Після звільнення з полону вони виконали обіцянку, дану на "Азовсталі": історія трьох захисників Маріуполя

Вони дали обіцянку в пеклі Маріуполя — і дотримали її через чотири роки. Сергій провів рік у російському полоні, Андрій — майже чотири. Назарій після жорстоких тортур повернувся додому через 3,5 роки — у кріслі колісному. Троє побратимів знали один одного лише за позивними і роками не могли знайти жодної інформації.

Вперше після "Азовсталі" вони зустрілися у студії проєкту "Я не забуду" — щоб виконати те, що обіцяли у найважчий момент свого життя.

Ведуча — Ірина Хоменко.

Сергій

Сергій Барабашенко родом із Мелітополя, що в Запорізькій області. Спочатку працював у поліції, а у 2003 році перейшов на військову службу в ЗСУ.

"Мені якось сказали: є військова частина, йди туди, там і зарплата більша. Спочатку я пішов туди як водій, так і залишився, і досі служу", — розповів він.

Коли у 2014 році почалося російське вторгнення, Сергій неодноразово виїжджав на ротацію на Донбас, де виконував бойові завдання в межах Антитерористичної операції (АТО/ООС).

Початок уже повномасштабної війни Сергій зустрів під Маріуполем.

"Я був під Маріуполем, у селі Нікольське. Там стояла ППО. Я вийшов на вулицю і побачив, як ракети влучили в цю ППО. Забігаю, побратимам кажу — почалося", — згадує військовий.

Потім надійшов наказ передислокуватися в сам Маріуполь. Спочатку тримали оборону в районі торгового комплексу "ПортCity", в районі Старокримського кладовища. Ворог почав поступово витісняти захисників з їхніх позицій. Був ризик потрапити в оточення. Групі дали наказ: хто може — залишається в місті, хто не хоче — може виходити.

"У нас четверо — у тому числі я — вирішили залишитися до кінця в Маріуполі. Ми переодяглися в цивільний одяг і пішли містом шукати своїх, щоб до них приєднатися. Добу блукали і вийшли на полк "Азов". Нас спочатку допитали, хто ми такі. Потім долучили до групи, старшим у якій був Назарій, і ми почали виконувати завдання. Згодом у Маріуполі ми познайомилися з Андрієм, і він теж приєднався до нашої групи", — розповів Сергій.

У Маріуполі Сергій отримав кілька поранень — кульове біля шиї, роздроблене ребро, перелом руки. Допомогу надавали як побратими, так і медики на "Азовсталі" — на той час металургійний комплекс став основною базою для захисників Маріуполя.

У травні 2022 року військове керівництво віддало наказ захисникам, які перебували на "Азовсталі", здатися в полон. Мовляв, російська сторона обіцяла міжнародним партнерам через кілька місяців усіх їх звільнити. У період з 16 по 21 травня з "Азовсталі" вийшло понад 2,5 тисячі бійців (включно з "азовцями", Нацгвардією, ЗСУ, прикордонниками та поліцією).

У почесний полон вийшла й група Назарія. Тоді друзі пообіцяли один одному, що як тільки звільняться, то обов'язково зустрінуться.

Спочатку військових з "Азовсталі" перевезли до селища Оленівка Донецької області, де росіяни влаштували колонію для українських військовополонених. Тут Сергій бачив лише Назарія, якого тримали в сусідньому бараці. Андрія він не знаходив.

"Назарія бачив мигцем — його і його собаку, він з нею був нерозлучний і з нею вийшов у полон. Але ми намагалися не спілкуватися, щоб орки не зрозуміли, що ми знайомі, і щоб тим самим один одного не видати. Так було безпечніше", — пояснив захисник.

Після Оленівки він більше не бачив Назарія, оскільки Сергія перевезли до окупованого Луганська, у колонію № 20.

Загалом Сергій пробув у полоні рік, його звільнили в межах обміну 7 березня 2023 року.

За період полону чоловік втратив 53 кг — раніше він важив 125 кг, а після полону залишилося 72. Через відсутність якісної медичної допомоги Сергій ледь не втратив поранену руку.

"Коли ми були в Оленівці, прийшов їхній лікар, почав тикати голкою — перевіряв, чи справді я поранений. У бараці серед нас був наш лікар, теж полонений, він чим міг, допомагав. Згодом рука почала засихати, я потроху сам її розробляв, а то б втратив руку", — розповів він.

З полону Сергія зустрічали дружина і дочка. Його дружина теж була військовослужбовицею. На початку війни вона брала участь у боях за Мелітополь, а під час наступу окупантів українських захисників вивели до Запорізької області. І вийшло так, що їхня 17-річна дочка залишилася в окупованому Мелітополі, сама. Проте, перебуваючи на окупованій території, дівчина змогла онлайн скласти зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) і вступити до українського вишу.

"Потім моя дружина разом із дружиною свого брата (він теж був у полоні) все-таки змогли потрапити до Мелітополя. І за півтора місяця до мого звільнення з полону їм усім разом із дочкою вдалося виїхати з окупованої території. Їхали через Крим, їм просто пощастило, що на митниці росіяни не знали, що дружина була військовослужбовцем. Правда, вони знали, що їхні чоловіки в полоні. Запитують: "Навіщо ви в Україну їдете?" Вони відповіли: "Дітей на лікування веземо". Ось і все. Пощастило", — розповів Сергій.

Коли Сергій вийшов з полону, то намагався самостійно знайти Назарія та Андрія. Але на той момент він знав хлопців лише за іменами та позивними, довго шукав їх в інтернеті, не знайшов і зробив висновок, що вони ще в полоні.

Тиждень тому Сергій несподівано отримав звістку від Назарія.

"Я побачив його фото в соцмережі. Побачив Назарія в кріслі колісному, дуже здивувався, але не наважився запитати, що з ним сталося. Він знайшов мій номер і зателефонував. Для мене це був такий приємний шок. Від нього я дізнався, що Андрій теж був звільнений з полону, але трохи раніше. Я так зрадів, що хлопці вийшли живими, це не передати словами", — сказав він.

Тепер Сергій мріє зустрітися зі своїми побратимами.

Андрій

Востаннє Сергій бачив Андрія Варварчина ще на позиціях у Маріуполі. І через чотири роки вони знову змогли зустрітися — у студії проєкту "Я не забуду".

У 2019 році Андрію Варварчину запропонували посаду старшого кухаря військової частини. Хлопця виховувала одна мама, йому дуже хотілося допомогти їй фінансово, тому він прийняв пропозицію, підписав контракт і так розпочалася його військова служба.

Згодом з посади старшого кухаря Андрій перейшов на більш бойову позицію — стрілець-кухар. Це під час АТО/ООС дозволяло йому виїжджати в сектор бойових дій на Донецькому напрямку фронту.

На початку повномасштабного вторгнення їхня рота охороняла Маріупольський аеропорт.

"Я був кухарем, готував для особового складу. І поки хлопці сиділи в окопах, готувалися до удару у відповідь, якщо зайдуть російські війська, я їм подавав гарячий чай, їжу, годував. Коли потрібно — і кулемет тягав", — розповів Андрій.

А потім була масштабна оборона Маріуполя.

"Маріуполь — це було важко. Морально важко, фізично важко. Але ми всі намагалися підтримувати один одного. Сергій нам дуже багато порад давав, бо він був старший за нас, досвідченіший", — зазначив захисник.

Вихід у почесний полон з "Азовсталі" тривав кілька днів. Андрій вийшов 20 травня 2022 року. Загалом він пробув у полоні 3 роки і 9 місяців. Однак він не хоче згадувати, розповідати про цей період, щоб знову не зануритися в ті відчуття.

Про те, що він йде на обмін, Андрій, як і всі полонені, дізнався несподівано.

"Підійшли співробітники ФСВП (Федеральна служба виконання покарань, рос. ФСИН, — ред.). Спочатку запитали, чи не хочу я залишитися в Росії і підписати контракт з їхньою армією. Я відразу відмовився. Вони пропонували це багато разів. Але це був останній раз, оскільки через кілька годин принесли папірець, типу "згоди" на те, що я відмовляюся брати участь у військових діях проти Російської Федерації. І через добу нас перевели в підготовчу кімнату, переодягли й відправили на обмін", — згадує він.

До своїх на той момент 26 років Андрій спілкувався російською мовою. Але як тільки він сів в автобус під час обміну — миттєво перейшов на українську.

"Це сталося відразу якось. Я був настільки радий поверненню в Україну, емоції переповнювали. Це було до сліз", — поділився він.

Після обміну колишніх полонених перевезли до реабілітаційного центру. Сюди до Андрія приїхали мама та дружина.

Назарій

А потім відбулася довгоочікувана зустріч із третім побратимом — Назарієм Красовським.

Назарій Красовський родом із Києва. У 2017 році закінчив медичний університет і став ветеринарним лікарем. У 2018-му отримав ще одну вищу освіту — кінолога.

Назарій хотів захищати Україну ще під час російського вторгнення у 2014 році, але тоді його зупинив батько.

"Батько сказав: зараз я піду, а ти доучись, закінчи університет, потім вже зможеш піти з якимись знаннями. Батько зазначив, що зараз там потрібні люди, але потрібні більш підготовлені люди", — згадує він.

Назарій став кінологом. У нього була собака Спарта, яку він навчав захопленню, пошуковим роботам, відбору, тактичному пересуванню.

"Моя Спарта багато чого вміла, з нею можна було робити багато чого — від охорони громадського порядку до контрольно-пропускних пунктів", — зазначив він.

Ще у 2020 році Назарій разом зі Спартою приєднався до "Азова".

Повномасштабне вторгнення Назарій зустрів під Маріуполем і відразу приєднався до оборони міста. На базі "Азова" він зібрав і очолив групу у складі близько 15 осіб, серед яких були Сергій та Андрій.

