Головна
Публікації
Україна
Культура
Через заборони та відродження: невідомі сторінки української "Просвіти"

Через заборони та відродження: невідомі сторінки української "Просвіти"

19 Грудня / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

Вони хотіли дати українському народові освіту, усвідомлення ідентичності та добробут. Тому 1868 року в Галичині заснували товариство "Просвіта". "Просвіта" об'єднувала українців з усіх куточків України та прищеплювала любов до своєї мови, своєї культури.

Хто стояв біля витоків "Просвіти", і що вдалося втілити в життя цим сміливим представникам української інтелігенції, у програмі "Код ідентичності" на телеканалі "Дім" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

Ольга Гураль, директорка Музею видатних діячів української культури;
Євген Букет, голова Київського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка;
Кирило Стеценко, скрипаль, композитор, голова Київського міського об'єднання ВО "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка.

Створення "Просвіти"

Сьогодні "Просвіта" вже звучить як бренд. Утворена ця організація була 1868 року у Львові.

До створення "Просвіти" підійшли дуже серйозно: зібрали збори, на які приїхали 65 представників Галичини. Композитор Анатоль Вахнянин виступив зі вступним словом і говорив, зокрема, про єдність українського народу від Карпат до Кубані та його окремішність від народів польського й російського.

Цей заклик був не новий. "Просвитівці" просто повернулися до ідей "Весни народів". "Весна народів" — хвиля революційних подій 1848-1849 років, яка охопила більшість країн Європи, включно з Австро-Угорською імперією, до якої належав Львів. В основі "Весни народів" стояли ідеї ліберальних конституційних реформ і побудови національних держав. У Львові революція тривала з березня по листопад 1848 року, було створено перший політичний представницький орган русинів Галичини — Головна руська рада.

"Через 20 років “просвитівці” проголосили, що вони будуть і надалі розвивати й поширювати ці ідеї, бо український народ заслуговує на свою окремішність, на своє національне культурне життя, на своє книговидання, на періодику і на все інше. І таким чином зорганізувався досить потужний гурток. Бо на збори "Просвіти" 1968 року приїхали представники з усієї частини тодішньої Австро-Угорської імперії. Потім, роз'їхавшись по домівках, вони вже мали чітку програму, стратегію того, як має розвиватися українське культурне життя", — зауважив Євген Букет.

Анатолю Вахнянину, якого обрали першим головою "Просвіти", було 27 років. На ті часи він не вважався, як зараз, молодим чоловіком. Вахнянин був дуже шанований, він уже закінчив Віденський університет, працював у львівській Академічній гімназії. Анатоль уже мав досвід створення українських організацій. Наприклад, у Відні він створив спортивне товариство "Січ", яке також було зачатком майбутньої державності в розумінні того, що спортивні товариства за певних обставин стають мілітарними, і на цій основі створюється національна армія, або інші воєнізовані державні частини.

"Анатоль Вахнянин на зборах заявив, що ідея, проголошена Головною руською радою 20 років тому, є нашим дороговказом. І просвіта народу — це інструмент для об'єднання нації. Про це також говорив студент Андрій Січинський, якщо його слова перекласти сучасною мовою, то він проголосив за мету створити українську політичну націю, щоб ті ж селяни усвідомлювали, що теж є частиною українського національного організму", — розповів Кирило Стеценко.

Якщо в Австро-Угорській імперії поява "Просвіти" була можливою, то на українських землях у складі Російської імперії щось подібне створювати було небезпечно. Те саме товариство "Київська громада" ("Стара громада"), що було утворене 1859 року в Києві та працювало на Наддніпрянщині, було напівпотаємною організацією української інтелігенції. "Громада" була нелегальною навіть попри те, що до неї входили світочі науки, культури, такі як композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, історики Михайло Драгоманов, Володимир Антонович та інші.

"1868 рік. Офіційно створюється "Просвіта" у Львові. Подивимося, що в ці ж часи відбувалося в Києві, на Наддніпрянщині. Тут "громадівці" навіть мріяти не можуть про офіційні збори, про статут, про офіційні членські внески для фінансування організації, як це було у "просвитівців", — наголосила Ольга Гураль.

