Головна
Публікації
Україна
Культура
Патріотизм, підпілля та кохання: про свій роман "Заячий костел" розповів Василь Шкляр

Патріотизм, підпілля та кохання: про свій роман "Заячий костел" розповів Василь Шкляр

15 Листопада / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

Майже шість років батько українського бестселера, письменник Василь Шкляр працював над романом "Заячий костел". Книга присвячена литовському національно-визвольному руху. Для її написання довелося вивчити історію Литви та витягти з підпілля партизан. Напередодні презентації книги у Києві, Василь Шкляр завітав у студію "Ранку Вдома" та розповів про головну інтригу роману та спільні риси національно-визвольної боротьби України.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— До Литви вас запросив місцевий видавець Віргініус Стролі. Він просив вас написати книгу про повстанців його рідного краю. Тож виходить, що саме це знайомство та візит до Литви передували появі роману "Заячий костел"?

— Я на те запрошення, звичайно, охоче відгукнувся. Хоч я й не обіцяв писати роман, бо це все-таки Литва. Для того, щоб писати литовський роман, треба знати литовську мову. Втім, я сказав, що залюбки ознайомлюся з їхнім повстанським рухом. Ця тема мене цікавить. Це ключове для мене в історії України. Я поїхав, довго вивчав цей матеріал, зустрічався з надзвичайно цікавими людьми. На певному етапі я зрозумів, що я про це писатиму. Майже шість років знадобилося для створення роману "Заячий костел". До речі, свого "Чорного Ворона" я писав 14 років. Це не означає, що ти щодня сидиш та пишеш. Втім, довго доводиться вивчати тему та образи.

— Що значить вираз "заячий костел" у литовському фольклорі?

— Якщо символічно, заячий костел – це те, що ти дуже хочеш побачити, але не побачиш ніколи. Якщо не прочитаєш книжку "Заячий костел", а якщо прочитаєш, то побачиш.

— Як ви збирали матеріал?

— Найбільше, звичайно, я почерпнув під час зустрічей з надзвичайно цікавими людьми. Спершу я зустрічався з багатьма репресованими, політв'язнями, вигнанцями. Потім мені поталанило зустрітися зі справжніми партизанами. Один із них публічно веде життя, він у своїй криївці, колишньому бункері, навіть проводить екскурсії. Інший — Йонас Філаніс, відлюдник, замкнутий чоловік. На той момент йому вже було 98 років. Він ні з ким не хотів бачитись, вів життя відлюдника.

— Як він погодився на зустріч з вами?

— Його умовили. Один литовець, краєзнавець, який його добре знав партизана, зміг його переконати. Ця зустріч дала мені головний поштовх до написання, бо цей чоловік був справжній. Він був далекий від патетики, пафосу. Він не знає таких слів, як "героїзм" чи "патріотизм". Патріотизм у нього в крові. Це як повітря, як група крові. Йому не треба, знаєте, бити себе в груди і щось доводити. Мені здається, що він мені багато чого сказав такого, чого не говорив нікому й ніколи.

— Чому для вас так важлива тема підпільної боротьби за незалежність?

— По-перше, литовська боротьба партизанська була дуже схожа з українською. Дуже схожа. Дехто думає, що такий само рух опору був в Естонії, в Латвії. Ні. Лише в Литві був такий повстансько-партизанський рух, який тривав впродовж 40-х, другої половини та навіть 50-х роках.

Ми цьому дуже схожі. Через те, коли я писав литовський, начебто, роман, але ж я український автор, тож мені треба було прокласти місток з України до Литви. Так воно, власне, і є.

Є такий історичний факт, дуже важливий, коли в 1950 році українські повстанці в найскладніших умовах, без надії на перемогу, вирішили зробити рейд на Литву через Білорусь. Аж до Литви пройти з пропагандистською метою, показати, що Україна бореться і ніколи не змириться з московською окупацією. Ці 12 осіб вирушили на Литву, але скрізь вже на теренах Білорусі стояли гарнізони, заслони, пройти було неможливо. Командир ухвалює рішення повертатись назад. Але один із них пішов далі. Що було далі — читайте.

— Ми знаємо, що у книзі є така сильна любовна лінія. Як ви вважаєте, чому любов так важлива для героїв, які живуть у небезпечні часи?

— Кохання, це почуття, яке притаманне кожній людині. Воно присутнє у всіх моїх книжках. Якщо ви читали мої повстанські мої романи, там обов'язково є лінія кохання через те, що я завжди кажу, особливо жінкам, що всі ці книжки за великим рахунком про любов. Так само і тут є ця історія. Вона правдива, хоч трохи фантастична. Це магічна історія про відданість, вірність, на межі зради. Але де там межа? Це теж є в романі.

— Ваші герої дуже часто йдуть на жертву. Як ви знаходите баланс між реалістичністю та поетикою?

— Ну, жертовність — це те, що рухало багатьма, особливо в час безнадії. Уявіть собі 50-ті роки, довкола вже радянська влада. Ти в лісі стоїш до останнього вже заради самої ідеї. Ці люди знали, що, на жаль, боротьбу програли. Але кожен зі справжніх повстанців був як самурай, у нього був свій шлях. Була своя особиста війна. Це вже було жертвою. Віддати життя тільки заради того, щоб залишити по собі легенду, залишити слід, який підхоплять наступні покоління.

Так воно власне і було. Ми часто кажемо, що незалежність там заледве не упала з неба, але ж це не так. Ця незалежність, це прагнення жило саме завдяки тим людям, які йшли на самопожертву заради нашого званого життя, заради майбутнього.

— На коли у вас запланована презентація книжки "Заячий костел". Розкажіть, де саме і коли можна зустрітися з автором, отримати автограф й придбати цю книжку?

— Мене, до речі, часто запитують читачі, де буде наступна зустріч, бо не всі встигли придбати роман на фестивалях. Тож наступна презентація буде у суботу, 16 листопада о 12-й годині у книгарні на Хрещатику. На вході треба буде задонатити 100 гривень. Організатори попросили мене про дозвіл. Я не проти. Сам пристану на цю акцію. Гарна ідея і ми її підтримуємо, звичайно.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":