Про новий YouTube-подкаст, роботу з психологом та секрети щасливого шлюбу: щира розмова з Олександром Педаном

За філіжанкою кави говоримо про найважливіше. У постійній рубриці “Ранку Вдома” — “Ранкова кава” з Оксаною Кучмою — відомі українці діляться історіями, які зазвичай залишаються поза кадрами телеекранів. Цього разу на відверту розмову завітав популярний телеведучий та громадський діяч Олександр Педан. Він відверто розповів про поїздку до прифронтового Запоріжжя, новий кар'єрний “прайм” на YouTube, сімейний бюджет та секрети 23 років міцного шлюбу без зрад і скандалів. 

— Ми традиційно пригощаємо наших гостей кавою і знаємо, що ви обожнюєте саме фільтр. Вдома навіть маєте мінікав'ярню, так?

 — Я сам себе називаю “кавовим задротом”: маю вдома багато кави і дружу з українськими обсмажниками. Я вважаю, що Україна зараз у топі по обсмажці кави. Скажу чесно: ті, хто звик до нашого кавового сервісу, за кордоном такого не знайдуть.

— Зараз ми живемо не в мирний час. Нещодавно я бачила у Instagram, що ви відвідували Запоріжжя. Які відчуття від прифронтового міста та які настрої у місцевих жителів? 

— Запоріжжя мене настільки здивувало, що я всім раджу туди з'їздити. Попри постійні тривоги, місто живе. Я побачив безліч людей на вулицях, відвідав ресторани, які відкрилися під час війни. 

Наприклад, заклад "Каліфорнія" з київською шеф-кухаркою: рівень сервісу неймовірний, пригощали морепродуктами, а ціни кратно дешевші, ніж у Києві. 

Місцеві розповідали: "У нас відкрився новий італійський заклад, але туди зараз не йдіть — щойно прилетіло. Ми дах за ніч зробимо, і зранку він працюватиме". 

Це про їхню жагу до життя і про те, до чого нам потрібно прагнути. Це ізраїльський менталітет: ти живеш тут і зараз, бо не знаєш, що буде завтра. 

Якщо ми всі просто чекатимемо на перемогу і нічого не робитимемо — то це не життя. 

А раптом вона не настане так швидко, як ми хочемо? Або настане в іншій формі? І тоді усі люди зламаються. Ізраїльтяни усвідомили, що війна — це частина життя, але треба жити прямо зараз.

— Життя справді триває, тож поговоримо про звичні його складові, зокрема про кар'єру. Коли дивишся на вас, одразу думаєш про професійний успіх. Чи є в Олександра Педана ще якісь амбіції, адже у вас уже все є: телебачення, YouTube-канал, ви є співзасновником організації, ведете заходи та корпоративи? Що ще ви хочете реалізувати?

— Це складне питання для мене, бо я справді спробував чимало і за життя мав понад 20 проєктів. Звісно, не всі “злітали”, є й такі, про які хочеться забути, але ні — я вважаю це цінним досвідом, без якого я не був би тут. 

Не бійтеся помилятися: про вашу невдачу швидко забудуть, а ви зможете зробити висновки, піти далі й стати сильнішими. 

Зараз я маю новий “прайм” в YouTube, куди мене втягнула дружина. У мене відкрилося нове дихання на цій платформі — ми разом створили сімейний подкаст "Кажуть! Брешуть?", куди запрошуємо інші пари для спілкування.

— Класно, я дивилася багато випусків!

— Дякую, це крута штука. Я ніколи не очікував, що працюватиму з дружиною в одному кадрі, адже вона завжди уникала публічності й відмовлялася від зйомок. А тут “дозріла” й сама запропонувала — фактично вона й вигадала цей проєкт. 

Мені подобається, що там ми можемо транслювати власні сімейні цінності, адже цього року святкуватимемо вже 23 роки у шлюбі. Ми дійсно старожили в українському шоубізнесі.

— Що це цікавого відбувається у вашій кар’єрі?