"На жаль, не всіх ще вдалося звільнити з полону. Деякі повернулися і зараз беруть активну участь у бойових діях. На жаль, ще деякі з наших перебувають у полоні", — сказав він.

Після потрапляння в полон з "Азовсталі" Назарія деякий час тримали в Оленівській колонії, потім перевезли до російського Таганрогу.

"Там нас вбивали. Після прибуття за перший час було вбито дев'ятьох людей, майже відразу. У них є така процедура, як "прийомка". Вони вишиковують своїх людей у коридорі по боках, і ти повинен пробігти через весь цей коридор, а вони всі тебе б'ють. Але пробігти нереально, бо ти ледве повзеш. Я повз уже по крові, бо я був не першим, хто "біг" цим коридором. З мене половину речей уже здерли, бо вони інструменти, якими перевіряють камери, застосовували до нашого тіла. Це не тільки кийки", — поділився захисник.

Потім почалися допити. Назарія допитували після хлопця, з яким він сидів в одній камері. Вони не перетиналися на позиціях у Маріуполі, але той хлопець знав про Назарія. Тому, як тільки вони опинилися в одній камері, Назарій попередив, що для безпеки на допитах потрібно робити вигляд, ніби вони один з одним не знайомі.

"Я думав, що цього попередження достатньо. Але цей хлопець почав співпрацювати з федералами. І одного разу його викликали на допит, а після нього відразу викликали мене. І потім — у мене цілий місяць тортур. Імітація утоплення, відкритий вогонь, голки, ручки, "стілець", задушення, зв'язували й підвішували. Я виходив з цих допитів із чорною спиною. На жаль, по спині дісталося найбільше", — розповів колишній військовополонений.

Через місяць на черговому допиті кати щосили вдарили Назарія по спині якимось предметом, він одразу впав і зрозумів, що підвестися вже не може.

"Я падаю обличчям на підлогу. Він кричить на мене: "Чого розлягуєшся?" А я намагаюся підвестися, але не можу. Я злякався. І почав у відповідь теж кричати, що не можу встати. Мені вже було байдуже, хто поруч зі мною, хто він, що він. Я просто на нього кричав. Мені здається, вони теж трохи злякалися. Ну, і я поповз до камери. Тоді ще руки трохи працювали. Але потім ще й з правою рукою виникла проблема", — продовжив він.

У Назарія відмовили ноги. На деякий час хлопця дали спокій, але ще пару разів водили на допити й погрожували.

Справлятися з побутовими справами в камері йому допомагали побратими, які були поруч.

"Я не один сидів потім у камері, мене перевели до камери, де сиділи наші "азовці" — старі та молоді хлопці. Вони все робили за мене. Я спочатку не знав, на який бік навіть лягти. Вночі не спав, бо навіть не міг лежати. Вони садили мене в туалет, вони мені допомагали митися, вони мені носили їжу, вони у всьому допомагали", — розповів захисник.

У полоні Назарій писав вірші, складав пісні. І записував усе це на милі. Якось у камеру наглядач кинув ручку та якісь документи, які Назарій мав підписати. Як виявилося, це було за два дні до його обміну.

"А у нас же там не було ні аркушів паперу, ні ручок. Він це все кинув, закрив вікно і сказав, що повернеться через три хвилини. Я беру цю ручку, хлопці відірвали мені туалетний папір, і я швидко переписав на нього зі свого мила вірші, пісні, бо пам'яті нуль. А також там було найголовніше — мої проєкти на цивільне життя, це бізнес-проекти та громадські проекти. На жаль, я не встиг переписати все, бо наглядач уже повертався", — згадує він.

Наступного дня Назарію в камеру кинули одяг, сказали переодягатися. А потім його відвезли на обмін. Це був уже серпень 2025 року. Захисник пробув у російському полоні понад 3,5 роки.

Після повернення Назарій пройшов тривалий курс лікування та реабілітації. Однак поки що він ще не може ходити.

"Неофіційно лікарі кажуть, що шанси є. Але ніхто нічого не обіцяє. У мене пошкодження спинного мозку, і там складно говорити про перспективи. Моє завдання — працювати головою, відновлювати нейронні зв'язки. Наскільки вони відновляться — невідомо", — пояснив захисник.

Наприкінці зустрічі Назарій виконав пісню "Птаха", яку написав у полоні.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Жіноча дружба, що зародилася на передовій: історія загибелі Лізи "Лайзи" та Юлії "Кари"
• Тоня Матвієнко заспівала "Кульбаби" на освідченні захисника: історія війни та кохання Романа Сергієнка
• Втратив на війні чотири кінцівки: як живе захисник Руслан Книш після гучного скандалу з банком
• День важкого поранення стерся з його пам'яті: захисник дізнався історію свого порятунку
• Загинули у 21 рік: хто виконав останні бажання найкращих друзів-розвідників