Життя під час війни очима дітей: інтерв'ю з ініціаторами проєкту Behind Blue Eyes Дмитром Зубковим та Артемом Скороходьком

За словами організаторів, проєкт дозволяє дітям висловитися та демонструє їхнє бачення світу. Для назви проєкту обрали англійську ідіому Behind Blue Eyes, яка означає вміння прикривати негативні емоції та лють за нормальною поведінкою. Герої проєкту — звичайні діти, які переживають жахи війни. Автори ідеї прагнуть розвинути таланти дітей, реалізувати їхні мрії та бажання, а також задокументувати наслідки війни. Про це у "Ранку Вдома" розповіли  засновники проєкту Behind Blue Eyes Дмитро Зубков та Артем Скороходько.

Ведучі — Ірина Хоменко, Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Розкажіть про ваш проєкт.

Зубков: Благодійний проєкт працює для допомоги дітей на прифронтових та де окупованих територіях. Допомога дітям сама різноманітна, починаючи з терапевтичної, психологічної, освітньої допомоги. Одна з головних задач — це довести дітям, що креативність це дуже потужний стимул самореалізації. Креативність може існувати будь-де, в будь-якому віці, та і в будь-якому виді.

— Чому саме Behind Blue Eyes?

Скороходько: Ми довго думали над неймінгом. Одного разу я ввімкнув цю пісню Behind Blue Eyes, слухав її, мене зацікавила ця фраза. Я почав гуглити і з'ясувалося, що Behind Blue Eyes в англійській мові — це ідіома, яка означає стан людини, при якому важко сказати за зовнішністю, що відбувається в людини всередині. Це настільки точно описувала дітей, яких ми зустрічали на прифронтових та деокупованих територіях, що одразу відбувся метч. Якби ви зустріли їх надворі просто в Києві чи в будь-якому іншому, більш менш спокійному місці України, ви б ніколи в житті б не сказали, яку травму їм довелося пережити. Бо вони дуже майстерно приховують це за своєю зовнішністю, за своєю поведінкою. Ми коли вперше приїхали в Лукашівку та побачили цих дітлахів, яких гралися та думали про річку, розказували анекдоти про Путіна. Це нас дуже вразило. Це було першим якорем, за який ми зачепилися при створенні проєкту.

— Чому наголошуєте на творчості, зокрема, на фотомистецтві?

Скороходько: Творчість — це взагалі натуральна форма експресії для дітей. Ми почали з творчості, можливо, через те, що ми самі творчі. Ми зробили це спочатку в Лукашівці. Далі ми вибудували філософію підтримки творчості в регіонах України, бо нам здається, що вона не отримує належної уваги. Загалом імідж творчості, креативності в селах України він застарілий. Тобто творчість — це розвага, це несерйозно. Зараз, в принципі, вже ми переходимо в еру креативного капіталізму. Тобто всі предмети і фізичний труд витрачає цінність, набирають цінності ідеї. Існують поняття такі, як креативна індустрія, це швидко монетизується.  Наша мета показати дітям в селах, що вони мають таланти та навички, які допоможуть реалізуватися.

— Через які напрямки ви розвиваєте творчість?

Скороходько: Ключова програма пов'язана з фотографією. Ми роздаємо дітям одноразові плівкові фотоапарати. Чому ми вибрали плівку? Це просто збіг. Чому ми фокусуємо увагу саме на фотографії? Не знаю. Просто сам одноразовий плівковий фотоапарат — це дуже дешева та проста технологія. Ми не боїмося, що дитина його втратить чи зламає, тож ми  легко з цими фотоапаратами прощаємося вже в перший день. Хоча насправді вони нам завжди повертаються.

— Ви вчите їх проявляти плівку?

Скороходько: Ні. Ці фотографії ми проявляємо вже в Києві. Мені здається, що фотографія максимально об'єктивно відображає дійсність, яку вони бачать. Тим більше плівкова, тому що вони не можуть редагувати, не можуть видаляти. Тобто там час між думкою і знімком мінімальний. Діти максимально швидко та автентично документують все, що відбувається навколо.

— Як ви шукаєте учасників проєкту?

Зубков: Ми спілкуємося з головами населених пунктів, вони збирають дітей. Ми приїжджаємо, наводимо з ними контакт, спілкуємось. Через деякі прийоми розкриваємо дітей. Їм стає комфортно з нами, тоді ми показуємо їм камери та питаємо хто з них любить фотографувати на смартфони. Так з'ясовуємо, кому цікаво спробувати сфотографувати.

