Українська прем'єра сімейної комедії "Мій карпатський дідусь": інтерв'ю з режисером Зазою Буадзе

28 грудня в український прокат виходить сімейна комедія "Мій карпатський дідусь". Цей фільм створений міжнародною командою Італії, Молдови, Чехії та України. Історія розпочинається у далекій Італії, але серце її належить Бережниці. Саме у Карпатах розгортаються основні події, які змусить глядача сміятися та плакати. Сюжет має свою драму та неочікуваний фінал. Цей фільм — це шлях до порозуміння, попри битву поколінь та мислення, розповів у "Ранку Вдома" режисер стрічки Заза Буадзе.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Про що фільм "Мій карпатський дідусь"?

— Це складні стосунки між поколіннями. В нашому випадку це дідусь та онук. В нашій історії ця ситуація складна тим, що вони належать не тільки до різних епох, а й до різних культур. Карпатський дідусь та італійський внук — українець, який вважає себе італійцем.

— Наскільки ми знаємо, ви почали працювати над стрічкою ще до початку війни.

— Якщо ми говоримо про виробництво, то зйомки почалися у 2019 році. Тоді ми зняли українську частину. Італійські зйомки планувалися на березень 2020 року. Коли були там у лютому 2020, то встигли все приготувати та збиралися до Києва. Тоді почалася пандемія, ми дізналися про неї  міланському аеропорту. Якщо ви пам'ятаєте все почалося з Ломбардії, Мілан, Бергамо. Ми тільки через рік отримали дозвіл на зйомки, які почалася у лютому 2021 року. Це не звичайна ситуація, правда. Ніхто не знав, що буде пандемія, а потім ніхто не знав, що буде війна.

Після італійських зйомок ми вже почали постпродакшн. Фільм був майже готовий, коли почалася війна. Продюсери евакуювали матеріал. Ми з монтажером переїхали до Івано-Франківська, там до кінця монтували фільм. Частина роботи вона робилась тут, в Україні, друга частина — в Празі, третя — в Кишиневі, четверта — в Осло. Це був не звичайний проєкт. Фільм — це копродукції Україна, Італія, Чеська Республіка, Молдова. Ми живемо в такі часи, що ніхто не знає, як воно буде. Тому головне, що фільм готовий. Зараз я вже можу сказати, що він народився. Були вже прем'єра.

— Чи був спеціальний кастинг? Хто знімався у фільмі?

— На дідуся не було кастинги, тому що роль писалась під Богдана Бенюка.  Апріорі я знав, що це буде Бенюк, тільки Бенюк. На всі інші ролі, звичайно, був кастинг. Друга головна роль — внука, я обирав на кастингу у Генуї. Серед усіх хлопців я обрав 15-річного Сімоне Коста. На той момент він вчився у тамтешній школі та театральної студії. Він вже знімався в одній короткометражці. Сьогодні Сімоне вже студент, вчиться в Римі, в легендарній кіношколі Centro sperimentale di cinematografia, багато знімається. Напевно, вже можна сказати, що це нова молода зірка. Сподіваюсь, не тільки італійського кіно.

— Знімання тривали близько трьох років. Дитина за цей час виросла, чи не боялися, що головний герой зміниться у кадрі?

— Звісно, це був ризик. Коли ми почали зйомки, йому було 16 років. Це такий вік, коли фізіологічні зміни вони відбуваються дуже швидко. Навіть іноді бували моменти, коли була паніка, тому що ніхто не знав, як довго це буде тривати, чи взагалі вийде щось.

— Як подолали мовний бар'єр? Як актори знаходили спільну мову на знімальному майданчику?

— На щастя Сімоне добре розуміє англійською мовою Тож ми спілкувалися англійською. На мовних колізіях будується уся історія фільму. Там же інша мова — мова емоцій. Це інший рівень спілкування.

— Де відбувалися зйомки?

— В Україні —  Верховинський район. Основні локації — це просто фантастичні Дземброня та Бережниця. В Італії ми знімали в Лігурії, Генуя. Там є маленьке містечко Імперія.

— Якими були відгуки глядачів, котрі вже бачили фільм?

— Нібито непогано.

— Чим цей фільм важливий для вас?

—  Це, на мій погляд, непогана, красива емоційна історія. Так сталося, що тема стала ще більш актуальною сьогодні, коли якщо не мільйони, то сотні тисяч молодих українців точно живуть в різних країнах. Наш фільм якраз про дорослішання, про цей складний процес, коли закінчується дитинство та починається доросле життя. Вчора був хлопцем, а йому треба стати юнаком. перед ним відкривається інший світ, по-іншому все сприймається. Він бачить інші сенси. Такі складні процеси зараз відбуваються у багатьох молодих українців в різних країнах. Ніхто не знає, хто повернеться, хто залишиться там і якими вони будуть. Втім є закони історії, життя, природи, коли кров кличе. Рано, чи пізно, це станеться.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Нова музика, популярність фронтових пісень та трек-присвята волонтерам: інтерв'ю з авторкою проєкту "Пісні війни" Галиною Гузьо
• Про благодійність, зміну амплуа, стародавні колядки та плани: інтерв'ю зі співачкою Sowa
• Психотерапевт Антон Семенов пояснив, чому варто святкувати Різдво під час війни
• Про взаємодію військових та цивільних розповідають у подкасті "Прийом": інтерв'ю зі співавторкою проєкту Іриною Виговською 
• Як "Книга-мандрівка. Нескорені" потрапила до президента США та стала частиною освітньої програми в українських школах: інтерв'ю з авторкою проєкту Іриною Тараненко