"Щоб аж мурашки бігли": про другий сезон тревел-шоу "Як звучить світ. Україна" розповів Євген Синельников

"Як звучить світ. Україна" — оригінальний та по-особливому душевний телепроєкт. У кожному випуску глядачі побачать різні міста, почують унікальні звуки кожного з них. На телеканалі "Дім" стартував другий сезон цього музичного тревел-шоу, його можна дивитися в ефірі з понеділка по п'ятницю о 16:55. Про це у "Ранку Вдома" розповів режисер і співавтор проєкту "Як звучить світ. Україна" Євген Синельников.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костянтин Октябрський.

— "Як звучить світ. Україна" стартував на телеканалі "Дім". Кожен випуск зачіпає всі струни душі.

— Бо в цей проєкт було вкладено стільки душі. Коли ти робиш, воно наче і виходить, але хочеться зробити так, щоб аж мурашки бігли. Коли ти хочеш, щоб кожен такт грав, кожен звук був для чогось, щоб воно складалося в такий великий пазл. І мені здається, іноді навіть вийшло.

— Сто відсотків вийшло. Мені здається, що це проєкт більш не як про музику, а як про душевний стан кожного міста.

— Сто відсотків. У цьому проєкт ти ж дивишся та чуєш, як геніальний композитор складає музику зі звичайних звуків.

— Кожен звук — це маленька історія. Це дуже класно.

— І тоді музика виходить така наповнена. І коли ти потім приїжджаєш у ці міста, то вже відчуваєш їх через музику. Як у Дніпрі був світлофор. Я зараз приїжджаю у Дніпро, чую світлофор, і все — в мене одразу в голові грає музика.

Мені дуже подобається, що у нас вийшло показати унікально кожне місто. Що Полтава не схожа на Дніпро. Навіть Дніпро і Запоріжжя, хоча вони поруч і як міста вони схожі, а по музиці вийшли різні. І це прям круто.

— З чого взагалі все почалося?

— Ми сиділи ввечері з дружиною, і вона сказала, що у твоєму тревелі вже неможна вигадати нічого нового. А я їй кажу: а у твоєму шоубізнесі також нічого нового неможливо. І воно поєдналось. У нашому проєкті є і кліпи, і музика, тут є прямо справжній шоубізнес. В кінці кожного випуску йде гарно знятий, класний музичний кліп. Ми бачимо, як ця музика наповнюється, як вона створюється.

І при цьому це все одно тревел-формат. Тобто приїхати, подивитись, що дійсно у Дніпрі наймузичніший світлофор, що там дійсно мелодія, а не "цук-цук". Через такі маленькі нюанси ти все одно дізнаєшся якісь дрібнички про місто.

Той самий історичний трамвайчик у Дніпрі. Я його бачив, але ніколи на ньому не їздив. А коли ми проїхалися, виявляється, він старовинний-старовинний. У XIX сторіччі Дніпро (тоді Катеринослав) був третім містом у Російській імперії (після Києва і Нижнього Новгорода, — ред.), в якому їздив електричний трамвай. І історичний трамвай, що зараз їздить Дніпром, це саме цей трамвай. І у ньому можна проїхатися за ціною звичайного трамвая.

— Скільки вдалося зняти епізодів за два сезони?

— За два сезони разом з пілотним Харковом вдалося зняти 11 епізодів. Перший сезон — п'ять випусків, другий сезон — п'ять випусків та плюс пілотний випуск Харків, який був знятий до повномасштабного вторгнення, буквально за два місяці до початку.

Якщо в основних випусках є відчуття, що ми стоїмо, що в нас є сила, що ми вистояли проти російської агресії, що українці об'єдналися, що в нас один настрій, то у випуску про Харків зовсім інший настрій. Там було показано наче мирне життя. Я розумію, що з 2014 року вже воно було не мирне, але все одно — ще дівчата посміхаються, в парках бігають діти, оця найбільша площа, куди потім росіяни почали бити. І коли ти зараз дивишся на те мирне життя, там стільки ще дрібничок виходить, які ми навіть не розуміли, коли знімали пілотний випуск.

Харків — це столиця студентства України. І коли ми про це розповідали до повномасштабної війни, це було одне. А коли ти зараз дивишся у випуску на цих студентів, які йдуть на пару, але вже знаєш, що в цю бібліотеку прилетіло, що вони повивозили свої архіви, що зараз цей університет закрито, — це зовсім по-іншому.

Коли тобі студенти розповідали, що вони приходять до універу кожного дня, що у них гарний настрій, вони всі разом вчать китайську, які у них плани на майбутнє… А зараз ти вже знаєш, що всі ці плани зруйновані.

Тобто у цьому випуску з'явився новий емоційний, душевний прошарок. Коли ти навіть не закладав цього, а воно виходить дуже сильно.

Згадайте, як під час вже великої війни харків'янам на День міста увімкнули висульки на центральній площі. Як люди раділи цьому, перепощували, що наче повернулося оце життя, наче той мирний Харків. А в нашому випуску воно ще таке і є. Ми прямо показали цю вулицю, як воно все світиться, як люди ходять, як цей легендарний харків'янин грає там на баяні.

— Як ви обираєте основний інструмент міста?

— Це відбувається ситуативно. Ми зустрічаємось перед тим, як їдемо. І обговорюємо, що, наприклад, Запоріжжя подамо індустріально, Дніпро — мистецьки, а Полтава буде у нас більш національна, колоритна. Але це саме композитор приїжджає у місто і вирішує — бандура чи сопілка. Я лише спостерігаю за цим.

Це документальний проєкт. Я привожу композитора, ставлю його в обставини, й у нього народжується музика. Я ж просто за цим спостерігаю, я не керую — бандура чи сопілка, такий такт, швидше чи повільніше.

Якби ми приїжджали, і я йому казав, що отут буде бандура, після того переходимо на сопілку, потім то-то то-то, то це вже не творчість.

— Які випуски тобі найбільше сподобалися?

— Мені дуже подобаються Суми. Мені дуже подобається Полтава, дуже сильний випуск. Мені подобається Запоріжжя, Дніпро. Мені дуже подобається Харків. Чернігів дуже сильний. Одеса класна.

Кожен цей випуск для мене щось значить. Вони відгукуються, кожна струнка зачіпає. І вони всі різні, я не можу виділити щось одне.

Тобто це відчуття, коли ти ходиш по Дерибасівській в Одесі, і вона порожня, нікого нема. І ти прямо відчуваєш цю порожнечу, чуєш її. Це один настрій. І те, що вдалося його схопити та передати, — це класно.

Бандурист, який приїхав з Америки під час війни, і відшукує якісь старі схеми та по них збирає лютні, бандури... Виявляється, лютня, бандура, кобза — це різні музичні інструменти, які виглядають майже однаково. А ще є ліра. Все це різні штуки.

І просто уявіть: американець під час війни приїжджає сюди, щоби відновити традицію кобзарства. Це ж дуже цікаво, що в нього всередині, як він прийняв це рішення, чому він вважає, що це і його війна, його кобзарство.

От піймати цей настрій, зрозуміти, чому так відбувається, і передати це глядачам — ну, це круто.

Читайте також: Метро-школа, "Барабашово" та екопарк: як живе незламний Харьків — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем