Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Лінія фронту все ближче до шахтарського містечка: як живе прифронтове Білозерське

Лінія фронту все ближче до шахтарського містечка: як живе прифронтове Білозерське

Сьогодні о 19:01

Джерело: Телеканал “Дім”

Білозерське — невелике шахтарське містечко в Покровському районі Донецької області. Воно розташоване приблизно за 9 км від Добропілля, яке стало новою ціллю наступу російських окупантів після захоплення Покровська. Як сьогодні живе прифронтове Білозерське, у проєкті "Тревел нашого часу" показав волонтер Денис Христов.

Зруйноване місто

Білозерське — це дуже характерне шахтарське містечко Донбасу. У нього немає середньовічної історії, старих соборів чи козацьких фортець. Його історія — це історія вугілля.

Хутір Білозерка з'явився у 1913 році. Його заснували переселенці з Таврії, фактично з території сучасного півдня України. Тоді це було кілька дворів посеред степу. У переписі 1923 року там налічувалося всього 35 мешканців.

Після Другої світової війни тут починають будувати нові кам'яновугільні шахти. І у 1950 році засновують місто Білозерське.

"Якщо ви бували в Білецькому, Родинському, то ви інтуїтивно орієнтуватиметеся і в Білозерському. Такі ж широкі прямі вулиці, терикони на горизонті, житловий фонд 1950-1970-х років і Будинок культури як центр життя. Але це і є той самий робітничий Донбас. І атмосфера в цих містах одночасно схожа. Але водночас абсолютно унікальна", — зазначив Денис Христов.

Зараз Білозерське живе в режимі важкого виживання прифронтового міста. Через просування російських військ на Покровському напрямку лінія фронту наблизилася до міста приблизно на 11-12 км.

Ще кілька місяців тому у Білозерському працювали державні установи, заклади, ринок. Зараз цього нічого немає.

Місто знаходиться в зоні досяжності різних видів озброєння, через що обстріли стали регулярними. Окупанти завдають ударів по житлових кварталах керованими авіабомбами (КАБ/ФАБ), безпілотниками типу "Шахед" і FPV-дронами.

Серйозно постраждав багатоповерховий житловий сектор і приватні будинки.

На вулицях багато зруйнованих будівель, вибитих вікон і обгорілих фасадів. Періодично трапляються трагедії із загибеллю та пораненнями місцевих жителів.

Вулиці усіяні оптоволоконними кабелями від ворожих дронів.

У місті вже складна комунальна ситуація. Інфраструктура життєзабезпечення фактично зруйнована:

централізоване електропостачання відсутнє тижнями, а в окремих районах — місяцями. Разом зі світлом зникає й мобільний зв’язок;
опалювальний сезон у місті не розпочинався, центрального опалення немає. Температура в квартирах взимку опускалася до +8°C;
централізована подача води також не здійснюється вже довгий час.

Головна міська площа, в центрі якої — Палац культури (раніше — ПК шахти "Білозерська"). Цей ПК довгі десятиліття був головним серцем суспільного життя Білозерського. Тут працювали різні творчі гуртки та студії, проводилися всі міські свята, концерти.

Палац культури розділив трагічну долю більшості центральних об'єктів міста: внаслідок регулярних російських обстрілів і авіаударів він сильно пошкоджений і припинив своє існування як культурний центр.

"Палац культури порожній. Здавалося б, ще недавно тут проходили вистави, лунав дитячий сміх... А зараз тут чути лише протяг. Ну, і звуки "прильотів", — сказав Денис Христов.

Незадовго до повномасштабної війни у Палаці культури зробили капітальний ремонт, оновили великий глядацький зал на сотні місць, хореографічну залу, інші приміщення.

Вікна вибиті, двері — навстіж, немає ніякої охорони. Але водночас майно Палацу культури, що залишилося, та особисті речі співробітників ніхто не розкрадає.

"Здавалося б, скільки часу цей Палац культури стоїть відкритим, а дзеркала на місці, паркет на місці, меблі на місці, кондиціонери — теж на місці. Це все, що потрібно знати про українців. Але як тільки, не дай боже, сюди зайде якийсь руснявий "Шторм Z", всього цього одразу не буде", — зазначив волонтер.

Удари припали як на сам Палац культури, так і на будівлі поруч із ним. Усі сусідні будівлі повністю зруйновані.

Ось так виглядає приміщення місцевого Управління праці та соціального захисту населення.

Ще одна майже невід’ємна частина таких містечок Донбасу — Палац спорту. У якомусь місті він може бути з басейном, десь просто комфортні зали для занять баскетболом, волейболом, гімнастикою, боксом, легкою та важкою атлетикою.