— Зараз я повернуся в розважальний сегмент, тому що три роки повномасштабної війни майже не брав у ньому участі. Тоді я закинув YouTube, переналаштував інстаграм суто на допомогу та “соціалку”, і ледь не загубив сторінку. 

Треба завжди знаходити золоту середину: люди все одно потребують розваг, і без них контент не матиме успіху.

Я прагну займатися соціальними проєктами, але водночас треба балансувати між тим, що цікаво аудиторії, і тим, що ти хочеш їй запропонувати. Тож я повернувся в розважальний сегмент на кількох каналах на телебаченні. Також повертаюся до ведення корпоративних заходів.

— У перші роки вторгнення ви зовсім не вели корпоративів?

— Так, три роки я не проводив корпоративів чи весіль і взагалі не працював у цій сфері. Але згодом зрозумів, що, по-перше, це мій заробіток, я працюю абсолютно “по-білому”, і мені треба за щось жити. По-друге, я дарую людям радість, що теж важливо.

— В середньому Олександр Педан заробляє 4-5 тисяч доларів на місяць чи більше?

— Десь так. Якби такий дохід був стабільним щомісяця, було б чудово, але це буває не завжди.

— На що зараз йде найбільше грошей?

— Остання велика стаття витрат — це навчання. Слава Богу, ми вже закінчуємо його, бо вчилися одночасно: я, дружина, донька і син. Ми з дружиною здобували другу вищу освіту, Лера — першу вищу, а Марік навчається в школі. 

Я дуже хочу дати сину якісну освіту, щоб у класі було до 15 дітей та його там бачили і чули. 

Зараз відбудеться перерозподіл бюджету, і я сподіваюся трохи видихнути. У мене красива дружина, і слово "шопінг" з її вуст останнім часом лунає дедалі частіше. Приділяти їй увагу в цьому плані — приємний обов'язок. 

Але вона чудово розуміє ситуацію і в країні, і в нашій родині. Дружина не купує прикраси від Van Cleef чи речі від Saint Laurent. Вона знає, що у нас є безліч класних українських брендів. Я вдячний їй за те, що вона розуміє: розкоші зараз не на часі.

— Чи є у вас фінансова мрія?

— Мрію якимось дивом переїхати з Лук'янівки поближче до парку, наприклад, на Оболонь. Навіть відкрию таємницю: ми планували здавати свою квартиру, а натомість орендувати житло.

— Зараз багато хто так робить, але отримує набагато менше коштів з оренди.

— Я багато вклав у комфорт свого житла і виплекав його. У мене двоповерхова квартира на 100 квадратних метрів — я вважаю, що це небагато. 

Нам відверто бракує щонайменше однієї кімнати. Лера вже з нами не живе, але у Маріка окрема кімната.

Через це в нашій спальні стоїть робочий стіл: це кабінет дружини, яка пише книгу й бідкається, що я їй заважаю. А я жартую: "Ось так, а де ж мій кабінет?". 

— Ви з дружиною разом уже 23 роки. Як удалося пройти цей шлях без зрад і скандалів? Яка формула успіху?

— Ми теж звичайні люди і у нас неодноразово траплялися критичні моменти. Сімейне життя — це щоденна робота, воно рухається синусоїдою. Треба вчасно відчувати, коли партнер трохи охолов, і тоді іншому варто активно включатися. 

Ми точно не святі, але завжди розуміли, що разом в рази сильніші. 

Величезною мотивацією для нас є діти. Вчасне народження Маріка 9 років тому дало нашим стосункам новий потужний поштовх, він був дуже довгоочікуваним хлопчиком. 

Немає нічого прекраснішого за свідоме, зріле батьківство — я бажаю цього кожному. 

Моя Інна дуже розумна, красива й постійно розвивається. Треба завжди залишатися цікавим своєму партнеру. Я бачу її ріст: вона отримала диплом сексолога, займається сексуальною освітою дітей, а зараз завершує навчання на психоаналітика. 

Вона приносить додому стільки цікавих тем, що я щоразу думаю: "Яка ж у мене крута дружина!". Також Інна красуня і має неймовірне почуття смаку.

Перша секретна формула шлюбу — навчитися розмовляти. Потрібно відверто говорити про всі свої потреби, забаганки та речі, які не влаштовують — від побуту до інтиму. 

Якщо люди не вміють розмовляти, то стосунки приречені, адже ми не можемо читати думки одне одного. У кожного своя мова кохання: наприклад, мені важливо, щоб дружина проговорювала певні моменти чи вчасно перепросила, а для неї це було дивно, бо в її родині були інші традиції. 

Спілкування — це головне. Потрібно думати не лише про себе, а й про партнера, розпитувати: "Чого ти хочеш? Як тобі краще? Що ми можемо змінити?". Тоді все буде нормально.

— Чи плануєте особливий подарунок або урочистість на вашу річницю?

— Цього року нічого не планував. Але сподіваюся, що на 25-річчя, уже в мирній Україні, ми влаштуємо гарне срібне весілля, зберемо дітей і я подякую дружині. 

А можливо, на той момент уже й донька вийде заміж за свого хлопця Даню, і я взагалі стану дідусем.

— До речі, ви готові до цієї нової ролі?

— Завжди! Якщо Лера та її хлопець Даня захочуть цього й свідомо зроблять такий крок — ми їх у всьому підтримаємо.

— Ще одна надважлива складова життя — це здоров'я. Зараз із ментальним станом в українців усе непросто. Ви самі відчуваєте це, адже живете на Лук'янівці, куди часто “прилітає”. Як вам удається долати ці ментальні гойдалки?

— Останнім часом я навіть сам почав ходити до психолога. Дружина ходить уже кілька років, адже для психоаналітиків це обов'язкова умова навчання. 

Дуже раджу всім знайти можливість поспілкуватися з фахівцем, бо зараз психологічна допомога потрібна як ніколи. 

Раніше я цим нехтував, а тепер мені настільки подобається проговорювати деякі речі! З'являється рефлексія, яка, на додачу, допомагає не обтяжувати власними переживаннями дружину. 

Також рятує спорт. Раніше в моєму житті було більше екстриму — сноуборди, серфінг тощо. Зараз усе це виключно в межах України: скеледром кілька разів на тиждень або скелі. 

— Ви принципово не виїжджаєте за кордон на відпочинок? Хвилюєтеся через хейт чи вважаєте це неправильним зараз?

— Це сукупність факторів. Навіщо дратувати людей? Я точно проти цього. 

— Дехто виїжджає за кордон, але не публікує це в соцмережах. Як до цього ставитесь?

— Це їхній вибір. Мені й по Україні подорожувати не дуже вдається. 

Коли з'являється вільний час, я намагаюся поїхати до військових із виступами чи допомогою, щоб підтримати їх. 

У якийсь момент я відчув, що вигораю без відпочинку, і порятунком стало навчання. Це друга вища освіта, вона не давала мені жодних преференцій чи бронювання. 

Навчання стало альтернативою відпочинку: п'ять днів на місяць я їхав до Львова в Український католицький університет. Там інші люди, зовсім інший світ, моя звична бульбашка розривалася, і я цілими днями був зосереджений на здобутті нових знань. Це навчання мене дуже сильно врятувало.

— Наостанок поговоримо про мрії. Звісно, ми всією країною чекаємо на перемогу, але, можливо, у вас є велика особиста мрія? Куди б ви хотіли поїхати чи полетіти в першу чергу, коли з'явиться така можливість?

— У мене багато мрій. Я сумую за високими горами, дуже хочу з сином побувати на серфінгу в Португалії і показати йому світ: ось це — Рим, Лондон, а це — Хмельницький і Львів. 

Він ще ніколи в житті не літав літаком, тож хочеться приділити йому максимум уваги й показати світ.

— Цього ми щиро бажаємо всім українцям! Дуже дякуємо за цю теплу ранкову розмову. Нехай українців стає дедалі більше! 

— Намагайтеся бути корисними суспільству — це розвантажує ментально. Коли знаєш, що зробив щось хороше, тобі ніколи не буде соромно за себе. 

Читайте також: Про ремонт після обстрілу, рок-музику та чому не ходить на побачення: відверта розмова з Оленою Тополею