Насильство, безробіття та втрата дому: досвід відродження Євгенії Хохлової з Миколаєва

Євгенія опинилася в складній і кризовій ситуації. До великої війни вона разом із сином проживала у Миколаєві, а зараз знайшла притулок у модульному містечку для переселенців у місті Буча. Жінка пережила психологічне та фізичне насильство, змушена була залишити свого домашнього улюбленця, адже ледь не опинилася на вулиці разом з дитиною. Євгенія перебуває у пригніченому емоційному стані, шукає роботу і мріє орендувати власне житло, щоб забрати свого песика.

Психологиня проєкту "Відроджені" Світлана Лузіна підготувала для героїні ефективні практики та заняття, які допоможуть відпустити тягар минулого, наповнитися енергією і почати повертатися до життя.

Євгенія

45-річна Євгенія Хохлова родом з Миколаєва, де після розлучення вона жила разом із сином. Почалася повномасштабна війна, місто перебувало під постійними російськими обстрілами. Щоб врятувати дитину, Євгенія поїхала до Запоріжжя — тут жив чоловік, з яким у неї були стосунки.

На початку стосунків Євгенія відчувала турботу й увагу чоловіка, але коли вони почали жити разом, то відкрилися його негативні сторони.

"Виявилося, що до мене у нього було три дружини, і всі три йому зрадили. І я в його очах ніби несла всю відповідальність за цих жінок. Була тотальна недовіра, психологічне насильство, постійні сварки", — розповіла вона.

У таких умовах Євгенія витримала пів року. Останньою краплею стало те, що психологічне насильство перейшло у фізичне — чоловік підняв на неї руку. Все це сталося на очах її сина.

Євгенія поспішно почала шукати безплатне житло, бо роботи у неї не було. Так вона з сином опинилася в місті Буча, в модульному містечку для переселенців.

"Це чотири будівельні вагончики на території школи, де проживають 40 осіб. Кожна кімната по 16 квадратів з двома двоярусними ліжками, загальна кухня, загальна ванна кімната і санвузол. Я дуже вдячна за те, що у мене є, але я знаю, що може бути комфортніше і краще", — поділилася переселенка.

Під час спілкування психологиня Світлана Лузіна помітила ознаки депресії. Рівний беземоційний тон розмови, застиглий погляд, скутість рухів свідчать про те, що у Євгенії залишилося мало внутрішньої енергії та сил рухатися далі.

Найбільше Євгенія переживає за свого собаку, якого змушена була залишити в Запоріжжі, тому що в модульне містечко його не можна забрати.

"Я дуже сумую за своїм собакою, його звуть Боря. Я пообіцяла йому, що приїду за ним. Я змушена була залишити його сусідам. Він десь там, а ми тут. Я знаю, що він чекає. Коли у мене з'явиться робота, з'явиться можливість, я його обов'язково заберу", — зі сльозами сказала вона.

До війни в Миколаєві жінка працювала перукаркою, і зараз хотіла б заробляти в барбершопі.

"Але працювати заради мистецтва я зараз не можу. Я зараз повинна працювати за гроші. Тому я влаштувалася оператором на АЗС. Я сподіваюся, що це буде недовго. Звичайно, мені хочеться бути класною перукаркою. Це — моя мрія. Але поки я не впевнена у своєму рівні як перукарка. Я б дуже хотіла навчитися це робити класно і заробляти цим гідні гроші, щоб орендувати своє житло", — зазначила героїня проєкту.

Техніка "Каракулі"

Пригнічений стан і негативні думки породжують відчуття бездіяльності. А бездіяльність, своєю чергою, посилює цикл депресії. Тому дуже важливо залучити метод поведінкової активації, суть якого полягає в тому, щоб поступово збільшити активність. Адже навіть найменша дія допомагає розірвати цикл депресії та поступово відновити відчуття контролю і власної ефективності.

На першому етапі психологиня запропонувала Євгенії техніку "Каракулі", яка була розроблена для тих, хто опинився в кризовій ситуації. Хаотичне малювання допомагає зняти напругу в тілі й звільнити застряглі емоції. Завдяки фарбам Євгенія змогла інтуїтивно відобразити все, що відбувається у неї в житті. Для неї це максимально безпечний спосіб прожити та відпустити власні тривоги й переживання.

"Цей хаос нагадує моє життя. Цей малюнок про мою печаль у цьому хаосі. Я ще написала: Стьопа — це мій син, і Боря — це мій собака. Це моя сім'я, вони завжди зі мною, де б я не була. Вони є моєю підтримкою. Відбитки рук — це вже я. Коли я подивилася на те, що намалювала, то відчула, що все буде добре, і я з усім впораюся", — прокоментувала Євгенія.

Психологиня зазначила, найголовніше, що Євгенія на цій картині знайшла місце для себе і намалювала рамку, тобто встановила власні межі. Отже, вона може впливати на те, що відбувається всередині цієї рамки — на своє життя.

Ритмічне очищення

Далі Світлана Лузіна вирішила влаштувати струс дещо інших рецепторів Євгенії та запросила її до школи барабанів. Під керівництвом викладачки героїня проєкту через гру на ударних повинна була пройти ритмічне очищення, вибити з себе стрес і тривогу.

"Це для мене був вихід із зони комфорту. На барабанах потрібно грати красиво, але я не вмію. І я ж чула, що виходить не дуже красиво, хоча викладачка мене підбадьорювала. Це був якийсь хаос, просто шум. Мені було абсолютно некомфортно. Тому що я не можу робити те, що я не вмію. Напевно, потрібно бути досить впевненим у собі, щоб просто взяти ці палички й молотити по барабанах. Я так не можу. Якщо щось робити, то робити це добре", — поділилася враженнями Євгенія.

Для першого разу жінка вимагала від себе занадто багато. Вона зізналася, що взагалі в житті у неї завищені очікування від себе.

"Напевно, тому що я вважаю себе неуком. Я багато де вчилася, але з мене нічого не вийшло. У мене було багато чого, і таланти — і до музики, і до малювання, і художня гімнастика, все було. Але з мене нічого не вийшло. Для свого батька я — невдаха. І я завжди хотіла виправдати його очікування. Без схвалення батька у мене не виходить пишатися собою. Я досить часто чую, що "ти не змогла". А я хочу бути вільною, приймати себе будь-якою. І навіть коли у мене не виходить, я хочу себе любити", — поділилася героїня.

Психологиня пояснила Євгенії, що це очікування її батька, але не її. І не потрібно на цьому концентруватися, бо такі думки заважають рухатися вперед. Потрібно дозволяти собі помилятися.

Іпотерапія

Іпотерапія — це набагато більше, ніж просто прогулянка верхи. Перебуваючи з тваринами, активується вироблення ендорфінів — гормонів щастя, в результаті чого настрій і психоемоційний стан поліпшуються.

Для психологині було важливо, щоб Євгенія відчула зв'язок з сильною і великою твариною. Без слів або вказівок. Вона сама повинна була вибирати темп прогулянки верхи, дистанцію і час, який проводила з конем. І головне — зрозуміти, що тут від неї ніхто нічого не очікує, її ніхто не контролює, а вирішує — тільки вона.

"Іпотерапія — це дуже класна річ саме для мене. Це відчуття коня, сідла і природи. Для мене це дуже сильний сеанс психотерапії. Це був такий спокій, коли нічого не потрібно доводити нікому. І собі не потрібно, і батькові не потрібно. Я обов'язково сюди повернуся вже з сином", — наголосила героїня.

Практика "Цвяхостояння"

Люди з депресією часто живуть тільки думками, ігноруючи тілесні відчуття. Вони і їх тіло живуть ніби окремо. Можливо, це прозвучить дивно, але саме фізичний біль повертає увагу до власного тіла і допомагає позбутися відчуття відстороненості.

Тому практика "Цвяхостояння" не просто перезапустить нервову систему Євгенії. Вона продемонструє, що, долаючи й контролюючи біль, Євгенія здатна побороти почуття безпорадності.

"Цвяхостояння" — це давня тілесна і духовна техніка з Індії, яка полягає в тому, щоб стояти босими ногами на дошці з цвяхами для самопізнання, зміцнення духу і тіла, працюючи з дискомфортом і болем для досягнення внутрішньої стійкості та спокою. Вона активує акупунктурні точки на стопах, покращує кровообіг, знімає стрес, допомагає працювати зі страхами, емоціями та перезавантажити організм, зміцнюючи нервову систему.

Зануритися в практику Євгенії допомагала наставниця. Спочатку потрібно було досягти повного розслаблення, помедитувати під звуки співучої чаші. Наступний крок — встати на дошку з гострими конусами.

"Мені дуже сподобалася співуча чаша. Тому що цей звук лікує, він ніби проходить крізь тебе. Коли я встала на дошки, спочатку пішло поколювання, а потім настало звикання. Я стояла, і мені здалося, що я все життя живу, стоячи на цих цвяхах, але вже їх не помічаю. Дуже сподобалася практика. Це був контакт зі своїм тілом з голови до ніг. Ти починаєш відчувати своє тіло, зникає напруга. Але найбільше задоволення відчуваєш, коли встаєш із цвяхів. І як би ти до них вже не звик, без цвяхів по життю краще", — підсумувала Євгенія.

Крок до роботи мрії

Євгенія мріє працювати в барбершопі, тому що любить робити саме чоловічі стрижки. Але через всього три роки досвіду їй не вистачає впевненості. Тому перший крок за неї зробила Світлана Лузіна. Вона домовилася про співбесіду з власницею одного зі столичних барбершопів. Чи стане це втіленням мрії — тепер залежить тільки від Євгенії.

Власниця барбершопу провела співбесіду і запропонувала Євгенії тестове завдання — зробити стрижку моделі. У неї все вийшло.

"Дуже приємна власниця. Така чуйна, емпатична. У мене взагалі було враження, що я її знаю багато років. Зі стрижкою все вийшло набагато краще, ніж я боялася. Я відчула, що перукарська справа — це моє", — зазначила героїня проєкту.

Власниця барбершопу запропонувала Євгенії пройти стажування в її закладі, щоб вдосконалити техніку і вийти на категорію майстра.

"Звичайно, я щаслива, тому що це впевненість у завтрашньому дні. Я відчула підйом і натхнення. Я хочу мати стабільний заробіток", — зазначила героїня.

Після проєкту

Однак після проєкту, на жаль, Євгенія перестала виходити на зв'язок з командою проєкту "Відроджені". Від стажування в барбершопі вона відмовилася і змінила місце проживання.

"Я в будь-якому випадку поважаю її вибір і сподіваюся, що зміни в житті допоможуть Жені відчувати себе в більшій безпеці та досягати цілей, які вона вже поставила перед собою", — резюмувала психологиня Світлана Лузіна.

Попередні випуски проєкту "Відроджені":

• Діти в окупації, втрата чоловіка і шлях до зцілення: історія Юлії Первуніної з Миколаєва
• Невпевненість і комплекс віку: досвід особистісної трансформації переселенки з Запоріжжя
• Хочу подолати страхи, депресію та невпевненість: досвід відродження переселенки з Херсона
• Відновлення після полону і віра в повернення сина: досвід Людмили з Донеччини
• Прийняти свою зовнішність, побороти страхи та не боятися за майбутнє: досвід трансформації переселенки з Каховки Дар'ї Березки