Перший результат своєї роботи побачите лише через 8 років: досвідом сімейного бізнесу з виробництва вина поділилася Єва Альохіна

Село Шаланки — одне з унікальних місць Закарпаття, край поколінь виноробів. Нині, під час війни, багато хто призупинив масове виробництво вина. Причина — брак робочих рук для догляду за виноградними плантаціями. Винороб і власниця історичного винного погреба Єва Альохіна перебуває в аналогічній ситуації. Про це вона розповіла в проєкті "Рецепт справи" на телеканалі "Дім".

Ведучі — Денис Мінін та Чаба Бакош.

Погріб з великою історією

Взагалі Єва — вчителька початкових класів із 28-річним стажем. Викладання — це її основна робота, а виноробство — хобі та невеликий сімейний бізнес.

"Ми знаходимося недалеко від кордону, й оскільки у нас у власності опинився винний погріб, ми вирішили посадити виноградники. Виробляємо тільки червоне вино, з сортів винограду мерло і каберне. Ми вирішили виготовляти таке вино, щоб і європейці, і наші закарпатці, і вся Україна куштували не тільки традиційне, а і європейське вино", — розповіла вона.

У родини — 5 гектарів виноградників. У 2002 році посадили перші 2 га сорту мерло, а у 2003-му на решті плантації — каберне.

Виробництво вина в бізнес-масштабі зараз перебуває на паузі, а погріб із дегустаційною залою продовжує працювати, бо вино потрібно десь зберігати.

Винний погріб родини Альохіних — історичний, перша згадка про нього датується 1556 роком. Тут насолоджувалися сонячним напоєм угорські королі та їхні високопоставлені гості з багатьох країн Європи.

Цей підвал також називають погребом Ференца II Ракоці — князя Трансільванії, керівника антигабсбурзької національно-визвольної війни угорського народу 1703-1711 років. Для закарпатського регіону Ференц II — це як Богдан Хмельницький для України. 1711 року, зазнавши остаточної поразки у війні, він провів у Шаланках останнє засідання свого сейму (парламенту). Звісно, гості пили й шаланківське вино.

Над самим погребом у ті часи знаходився невеликий дерев'яний замок, але він згорів під час нападу татар.

Коли ці землі перебували під контролем Чехії, замок над погребом добудували. Тут недовго жила родина, яка теж займалася виноробством. Потім прийшла радянська влада, усі виноградники перетворили на радгоспи, у замку організували переробний цех, у підвалі — склад готової продукції, і вузькоколійкою вино доставляли далі.

Сім'я Альохіних взялася за відродження стародавнього погреба на початку 2000-х. В інтер'єрі вирішили відтворити історичні події періоду Ференца II Ракоці. Над вхідними воротами — портрет угорського князя.

"Його шанують і в Шаланках, і на Закарпатті, тому що в нас живе дуже багато угорців. І ми вирішили ці давні традиції Закарпаття відновити й зберегти", — сказала Єва.

Стіни дегустаційної зали прикрашають герб Ференца II Ракоці, герб Шаланок, інших формувань.

"Під цими прапорами та гербами в ті часи відстоювалися права простих народів", — пояснила Єва.

Центральним є панно, на якому зображений Ференц II на білому коні, який повертається з військом після однієї з перемог у виснажливій війні. У лівому кутку — легендарний винний погріб ще із замком над ним. У правому — воїни готують знаменитий закарпатський бограч.

Площа підвалу — 60 кв. м. Він розділений на хол, дегустаційний зал і сховище вина.

У холі представлені вина, подаровані господарям друзями, гостями з інших країн.

Після дегустаційного залу — свята святих, безпосередньо сам винний погріб. Ця частина підвалу розташована в горі, тому тут ідеальні умови для зберігання вина:

• постійна температура +13 градусів;
• цвіль, що обволікає пляшки, в яких доходить вино;
• сюди не проникають сонячні промені, а темрява важлива для дозрівання червоного вина.

На бочках позначки: М — мерло, К — каберне. І вказано рік заливання вина: зараз найраніше — 2016-го, найпізніше — 2023 року.

Зараз сім'я Альохіних призупинила виробництво вина в промислових масштабах.

"Часи вносять свої корективи. Спочатку був ковід. А з настанням війни в нас у селі дуже мало робочої сили залишилося. Тому ми поки що призупинили свою підприємницьку діяльність. Все-таки виноградник — це ж не як будинок, який можна закрити на ключ, і він стоїть. Виноград росте, за ним потрібно доглядати, потрібно збирати, переробляти, зберігати. Тому потихеньку ми це робимо. Але як підприємці вже не працюємо, не продаємо вино, як раніше. Але ми віримо в перемогу й у відродження як України, так і нашого виноробства. І що наші жителі повернуться з фронту, і знову буде наплив туристів. І тоді ми відкриємо всі ці бочки настояного вина", — наголосила Єва.

Рецепт успіху

Сім'я Альохіних придбала підвал на початку 2000-х, тоді тут нічого не було, просто занедбане приміщення. За ці роки вони відновили погріб, розбили навколо виноградники та змогли розпочати свій сімейний бізнес. Але виноградний бізнес — непростий.