На статутних зборах "Просвіти" вирішили організувати бібліотеку, зайнятися видавництвом підручників українською мовою та популярних книжок для народу. "Просвитівці" створювали читальні, проводили курси для неписьменних, організовували творчі вечори, позичкові каси для простого люду і господарські спілки.

Попри всі заборони влади, ідеї української ідентичності та просвітництва поширювалися і на українських територіях, що входили до складу Російської імперії. Але якщо в Галичині це можна було робити вільно й офіційно, то на Наддніпрянщині громадські діячі потрапляли під пильний нагляд.

Члени "Київської громади" поширювали українськість зокрема через театр, який вважали важливим інструментом впливу на широкі верстви населення. Михайло Старицький написав багато лібрето за народними мотивами для опер Миколи Лисенка. 1972 року вони створюють першу національну оперу-колядку "Різдвяна ніч" за повістю Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом". Прем'єра опери відбулася 25 січня 1874 року в Київському міському театрі, постановка мала величезний успіх.

"Але що відбувається, коли Старицький ставить “Різдвяну ніч”? Його звинувачують у сепаратизмі, його визначають небезпечним. Тобто це небезпечно було в Києві. І надалі буде багато нападок на "Просвіту", навіть після того, як їй дозволять тут нібито бути", — зазначила Ольга Гураль.

Діяльність "Просвіти"

Для досягнення мети з усвідомлення українських селян як частини української нації "просвитівці" використовують усі інструменти і освіти, і культури, і мистецтв. Для цього "Просвіта" почала випускати українською мовою підручники, книжки, створювати хати-читальні (бібліотеки), народні театри, народні хори.

"Формування хорів — це дуже важливий момент. Наприклад, Анатоль Вахнянин лише два роки очолював "Просвіту", а надалі він створив хорові товариства "Торбан" і "Боян". І ця мода на хори перейшла і на Наддніпрянщину. Селяни не знали нотної грамоти, і ось мій дід [композитор і хоровий диригент] Кирило Стеценконавчав селян співати без нот, він придумав спеціальні методики. А хори — це ж колосальний вплив. Уявіть собі, коли селяни можуть зібратися — це і розвага, і знайомства, і, кажучи сучасною мовою, патріотичне виховання", — зазначив Кирило Стеценко.

На етапі формування основну частину "Просвіти" становило студентство — а це ті, хто потім стануть викладачами, священиками. Тобто це ті люди, які понесуть культуру, освіту, науку в маси, і навколо себе формуватимуть особливий соціальний простір.

Щоб привчати до читання, "Просвіта" друкувала як художні твори, так і науково-популярні книжки, що будуть цікаві звичайним людям. Це і книжки з домогосподарства, поради щодо сільського господарства тощо.

"Головне, що це були досить легкі та цікаві тексти. Вони друкувалися великими літерами, щоб було зручніше їх читати. Це те, що буде дуже легко сприйматися, засвоюватися і запам'ятовуватися", — уточнила Ольга Гураль.

Редактором видавництва "Просвіта" до Львова був запрошений письменник Юрій Федькович. Він буковинець, народився в герцогстві Буковина, що входило до складу Австро-Угорської імперії. Тому спочатку Федькович писав німецькою мовою, потім почав українською, але латинськими літерами, бо кирилиці не знав.

Федькович у "Просвіті" дав потужний стимул друку саме художньої літератури, особливо з історичним підтекстом. Сам Федькович першим у літературі підняв образ Олекси Довбуша, написав драму "Довбуш, або Громова сокира і знахарський хрест".

Розширення "Просвіти"

Важливим для розвитку "Просвіти" став 1905 рік, коли в Російській імперії розпочалася Перша російська революція.

