"Якби не війна, то вийшли б у нуль": досвід створення сімейного ресторану в закарпатському селі

На Закарпатті в мальовничому селі Гать шостий рік працює невеликий ресторанчик Ari Zona. Відвідувачів тут багато, тому що заклад розташований на жвавій трасі між Береговим і Мукачевом. Ari Zona — це сімейний бізнес. Історією його створення та складнощами розвитку в проєкті "Рецепт справи" на телеканалі "Дім" поділився засновник закладу Бело.

Ведучі — Денис Мінін і Чаба Бакош.

Сьогодні Ari Zona — це не тільки ресторан, але й невеликий готель на 8 кімнат. Бело створив комплекс в рідному селі Гать разом зі старшим сином і сестрою. Він наголошує, що це не стільки бізнес, скільки сімейна справа, мета якої — об'єднання і підтримка рідних людей.

Ресторанчик організували в одній з частин старовинного млинового комплексу, історія якого сягає 1885 року. Спочатку тут розташовувалася поліція, а на початку ХХ століття будівля змінила власника, який побудував додаткові корпуси і створив млиновий комплекс. Млин тут працював і надалі.

"З дитинства пам'ятаю, як ми з батьком приходили сюди, здавали два мішки пшениці і отримували один мішок борошна і один мішок висівок", — зазначив Біло.

У сучасний період будівля занепала. І до 2017 року, коли Бело задумав зайнятися сімейним бізнесом, це були руїни, що поросли бур'яном.

"Це моє село, я тут народився. І часто ходив повз цю старовинну будівлю, точніше, повз те, що від неї залишилося. Будівля стояла порожня і заросла бур'янами, територія навколо також була суцільним лісом. Тут були руїни. Але я дивився на них по-іншому, як на те, з чого можна зробити бізнес-проєкт. Домовилися з власником, він мені продав будівлю вісім років тому", — розповів він.

Бело вирішив відкрити тут придорожній ресторанчик і невеликий готель. Назва Ari Zona прийшла відразу.

"До американського штату Арізона вона не має відношення. Просто мого сина і онука звуть Арнольд. А їх прізвисько Арі", — пояснив Бело.

Будівлю і землю Бело придбав у 2017 році, а відкрили заклад через два роки копіткої підготовчої роботи.

— Скільки потрібно було інвестувати коштів, щоб бути готовим до відкриття?

— На те, щоб відкритися, пішло десь 400 тисяч доларів. Це і розчищення території, і повноцінний ремонт, і обладнання, і меблі. Я сюди вклав усі свої кошти, накопичені за 30-35 років.

Перш за все, потрібно було поставити дах. Наступного року почали робити кімнати, починаючи зверху, а потім поступово перейшли на перший поверх. Ми тоді ще не планували окрему закриту терасу, зону для альтанок. Це все ми доробляли вже після.

— Що було найскладнішим у перший рік після відкриття?

— Ми відкрилися у 2019 році. А у 2020-му в Україну прийшов COVID. Й 2 листопада я захворів на коронавірус, пролежав чотири тижні. Настільки сильно мене зачепило, що я вже був готовий до смерті. Лікувався вдома, і потихеньку мене витягли. А потім ще пів року потрібно було, щоб я повноцінно став на ноги.

— Що приносить основні доходи?

— Коли ми відкривалися, все тягнув бар. Про готель люди не знали, наші кімнати пустували.

Потім, коли почалася війна, бар взагалі практично завмер, і нас почали тягнути кімнати. Наші 8 кімнат були повністю завантажені. Люди їхали з Києва, з Харкова, з інших міст і тут жили.

— Ви не підіймали ціни?

— Коли ми відкривалися, кімната на трьох осіб коштувала 800 гривень на добу, а на чотирьох — 1000 гривень. Ми не підіймали ціни взагалі. У нас було повністю забито.

— Яка найпопулярніша страва серед відвідувачів?

— Найпопулярніша — закарпатський бограч. Я сміливо можу сказати, що за якістю ви не знайдете в Закарпатті кращого бограча, ніж у нас. Порція коштує всього 99 гривень. Просто ми намагаємося тримати бограч за низькою ціною як рекламу.

І ще одна популярна страва — голяшка на дошці. Це ми на дошку викладаємо 2-кілограмову голяшку, реберця, ковбаски, купати, деруни, квашену капусту тощо.

— Дивимося меню. Бограч — 99 гривень. Гуляш — 115 гривень. Юшка — 149 гривень. Голубці — 79 гривень. Пюре — 59 гривень. Вам взагалі хтось казав, що долар зараз по 40 гривень, а не по 8?

— Це не Буковель, на жаль. Це село. Село між Мукачевом і Береговим. І щоб з Мукачева сюди запросити гостей, потрібні хороші ціни, тому що в Мукачеві маса ресторанів.

Останній раз ми підвищували ціни торік перед сезоном. І то на дуже-дуже мало. На 5-10 гривень підняли.

— Тоді питання. Щоб тільки відкритися, ви вклали 400 тисяч доларів інвестицій, 20 тисяч доларів земля, то коли такий проєкт за бізнес-планом повинен вийти в нуль і потім почати приносити дохід?

— Ще в нуль ми не вийшли. Але я все це роблю не стільки для бізнесу. Головна мета — тримати родину разом, згуртувати родину.

Якби не було війни, ми б уже вийшли в нуль. А виходячи з нинішньої ситуації, в нуль ми вийдемо, думаю, через рік-два-три після закінчення війни.

Головне, що сім'я разом, сім'я працює, всі навчилися працювати на найвищому рівні. У Закарпатті дуже велика проблема міграції. Молодь їде на Захід і не повертається. Їдуть найпрацездатніші, найрозумніші люди. Я не хочу, щоб мої сини поїхали на Захід. Я хочу, щоб вони залишилися в Україні. Я вірю в Україну, вірю в те, що у нас буде дуже процвітаюча країна.