— Ви придбали підвал на початку 2000-х, тут нічого не було. Що дало вам змогу запустити повноцінне виробництво вина?

— Так, підвал був порожній. Але чого вартий підвал, якщо в ньому не зберігати вино? Тому ми вирішили з чоловіком посадити виноградники.

У той час, як і зараз, в Україні діяли грантові проєкти для підприємців. Держава давала нам гроші, і перевіряла, як ми ними розпорядилися. Завдяки цьому ми купили розсаду, підняли плантацію, сформували ґрунт, і зробили класні виноградники. У 2002 році посадили сорт мерло, наступного року — каберне.

— Скільки інвестицій вам компенсувала держава?

— Думаю, що тоді це було десь 60-80% від загальної суми.

— Що вам дозволяє зараз зберегти свою справу?

— Ми намагаємося це зберігати силами родини. Зараз, під час війни, ми не діємо, як підприємці, тому не звертаємося до теперішніх грантових проєктів. Але в нас були заощадження, тож ми себе якось підтримуємо.

— А що потрібно мати на старті, крім того, щоб посадити виноград?

— Спочатку потрібно мати натхнення. Потім потрібно було знайти правильних людей, які поділилися з нами своїм досвідом. У нас були виноградарі з Угорщини, а саме з Егера. А Егерська гора за ґрунтовим складом схожа на наші шаланківські. І ці виноградарі допомагали на нашому старті.

Також були ще місцеві бабусі, дідусі, які працювали на виноградниках при радгоспі. І вони також знали, як правильно обрізати виноград, доглядати за ним, як збирати та робити вино. Вони давали нам корисні поради.

Ми обрали виготовлення вина традиційним способом. І всі нам у цьому допомагали.

— Скільки часу минуло з моменту купівлі підвалу до того, як ви зрозуміли, що отримали якісне вино?

— Посадили виноградники — це найважливіша справа. 7-8 років виноградник росте, набирається сил. Перший урожай можна збирати лише після 8 років, і побачити результат своєї роботи.

Ось 2002 року ми посадили перші гектари мерло, і перший урожай у нас з'явився 2010-го. Це було дуже якісне вино, дуже цінне.

Взагалі збори 2010, 2012 і 2016 років були дуже придатними для вина. Не було градів, не було заморозків. Тож лоза дуже добре прижилася і дала гарний урожай.

— Якщо хтось наважиться на винний бізнес. Які перші дії?

— Головне — знайти таку плантацію, такий ґрунт, який підходить для вирощування вина. Потім обов'язково потрібно придбати лозу, яка пристосується до ваших кліматичних умов, може прижитися, зможе жити та розвиватися.

Також потрібно мати техніку, бо без неї виробництво неможливе.

І обов'язково потрібно бути стійким, іти до своєї мети й ніколи не зупинятися. І брати участь у всіх грантових проєктах, які надає держава.

— На що йдуть основні витрати?

— У нас одна третина, тобто 30-33%, йде на робочу силу і вкладені матеріали, які необхідні для переробки вина.

На зберігання, якщо потрібно витримати вино мінімум рік-два-три, потрібно 20-30%.

17-20% витрат йдуть на підсумок — розлив у пляшки, самі пляшки, оформлення тощо.

— І решта максимум 20% — це те, що, можливо, ви заробите?

— Так. Це не дуже комерційна справа, це справа для душі, для натхнення.

Якщо брати наш шлях за 23 роки, то ми вклали дуже велику суму в цю справу. На самому початку ми навіть не уявляли, що виноробство потребує так багато коштів.

— Яка має бути сума пропозиції, щоб ви сказали: "Окей, я це продаю"?

— Коли ми починали, у нас були пропозиції. Італійці хотіли заїхати, їм дуже сподобався наш підвал, вони хотіли тут зберігати свої вина. Ми тоді до конкретики не йшли, але спочатку була дуже велика сума.

— А останнім часом надходили пропозиції про продаж?

— Ми не хочемо продавати, хочемо зберегти це все, поки в нас є сили. І в нас є задуми, які ми б хотіли втілити в майбутньому. Тобто в нас великі плани. Ми, як і всі українці, чекаємо тільки перемоги!

Ще з проєкту "Рецепт справи":

• Талант — це тільки 1% успіху: інтерв'ю з автором торта "Ужгород" Валентином Штефаньо
• Для ресторанного бізнесу наявність на старті великих грошей — це навіть мінус: інтерв'ю з мукачівським ресторатором Віктором Михайловим
• "Якби не війна, то вийшли б у нуль": досвід створення сімейного ресторану в закарпатському селі
• Візитівка закарпатської кухні: готуємо банош із бринзою та шкварками (ФОТО, ВІДЕО)
• З додаванням картоплі: готуємо домашній хліб по-закарпатськи (ФОТО, ВІДЕО)
• Традиційний рецепт Закарпаття: готуємо соковиту рульку з квашеною капустою (ФОТО, ВІДЕО)
• Легендарний торт "Ужгород": секрети рецепта розкрив його автор Валентин Штефаньо (ФОТО, ВІДЕО)