12 листопада 1905 року "просвитівці" вшановували ювілей гетьмана Богдана Хмельницького, під час якого проявилося почуття єдності західних і наддніпрянських земель. Після цього за прикладом Галичини організовуються освітні товариства під назвою "Просвіта" на землях Наддніпрянщини: у Києві, Одесі, Катеринославі (нині Дніпро), Житомирі, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Миколаєві. Навіть на Дону утворилася новочеркаська "Просвіта", а в Катеринодарі (нині Краснодар) почала діяти кубанська "Просвіта".

"На початку ХХ століття в Австро-Угорській імперії діяла централізована “Просвіта” з осередком у Львові та філіями — 77 філіалів по різних містах і містечках і понад 4000 читалень. Тобто це була потужна мережа в Австро-Угорській імперії. А в Російській імперії не було дозволу створювати філії, можна було тільки створювати товариства в губернському центрі, тому з 1906 року "Просвіти" були створені в Києві, Житомирі, в Одесі, в Катеринославі", — повідомив Євген Букет.

А от у Полтаві та Харкові місцева імперська влада не дозволила створювати "Просвіту".

"У Харкові функції “Просвіти” на той час виконувало Товариство імені Григорія Квітки-Основ'яненка. А в Полтаві "Просвіту" створили тільки 1917 року, коли змінилася влада, а до того їм не дозволяли", — уточнив Євген Букет.

Однак створені 1906 року регіональні товариства "Просвіти" проіснували недовго. До 1917 року дійшла тільки "Просвіта" в Миколаєві. Усі інші були заборонені в 1910-1911 роках, тобто в період, коли імперська влада придушувала наслідки революції 1905-1907 років.

"Тоді почалися репресії. Якщо в 1907-1908 роках список активних членів київської "Просвіти" був приблизно 500-700 осіб, то в 1910 році членство скоротилося до 180 осіб. Водночас Любов Яновська, яка тоді очолювала київську "Просвіту", і після закриття організації організовувала збір на пам'ятник Тарасові Шевченку, що мав бути відкритий до його 100-річчя 1914 року. Вона брала активну участь у всіх мітингах, демонстраціях. Тобто "Просвіта" продовжувала свою діяльність, але нелегально", — пояснив Євген Букет.

Перше політичне вбивство

Одним з організаторів київської "Просвіти" 1906 року був письменник і педагог Іван Стешенко. Він одним із перших увійшов до керівництва організації. На період 1906 року Стешенко вже чудово знав, що таке обшуки й арешти, він уже побував в ув'язненні.

Був період, коли за революційну, політичну діяльність Стешенку було заборонено жити в Києві й узагалі в містах, де є університети. Тоді він проживав у свого друга в Броварах. Але в Києві в нього було дуже багато справ, тому Стешенко приїжджав до Києва таємно вночі.

1917 року було проголошено незалежність України та утворення Української Народної Республіки (УНР) зі столицею в Києві. З червня 1917 року Іван Стешенко був генеральним секретарем освіти Ради народних міністрів УНР, у січні-лютому 1918 року — міністром освіти.

"Як педагог Стешенко дуже чітко розумів, що означає українська школа. І, звісно, ставши генеральним секретарем освіти, він продовжує програму українізації освіти. Під його керівництвом засновуються перші українські гімназії, відкриваються університети, ведеться активний рух зі створення Академії мистецтв. Бо 1917 року в Києві створено Центральну Раду, цар Микола II зрікся престолу, уже нікому ставити заборони, тож починається потужний час можливостей. І Стешенко практично бере рух української освіти під своє крило і зміг структурувати цей процес", — розповіла Ольга Гураль.

Дружиною Івана Стешенка була дитяча письменниця Оксана Стешенко (донька драматурга Михайла Старицького). Вони познайомилися під час ув'язнення (Оксану засудили за участь у демонстрації), Іван сидів у сусідній камері. Він освідчився їй у коханні, гуляючи арештантським двором.

"До речі, Оксана Стешенко теж була в генеральному секретаріаті, працювала у відділі позашкільної освіти, який напряму співпрацював із “Просвітами”, — додала Ольга Гураль.

30 липня 1918 року в Полтаві Іван Стешенко був застрелений. Засудила його до смерті місцева більшовицька організація, вирок виконав один з її членів.

Це було перше резонансне вбивство українського політичного діяча. Потім пішла серія таких страт. Так, 1921 року було застрелено композитора, автора "Щедрика" Миколу Леонтовича, який теж співпрацював з УНР. Те, що Леонтовича вбив агент ВЧК Опанас Грищенко, стало відомо тільки в 1990-ті роки з відкриттям архівів ВЧК. А до того часу всі такі смерті українських діячів значилися як вчинені невідомими особами.

"Щодо вбивства Івана Стешенка досі не вдалося знайти матеріали розслідувань. Але, думаю, вони знайдуться. Тому що в нас є приклад, як знайшлися матеріали щодо вбивства Леонтовича. Інформація про вбивство Стешенка детально описувалася в тодішній пресі, причому з такими деталями, ніби журналісти перебували на місці злочину. Свої думки щодо цього вбивства в ті роки доволі ґрунтовно описав [публіцист і громадський діяч] Євген Чикаленко, потім 1923 року у своєму щоденнику [літературний критик і громадський діяч] Сергій Єфремов записав версію, що Стешенка вбито більшовицьким агентом. І в архівній слідчій справі його дружини також зазначається, що він був убитий більшовицьким агентом", — розповіла Ольга Гураль.

"Просвіта" та українське кіно

Попри те, що УНР проіснувала лише до 1921 року, уряд багато чого встиг зробити для посилення українськості. Це стосувалося й українського кіно. У серпні 1918 року гетьман України Павло Скоропадський видав наказ про українізацію кіно.

За період роботи Івана Стешенка в уряді УНР до становлення українського кінематографа були залучені й "просвитівці". Стешенко запрошує письменницю й активістку українського жіночого руху Людмилу Старицьку-Черняхівську в театральний відділ, де вона керує педагогічною секцією, а пізніше — і кінематографічною.

"Людмила Михайлівна — це практично та людина, яка поставила український кінематограф на державний рівень. Вона наголошувала, для чого необхідно знімати українські стрічки, бо кінематограф на той час був найпопулярнішим видом мистецтва. Але картини, які доходили до тогочасного українського глядача, не задовольняли своєю якістю. Старицька-Черняхівська говорила, що ми маємо зробити кіно таким, щоб наша молодь мала корисну розвагу, ми маємо усвідомлювати, яке кіно має вплив на формування української самосвідомості", — зазначила Ольга Гураль.

Нова заборона і відродження

Остання голова київської "Просвіти" за часів царизму — Любов Яновська. Вона закривала "Просвіту" 1910 року, і відкривала перші збори "Просвіти" в березні 1917 року в Києві, коли товариство відродилося.

У 1939 році "Просвіту" знищив уже сталінський режим, багато хто з "просвитівців", рятуючись від репресій, виїхав за кордон.

"Радянська влада офіційно “Просвіту” не забороняла, вона її просто знищувала. Якщо 1923 року на українських землях ще діяли осередки "Просвіти", то вже станом на 1 січня 2024 року замість "Просвіт" були народні доми, сільські доми та хати-читальні — але вже з іншими ідеологічними цілями та акцентами. І 1939 року сталося теж саме, тільки вже на територіях, приєднаних до радянської України внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа. Але "Просвіта" і в радянській Україні продовжувала підпільну діяльність", — розповів Євген Букет.

З цих часів активність підвищувалася у закордонних осередків "Просвіти", у складі яких українські емігранти відсвяткували 100-річний ювілей товариства. На території України пауза в офіційному існуванні товариства тривала півстоліття.

Серед емігрантів була й відома письменниця Докія Гуменна. Наприкінці Другої світової війни вона виїхала за кордон. І коли український поет і громадський діяч Павло Мовчан відродив "Просвіту" в Києві 1991 року, Гуменна офіційно вступила в члени київської "Просвіти". Мовчан їздив до неї у США, де Гуменна написала заяву про вступ до товариства.