Четверо бійців у палаючій машині: чому троє вижили, а один згорів — подробиці загибелі "Метиза"

Жахливе відео облетіло мережу: машина, що палає, крики побратима, безсилля перед вогнем. Того дня загинув Олександр з позивним "Метиз". Він врятував трьох своїх побратимів ціною власного життя.

Мати Олександра хотіла зустрітися з очевидцями загибелі, яким пощастило вижити в тій пожежі. У студії проєкту "Я не забуду" жінка почула спогади командира, який був на місці трагедії, познайомилася з тими, хто перебував усередині палаючої машини, і дізналася подробиці останніх хвилин життя сина.

Ведуча — Ірина Хоменко.

Волонтер і воїн

Олександр Кохно народився 4 грудня 1988 року в селі Чистопіль Дніпропетровської області. Після школи закінчив вище професійне училище, здобувши професію слюсаря-сантехніка.

Коли у 2014-му почалося російське вторгнення, Олександр пішов до військкомату, пройшов медичний огляд, йому присвоїли статус "придатний". Але під час АТО/ООС чоловіка не призвали до війська.

Згодом Олександр відкрив власну справу, займався монтажем та обслуговуванням обладнання для підприємств, супермаркетів та автозаправок, створюючи робочі місця.

"Наприклад, вони обслуговували обладнання супермаркетів "АТБ". Одного разу він поїхав до Кропивницького ремонтувати обладнання, взяв мене з собою. Вони ремонтували ці стрічки, на які кладуть товар на касах. Після загибелі Саші, коли роблю покупки в "АТБ", я дивлюся на цю стрічку і думаю: адже мій син встановлював їх і ремонтував", — згадує Світлана Кохно, мама захисника.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне російське вторгнення. На той час в Олександра з дружиною вже були дві маленькі доньки. З самого початку великої війни чоловік активно займався волонтерством, допомагав захисникам. Але щойно надійшла повістка, він одразу пішов до військкомату.

Олександр почав служити 11 липня 2022 року. Отримав позивний "Метиз". Брав участь в обороні Луганської області, потім їхній підрозділ направили на Донеччину — на найважчий Бахмутський напрямок.

Під час служби Олександр продовжував бути волонтером, перераховував кошти на ремонт автомобілів військових та інші збори на користь ЗСУ.

У 2023 році Олександр відзначав свій останній день народження. Йому вперше вдалося приїхати додому. Але вже тоді він розповідав своїм близьким, що ситуація на фронті дуже важка.

"Він сказав, що ми підготовлені. Але нас ще на навчаннях попереджали, що все може статися, і що ми додому не повернемося. Саша навіть дружині казав, що до старості не доживе. Він відчував, що піде рано", — поділилася Валентина Філімоненко, сестра захисника.

Олександр Кохно загинув 28 січня 2024 року поблизу села Кліщіївка, що неподалік від Бахмута. Він разом з трьома побратимами їхав на бойове завдання. Їхній автомобіль атакував ворожий FPV-дрон. "Метиз" розвернув машину так, що взяв удар на себе, водночас врятував своїх трьох побратимів. Олександру було 35 років.

"До смерті неможливо бути готовим. Але мій син загинув не дарма. Хлопці залишилися живими. Ви не повірите, наскільки від цього легше. А ще на похоронах його командир "Самбіст" був поруч зі мною, тримав мене за руку. Я запитала його: "Саша загинув одразу чи горів живцем?" Він відповів: "Одразу. Навіть не встиг цього зрозуміти". Може, це прозвучить якось не так, але, слава Богу, що він загинув одразу і не мучився. Це зрозуміють лише ті, хто через це пройшов", — поділилася мама захисника.

Поховали Олександра "Метиза" Кохно 3 лютого у рідному селі Чистопіль.

Родина продовжила його волонтерську справу й допомагає підрозділам ЗСУ.

Віддав життя за всіх

Про подробиці загибелі Олександра "Метиза" Кохно розповіли командир підрозділу безпілотних систем Андрій "Самбіст", побратими Максим "Олівер" та Віталій Угнівенко.

"Самбіст" і "Олівер" познайомилися з Олександром у 2023 році, під час ротації в районі Кремінського лісу в Луганській області.

"Нас було всього двоє, ми зашивалися. Попросили у командування надати нам людей. До нас приїжджали хлопці на навчання, ми дивилися, кого з них можемо взяти до себе. Під’їхала команда, у складі якої був "Метиз". З ними якось одразу було легко, не потрібно було довго нічого пояснювати, хлопці були фанатично мотивовані працювати й щось робити. Ми їх взяли до себе. Разом пройшли Кремінську ротацію. Потім була Донеччина, а саме Кліщіївка та її околиці", — розповів Андрій "Самбіст".

Їхній підрозділ безпілотних систем займався не лише БпЛА, а фактично був взводом спеціального призначення.

"Крім БпЛА, у нас були найрізноманітніші завдання: від виходу на лінію розмежування та евакуації загиблих побратимів до евакуації поранених, яких не зможуть забрати з поля бою", — уточнив командир.

У перші роки війни бойовий підрозділ працював майже без ротацій, тому побратими ставали родиною. Жили всі разом в одному будинку, вели спільний побут, і на завданнях, і на відпочинку — разом. У військових не було можливості виїхати до родин, тому рідні приїжджали до них.

"Наші дружини спілкувалися між собою, ми спілкувалися з родинами, ми були дуже близькі", — зазначив командир.

"Самбіст" неодноразово виходив із "Метизом" на бойові завдання.

