Діти створюють фільми й обирають переможців: чим дивуватиме 13-й "Чілдрен Кінофест”, розповіла акторка Римма Зюбіна

Завтра, 12 червня, в Україні стартує тринадцятий "Чілдрен Кінофест" — найбільший дитячий кінофестиваль країни. Його мета — підтримати дітей у складний час, відволікти від реалій війни та познайомити з якісним світовим кіно. У програмі — європейські стрічки, анімація від номінантів "Оскара" та короткометражки, створені дітьми. Фестиваль проходитиме безоплатно у кінотеатрах 12 міст України, а також онлайн для глядачів з усього світу. Про головні акценти та значення дитячого кіно в ефірі “Ранку Вдома” розповіла акторка й амбасадорка фестивалю Римма Зюбіна.

Ведучі — Кароліна Король та Денис Мінін.

— Риммо, вітаємо! Дуже раді вас бачити.

— Доброго ранку! Я теж дуже рада всіх бачити. Дякую, що розповідаєте про наш фестиваль. Хочу перш за все подякувати нашим Силам оборони, завдяки яким ми маємо можливість проводити такі заходи.

Цьогоріч фестиваль пройде у 12 містах України. Це Львів, Дніпро, Одеса, Чернівці, Полтава, Хмельницький, Житомир, Вінниця, Запоріжжя, Тернопіль, Луцьк і Київ. Саме в цих містах працюватимуть фестивальні кінотеатри. Також, як ви правильно зазначили, фільми можна подивитися онлайн, зареєструвавшись безоплатно.

Крім того, глядачі можуть брати участь у голосуванні. Оскільки "Чілдрен Кінофест" — найбільший в Україні фестиваль дитячого кіно, у нас діє дитяче журі. Тобто саме діти своїм голосуванням обирають найкращий фільм і визначають, хто отримає Гран-прі. 

Хоча професійне журі в нас також є. Кілька років тому я сама була його членкинею і можу сказати, що обрати переможця дитячого конкурсу дуже важко. У ньому беруть участь автори, які створюють власні фільми, починаючи з семи років. 

І навіть в умовах війни, безсонних ночей, постійного стресу — в Україні чи за кордоном, де не всі легко адаптуються, — діти все одно створюють і надсилають свої конкурсні роботи.

— У моєму дитинстві у нас був один відеопрогравач на весь під’їзд. Ми передавали одне одному касети, а перелік фільмів був дуже обмеженим. Не було вільного доступу до кіномистецтва, а тим паче до дитячого, яке здатне навчати через яскраві й класні образи. Хочеться почути ваші аргументи: чому дітям так необхідне кіно?

— Насамперед воно потрібне не дітям, а дорослим. Я дещо “древніша” за вас і у своєму дитинстві дивилася діафільми на діапроекторі. Він у мене досі зберігся, і ми так само дивилися його з моїм сином. 

Пригадую, що востаннє ми діставали його під час коронавірусу, коли всі застрягли вдома. Тоді до нас приходили навіть сусіди і ми, звісно, як дорослі люди, обговорювали все з гумором, але це особливий вид зближення родини.

Коли ви дивитеся якісне дитяче кіно, не потрібно закривати дитині очі чи вуха через неприпустимі кадри, тексти або насильство, якого наші діти й так бачать багато навколо. Натомість після перегляду ви можете все обговорити: поспілкуватися про героїв, сюжети, запитати дитину, як би вона вчинила на місці персонажа. Це дуже мотивує.

До того ж, на нашому фестивалі будуть стрічки, про які дійсно варто говорити. Наприклад, німецький фільм "Таємний поверх", де 12-річний хлопчик сідає в ліфт і опиняється у 1938 році, коли весь світ починає палати від нацизму. 

Або історія про хлопчика Георга, який опиняється в монастирі високо в Альпах і бере на виховання песика Барі. Його покинули, бо він народився найслабшим у приплоді, але саме з цього цуценяти виростає знаменитий на весь світ сенбернар-рятівник. 

Також є картина про Мері Еннінг — відому палеонтологиню, яка вже у 12 років разом із батьком досліджувала старовинні скарби. Про все це надзвичайно цікаво дискутувати згодом.

— Окремої уваги заслуговує конкурс дитячих короткометражних фільмів, яких цього року надіслали аж 120. У цих роботах діти рефлексують на теми війни, булінгу, гаджетів. Поділіться, будь ласка, що саме ви побачили в цих стрічках і що вас найбільше вразило?

