Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Фільм-меморіал "Перемоги 118" про удар РФ по будинку в Дніпрі: інтерв'ю з режисеркою

Фільм-меморіал "Перемоги 118" про удар РФ по будинку в Дніпрі: інтерв'ю з режисеркою

18 Листопада / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

Війна змінила кожного українця, а рани, які завдав нам ворог, ще довго не загояться. Цих ран — безліч, та одна з них — російський ракетний удар по житловому будинку в Дніпрі, що стався 14 січня 2023 року. Нещодавно у Києві презентували документальний фільм про ті трагічні події — "Перемоги 118". Про те, як та для чого створили цей фільм, у "Ранку Вдома" розповіла авторка та режисерка Таня Комунар.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Згадаймо події, яким присвячений фільм "Перемоги 118".

— 14 січня 2023 року російська ракета влучила в дім на Перемоги,118 в Дніпрі. Зруйновані два під'їзди. Загинуло 46 осіб. Постраждало 120 людей, але це тільки ті, хто звернувся за допомогою. Ми розуміємо, що постраждало значно більше людей. Я б вважала постраждалими всіх, хто це навіть бачив, хто був поряд, у кого є там знайомі. Це насправді було дуже боляче для багатьох людей.

— Чому вирішили взятися за цю тему?

— Платформа пам'яті Меморіал робить зі статистики імена, справжні історії. Розповідає історії людей. Чомусь так сталося, що цей випадок, цей воєнний злочин, зачепив багатьох. Тож ми обрали цю тему. На жаль, це повторюється. Розказані історії, якими люди діляться, можуть вплинути, як мені здається, на західного глядача. Може Заходу стане більш зрозумілим наше життя та те, що тут відбувається. Бо це унікальний досвід, який, напевно, важко зрозуміти, якщо ти не був всередині, якщо ти цього не бачив, не пережив цього. Тож дуже важливо розповісти про це. Розповісти історію так, щоб іноземці змогли проасоціювати себе з цим досвідом. Це головна задача проєкту.

— Коли дивишся тизер, то усвідомлюєш, що такі історії — це діра в серці кожного українця. Ще вчора там було життя, плани та мрії. В один момент це все зруйнували. У чому полягає складність роботи з такими проєктами?

— По-перше, треба розуміти, хто це скоїв. Розповів вам одну історію. У тому будинку загинула дитина, яку матір відправила додому під час повітряної тривоги. Ця жінка досі себе звинувачує, вона вважає, що вбила свою дитину. Це ж не нормально. Насправді там дуже багато болючих історій. Мені досі важко про це говорити. Коли я починала, то не розуміла, де мені шукати героїв, як мені треба з ними говорити. Я боялася, що кожне моє питання зробить боляче людині.

З іншого боку, про це треба говорити. Я попросила свою психологиню пояснити мені сенс того, що я роблю. Я питала її, чи є в цьому сенс, окрім того, що треба про злочини Росії постійно нагадувати, розповідати, документувати.

З'ясувалося, що в психології є момент, який допомагає пережити цей біль. Це стається, коли ти ділишся болем, ти проговорюєш все, що пережив. Тільки тоді тобі стає легше. Людина потроху приймає це. Коли ти розділяєш цей біль з іншими, настає полегшення.

Також переді мною стояло ще одне завдання. Поговорити з людиною та залишити її у стані, який би навпаки трохи їй допоміг, а не погіршив ситуацію. Це все дуже особисте неможливо було тримати дистанцію від цих історій. Воно все наче твоє стає.

— Розкажіть ще про героїв фільму?

— Це реальні герої, бо я собі взагалі не уявляю, як жити то після такого. Мені було цікаво, звідки люди беруть сили продовжувати жити далі, боротися, робити корисні речі. Тобто для мене вони не просто герої фільму, вони реальні герої.

Одна героїня, яка жила на вулиці Перемоги, тоді втратила батьків. Вона просто опинилася всередині дому, на її очах частини будинку не стало. Вона встала з ліжка просто в порожнечу. Вона найміцніша героїня, вона була на прем'єрі у Дніпрі, потім в Києві. Розповідала ще раз і ще раз про те, що пережила. Плакала неодноразово. Це дуже важко, але вона вважає своєю місією розповісти про цей злочин росіян. До речі, важливо показати й те, що ми дуже сильні. Головне, щоб люди не залишалися сам на сам зі своїм горем.

— Що було найскладніше під час роботи над фільмом?

— Найскладніша було під час монтажу. Тоді треба було дистанціюватися. Я ж не тільки дбаю про те, щоб нам прожити цей біль, а ще й треба змонтувати це так, щоб глядач на Заході додивився до кінця. Бо він дивиться "Нетфлікс", треба спеціальні "гачки", щоб йому захотілося подивитися історію про те, як страждають люди в Україні. Мені треба, щоб глядач залишився. Це було дивно, бо треба було розповісти історію, але при цьому дистанціюватися.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":