— Коли ви проявляєте плівку та бачите світлини вперше, які переживаєте емоції? Що зазвичай ви бачите на цих фото?

Зубков: По-різному, насправді. Багато дітей це просто діти, не дивлячись на те, що вони знають, що таке війна, вони живуть своїм життям. Вони мають такий сільський лайфстайл. Деякі діти просто фотографують, деякі мають  певний сторітелінг через світлини. Дуже цікаво, тому що ось нещодавно ми подивилися фотографію однієї дівчинки, яка взагалі фотографувала все двічі. Якщо ти розкладеш усі знімки, то побачиш дублювання.

Скороходько: В них немає конкретних задач та обмежень. Після того, як навчили їх користуватися самим пристроєм, ми даємо їм настанову: "Намагайтеся розказати історію про своє село, про своє життя, можливо, про свій день!". На це виділяємо від двох до трьох тижнів. Проте дітям може знадобитися від двох годин до безконечності. Є випадки, коли дитина вертається додому зі школи, і дорогою знімає все. До речі, діти часто просять нову плівку.

— Скажіть, будь ласка, де ви знаходите фінансування?

Зубков: Перші гроші ми отримали спочатку, коли запускали проєкт. За добу після запуску нашого Інстаграму, ми набрали 10 тисяч підписників. Це без реклами, без якоїсь стратегії. Ми набрали певну суму, за яку ми скажемо так їздили в села майже весь цей рік.

Скороходько: Це донати людей, яких зацікавила наша ідея. В нас є сайт, є соцмережі, можна задонатити. До речі, можна не лише гроші переказувати, а й дарувати подарунки дітям. Ми часто публікуємо списки бажань, які ми публікуємо. Коли вже ми повертаємося до дітей з фотографіями, то сідаємо вже в них вдома, знайомимося з їхніми родинами, побутом, з їхніми друзями та сусідами. В кінці просимо дитину записати нам на папері те, про що вона чи він мріє. Чого їй, можливо, бракує для розвитку? Чого б хотілося на день народження там чи не на Новий рік? З цими записками ми повертаємося в Київ. Все це публікуємо і вже робимо фандрейзингову кампанію.

— Про що мріють українські діти?

Зубков: Всі діти хочуть, щоб закінчилася війна, щоб помер Путін. Дехто каже, що хоче перемогти хворобу. У нас був хлопчик, який дуже хотів знову побачити свою бабусю, яка померла. Хтось пише, що хоче повернутися у Херсон. Звичайних побажань, типу навушників, теж багато.

Скороходько: Одна дівчинка написала, що коли закінчиться війни, то всі інші її мрії здійсняться.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Нова музика, популярність фронтових пісень та трек-присвята волонтерам: інтерв'ю з авторкою проєкту "Пісні війни" Галиною Гузьо
• Про благодійність, зміну амплуа, стародавні колядки та плани: інтерв'ю зі співачкою Sowa
• Психотерапевт Антон Семенов пояснив, чому варто святкувати Різдво під час війни
• Про взаємодію військових та цивільних розповідають у подкасті "Прийом": інтерв'ю зі співавторкою проєкту Іриною Виговською 
• Як "Книга-мандрівка. Нескорені" потрапила до президента США та стала частиною освітньої програми в українських школах: інтерв'ю з авторкою проєкту Іриною Тараненко
• Українська прем'єра сімейної комедії "Мій карпатський дідусь": інтерв'ю з режисером Зазою Буадзе
• Які небезпеки для дітей таїть безконтрольний інтернет-серфінг: аналіз та поради психологині Олени Архипенко
• Музичне шоу "Мультитрек" з українськими артистами: інтерв'ю з шоуранерами проєкту Євгеном Тріпловим та Владом Булавою
• Артистка Міла Нітіч розповіла про життя на дві країни, скандал через пісні Скрябіна та плани на 2024 рік
• Посівають лише хлопці, щедрують — дівчата: про українські різдвяні традиції розповів менеджер гурту "Щука-риба" Степан Андрущенко
• Простою мовою про Різдво, новорічну ялинку та Діда Мороза: інтерв'ю з науковицею та авторкою книги "Під подушку чи під ялинку. Антропологічне дослідження свят" Дар'єю Анцибор