— Роботи цього року я ще не бачила, оскільки покази пройдуть із 12 по 21 червня. Проте, коли працювала в журі минулими роками, мене вразило, наскільки різні теми порушують автори. 

До речі, у нас є учасники, які надсилають свої фільми з року в рік. Важливо розуміти, що великі повнометражні анімаційні роботи створюються роками — деякі по 7, 10 чи навіть 14 років. Це кропітка праця. Тому дитячі кінороботи викликають у мене величезне здивування, адже це складна технічна та професійна діяльність. 

Не маючи профільної освіти, діти створюють глибокі за технологією та тематикою фільми. Вони знімають про війну, булінг, стосунки батьків і дітей, перше кохання — про все, що їх турбує. 

До того ж, це прекрасний елемент арт-терапії, адже дитина вкладає у творчість свої болі, емоції та страждання. Дорослим дуже важливо це почути й побачити.

Якщо ваша дитина безкінечно малює або щось ліпить із пластиліну, не кажіть їй, що краще йти вчити математику. Відчуйте, з якого саме боку ростуть крила у вашої дитини, і допоможіть їй злетіти, а не підганяйте під стандартні рамки.

— Кіно є потужним інструментом для розвитку емпатії як у дітей, так і у дорослих. Також кінематограф допомагає дітям ставити незручні запитання. Які саме важливі сенси та ґрунтовні відповіді сучасне кіно має доносити до нового покоління українців? 

— Власного дитячого кіно в нас зараз практично немає. Сьогодні, до речі, я йду на кастинг фільму, який є своєрідним міксом "Аліси в Країні див" та "Гаррі Поттера". Можливо, з цього вийде цікава стрічка.

Взагалі, "дитина і війна" — це те словосполучення, яке ніколи не мало б звучати поруч, але це наші реалії. 

Сьогодні важко виділити якусь одну найважливішу тему. Проте навіть завдяки спільним переглядам та походам у кіно ми стаємо міцнішими й сильнішими.

Я сама захотіла стати акторкою багато в чому завдяки дитячому театру та кіно. Спершу я маленькою побачила виставу "Попелюшка", де грала моя старша сестра, а потім на мене сильно впливала кожна картина, де героїнею була дівчинка. 

Наступного дня після перегляду я обов'язково робила таку саму зачіску й намагалася одягатися, як вона, бо ці персонажі були для мене супергероями. У дитинстві мені все здавалося дивним: як актори залазять у телевізор і стають маленькими, а потім знову великими; чому в одному фільмі актор помирає, а в наступному знову ходить живий. Через це актори здавалися мені людьми із суперсилою.

Можливо, це звучить пафосно, але саме завдяки хорошим фільмам із гуманними меседжами ми пробиваємося до дітей. Мають з'єднуватися і розум, і душа, адже ми знаємо безліч прикладів розумних людей, які ставали злими геніями. Знаємо й багатьох добрих людей, яким забракло наукового підходу. 

Проте мудрість та емпатія народжуються саме в дитинстві. Можна дожити до дорослого віку, але так і не стати мудрим — сам по собі вік уже не є ознакою розуму.

Емпатія — це коли чуже коліно болить тобі більше, ніж власне. На прикладах кіно чи анімації, де песику боляче і ми зав'язуємо йому лапку, ми вчимо дітей співчуттю. Після кожного перегляду потрібно говорити з дітьми, запитувати їх: "А чому так сталося?", "Як би вчинив ти?". Я пам'ятаю, що мій син зовсім не засмутився, коли йому довелося носити окуляри, бо сказав: "Я ж тепер як Гаррі Поттер".

Коли ви наділяєте дитину дорослою функцією рятувати світ, вона перестає відчувати себе маленькою чи непотрібною. Така дитина ніколи в майбутньому не скаже: "Я маленька людина, від мене нічого не залежить — ні у світі, ні на виборах, ні на одиничних пікетах". 

Вона змалечку розуміє свою відповідальність за цей світ і знає, що здатна змінити його, незважаючи на вік. Це і є виховання вільної людини. Кіно створене для того, щоб ми виходили за межі звичних рамок і поринали в інші світи.

Читайте також: Фільм "На звук сирен": про ціну порятунку людей під час війни говоримо з режисеркою Анною Цигимою