"Новий зал, абсолютно новий. Місцевий житель сказав, що Палац спорту відремонтували десь у 2015-2016 роках", — продовжив Денис.

У Білозерському народився і починав свій спортивний шлях неймовірний важкоатлет, зірка світового рівня Олександр Первій. Людина недовгої й драматичної долі. Олександр народився в 1960 році, але прожив усього 24 роки. За цей недовгий період він взяв "срібло" на Олімпіаді-80, двічі ставав віцечемпіоном Чемпіонату світу з важкої атлетики, встановив чотири світові рекорди. І це все він встиг до 22 років.

Але у 22-річному віці в Олександра стався серцевий напад. Кар'єра вимушено закінчилася.

"Деякий час він працював у тренерській сфері, але, наскільки я розумію, нічого гідного його рівня радянська держава йому так і не запропонувала. У 1985-му він їхав за кермом свого автомобіля Донецьком. Ще один серцевий напад, і вже смерть. У 24 роки. Ось класична історія, як Радянський Союз споживацькі ставився до своїх людей. Вичавив із хлопця все, кілька медалей на ньому заробив і все. Часи минають, а Росія, яка вважає себе правонаступницею Радянського Союзу, продовжує так само ставитися до своїх людей", — зазначив Денис Христов.

Біля Палацу спорту Олександру Первію встановлено пам'ятник.

"Якщо раніше росіяни публічно наполягали на слові "звільнити", то зараз навіть їхні пропагандисти дедалі частіше відкрито заявляють, що їхнє завдання — стерти наші міста в порох. І, на жаль, руйнувати та зводити до руїн вони дійсно вміють", — наголосив волонтер.

Своє ставлення до "визволителів" мешканці Білозерського висловлюють різними способами.

Евакуація

На перший погляд здається, Білозерське — місто-привид, що мешканці всі виїхали. Насправді тут залишилося чимало цивільного населення — приблизно 1,5 тисячі осіб (до початку великої війни тут проживало близько 15 тисяч).

"Все повторюється. Як тільки будуть повністю перекриті всі дороги, що ведуть до цього міста, тоді почнуть дзвонити люди і просити вивезти з Білозерського їхніх родичів. Тобто коли вже не буде можливості це зробити. Така ситуація зараз у Добропіллі, там справжнє пекло. І люди нічому не вчаться, люди сидять до останнього, сподіваючись на удачу, що їм пощастить, мовляв, будинок сусіда розбили, а мій залишиться", — відреагував Денис Христов.

Підписники Дениса в соцмережах повідомили, що в одному з будинків перебуває лежачий літній чоловік, і попросили його вивезти. Волонтер приїхав за адресою. У квартирі на другому поверсі в складних умовах проживав Віктор.

Як виявилося, квартира чоловіка знаходиться на два поверхи вище, але вона повністю розбита. Тому він спустився нижче — у під'їзді все одно, крім нього, ніхто не живе.

У Білозерському в зимовий період уже не було центрального опалення. Віктор грівся, як міг, але все одно обморозив ноги, внаслідок почалося запалення, яке перейшло в нагноєння.

Весь цей час чоловікові допомагала місцева мешканка, яка приносила продукти, ліки. Але через посилення обстрілів вона кілька днів тому виїхала з міста. І Віктор залишився сам.

Денис Христов запропонував Віктору евакуюватися.

"Давайте, я на машині. Завантажимо вас, відвеземо в безпечне місце, в лікарню покладемо, ваші ноги пролікують. Допомогу, пенсію отримуватимете. Житло вам знайдемо. Як ви тут будете один? Ну, тут же біда. Вас навіть поховати по-людськи не зможуть, ви просто помрете під завалами від чергового "прильоту" КАБа", — сказав волонтер.

Але чоловік був категорично проти.

"Нікуди не поїду. Я тут виріс, прожив, і я тут вмиратиму", — відповів Віктор.

Але розмова не пройшла даремно, і ця історія мала продовження.

Вже через 10 днів Денис знову приїхав до Віктора. Цього разу він через відеозв'язок зв'язав чоловіка з його сестрою, яка благала брата евакуюватися, жити з її родиною.

"Але навіть такі зворушливі звернення рідних, на жаль, не завжди спрацьовують. Однак цього разу вони мали ефект. Відчуття того, що для когось у цьому світі ти важливий, — безцінне. І Віктор погодився на евакуацію", — розповів волонтер.

Денис вивіз Віктора в безпечне місце, де передав медикам. Чоловікові зробили операції на ногах, і він уже йде на поправку. А після виписки його забере сестра.