наталія.

На згадку про звільнення Назар зберігає спортивний костюм, який йому видали одразу після обміну.

"Найбільше на мене справило враження, коли нас зустрічали діти. Мені тоді дівчинка подарувала гарненького янголятка. Малюнків багато, з побажаннями — я все прочитав. Але я не вважаю себе героєм. Я військовий, я маю захищати свою країну, і я це робив. Так, у мене є медаль "За незламність", але "посмертно", — сказав захисник.

Що стосується першого збігу ДНК, то в родині не було чоловічого зразка, тому аналіз брали у матері та доньки Назара. ДНК збіглася саме з матір’ю, а з донькою — ні. І в поліції тоді припустили: "А може, це просто не донька Назара?"

"Я думаю, що вони просто вигадують, щоб зняти з себе відповідальність. Але це теж неправильно. І потрібно, щоб за це хтось відповів", — наголосив Назар.

"Я теж стільки ганьби зазнала через те, що моє ДНК збіглося з чоловіком, тіло якого ми поховали. Люди пишуть: а може, у вас був ще один син, що я народила й покинула свою дитину. Але головне, що я впевнена. Я знаю, що я народила сина Назара й доньку, і все. А люди пишуть, базікають — це їхня справа", — зазначила Наталія.

На третій день після повернення з полону Назару зробили ще один аналіз ДНК, щоб довести, що він — це він.

Зараз триває розслідування, щоб з’ясувати, чия саме була помилка під час ДНК-експертизи. Також встановлюють особу військового, якого поховали замість Назара.

Сім’я Далецьких отримала від держави одноразову грошову допомогу в розмірі 15 млн гривень після того, як його офіційно визнали загиблим на підставі помилкової ДНК-експертизи. Міністерство оборони України запевнило, що сім’я не повинна повертати гроші. Усі виплати здійснювалися абсолютно законно на підставі документів, які були чинними на той момент.

"Гроші нам залишили. Дочці дали половину, і мамі половину. Дочка купила собі квартиру, машину", — повідомив Назар.

Окрім того, що родина отримала допомогу, сам Назар має отримати повне грошове забезпечення (зарплату та додаткові виплати) за весь час, поки він перебував у російському полоні. Держава зараз шукає юридичні механізми, щоб врегулювати цей випадок.

"А поки що я живу на мамині гроші. Казали, що мені мають виплатити 100 тис. гривень одноразово, плюс зарплату, плюс премії за бойові. Я ж числюся у військовій частині, вони повинні мені ці гроші повернути. А з іншого боку, я ж числився загиблим, тому мені ці гроші не нараховувалися. Кажуть: звідки ми їх візьмемо? І так у всіх структурах, куди б я не звернувся. Вони самі не знають, як це зробити", — пояснив Назар.

Зараз захисник мріє про просте, спокійне життя. Хоче проїхатися Європою, побачити світ.

"Треба якось для себе трохи пожити. Правильно?", — підсумував він.

Попередні випуски проєкту "Коли вже вдома":

• Вона назвала ім’я свого ґвалтівника на весь світ: як після звільнення з полону живе Олена Ягупова
• Син найвідомішого "батька обмінів": як після повернення з полону живе Іван Роман
• Прив'язували до стовпа, катували та знімали на відео: як після полону живе розвідник Олександр Таран
• Пройшов Маріуполь і полон: як після обміну живе військовий лікар Олександр Наговіцин
• Разом з ним плакала вся країна: як живе морпіх Данило Білий після полону