"І якщо ми йдемо удвох, якщо ми поруч, то я розумів, що все буде добре, ми все зможемо. З ним було спокійно. Коли мені іноді було страшно, він завжди підбадьорював. Коли йому було страшно, я підбадьорював. "Метиз" завжди був у позитивному настрої, завжди мотивований", — продовжив він.

Віталій Угнівенко познайомився з Олександром у травні 2023 року, коли "Метиз" уже служив у підрозділі.

Побратими згадують особливості спілкування "Метиза" з рідними.

"Він завжди був на зв’язку з родиною. Він дуже любив сім’ю", — зазначив Віталій.

"Мені запам’яталася фраза, коли він розмовляв з дружиною телефоном. І коли у нього щось не виходило, він постійно казав: "Не біси мене ". Коротко і ясно", — згадує Максим "Олівер".

У військовій справі Олександр був дуже відповідальним, любив техніку.

"Якщо йому довіряли щось зробити з технікою, про це можна було навіть більше не думати. Це завжди буде виконання на найвищому рівні. І взагалі він був дуже хорошою людиною, на яку завжди можна було покластися", — наголосив Віталій.

Того трагічного дня, 28 січня 2024 року, в машині разом з Олександром "Метизом" були Максим "Олівер", Віталій Угнівенко та Олександр "Депутат". За кермом сидів "Метиз". Вони їхали на позицію, щоб замінити інших операторів дронів.

"Ми всі були досвідченими, і для нас такі виїзди вже стали досить рутинним завданням. Але тоді ворог уже почав наступати на тій території. І ми навіть думали поїхати іншим маршрутом. Не знаю, чи допомогло б нам це, чи ні. Але все ж ми обрали стандартний маршрут", — розповів Віталій.

Уже на під’їзді до точки, після якої бійці мали йти пішки, "Метиз" помітив дрон.

"Я пам’ятаю навіть його останні слова, це було “твою ж матір”, — уточнив Віталій.

"Метиз" намагався врятувати ситуацію, розвернути машину. Але, на жаль, FPV досяг своєї цілі. Однак Олександр Кохно так розвернув автомобіль, щоб основний удар припав на місце водія. І таким чином "Метиз" своїм тілом зменшив наслідки для побратимів.

"На нього припав найсильніший удар. Думаю, що Саша, на жаль, загинув одразу. Я, наприклад, сидів за ним. І я не знаю, якби він цього не зробив, може, й мене б тут не було, може, й нас усіх би тут не було. Нам усім теж дісталося, але Саша... Він нас врятував", — наголосив Віталій.

Машина загорілася. Двері заклинило. Віталій зміг вибратися через розбите вікно. Потім допоміг вибратися Максиму. У них уже обпекло очі, вони майже нічого не бачили.

"Ми з Максом хотіли щось зробити, але вже не могли, бо осліпли. А потім у машині вибухнули паливо та боєкомплект. Усе це почало вибухати", — сказав він.

Бійці зв’язалися зі штабом, до них виїхала евакуаційна група на чолі з їхнім командиром.

Андрій "Самбіст" того дня виконував інші завдання. Але коли хлопці тільки збиралися вирушати, він встиг приїхати, щоб їх провести. А через пів години йому повідомили, що машина уражена. І вже через 15 хвилин командир був на місці трагедії. Машина вже догорала.

"Так сталося, що за 2 км до місця на машині, на якій я їхав на евакуацію, заглух двигун. Я кинув її на узбіччі й просто побіг, бо знав маршрут. Я мчав туди, виходив на рацію, намагався з ними зв’язатися — відповіді не було. Прибіг. Максим і Віталій були біля машини, їм надавали допомогу хлопці-суміжники. А третій наш боєць… Я не хочу зараз нікого судити, мене не було в тій ситуації, але я знайшов його за кілометр від місця трагедії. Пробігти кілометр ти зміг, а допомогти хлопцям вибратися з машини — ні. Я спочатку знайшов його, потім добіг до решти хлопців, і вже евакуював їх утрьох", — розповів командир.

Через дві години "Самбіст" повернувся з медиком, щоб забрати з машини останки Олександра "Метиза".

Максим і Віталій отримали важкі поранення. Але головне — вони вижили. Вижили завдяки Олександру Кохну.

"Саме завдяки тому, що зробив тоді "Метиз", вони зараз живі. Він один віддав життя за всіх", — наголосив командир.

Внаслідок цієї трагедії Максим "Олівер" отримав опіки обличчя 2-3 ступені, уламки скла та пластику порізали очі. Його праве око зараз бачить на 10%, ліве — на 90%. Військово-лікарська комісія (ВЛК) присвоїла бійцеві статус "обмежено придатний". Попри це, Максим після лікування повернувся на службу, у свій підрозділ.

У Віталія Угнівенка праве око бачить лише на 1%. У лівому зір поступово погіршується. Постраждали й барабанні перетинки, але лікарі провели операцію й врятували слух.

"Очі мене сильно підводять. Буду відвертим, я збирався залишитися в частині, але [через висновок ВЛК] мене списали. Згодом я зрозумів, що це правильно, бо, на жаль, я не можу служити. Але найголовніше — ми живі, а Саша, на жаль...", — сказав ветеран.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• У 18 втік на фронт і став "генералом Плюсіком": історія командира Дмитра Садовенка
• Вони загинули разом: історія пілота дронів "Ірокеза" та його командира "Альвареса"
• "Ми горіли заживо": історія двох FPV-пілотів
• Після ампутації мріє повернутися до школи: історія вчителя фізкультури та FPV-пілота Євгена Сєркова
• Хто вийде першим — той програв: нацгвардієць і морпіх у полоні уклали особливе парі й розв'язали його після обміну