Цілого майже нічого не залишилося: як живе прифронтова Комишуваха на Запорізькому напрямку

Комишуваха розташована за 30 км на південь від Запоріжжя. Сьогодні фронт наблизився до селища на 20 км з півдня (Степногірськ, Степне) та на 30 км з південного сходу (Мала Токмачка). Окупаційні війська не можуть просунутися до Комишувахи, тому перетворили її на ціль для регулярних і нещадних ударів дронами, важкою артилерією та корегованими авіабомбами (КАБ). Як сьогодні живе це прифронтове селище, у проєкті "Тревел нашого часу" показав волонтер і телеведучий Денис Христов.

Зараз Комишуваху можна назвати одним із форпостів Запорізької області. Примітно, що селище виникло саме через військову необхідність. У другій половині XVIII століття тут будувалася Микитинська фортеця — одна з ланок Дніпровської укріплінії Російської імперії. І спочатку Комишуваха була своєрідною солдатською слободою: тут жили військові будівельники, майстри та їхні сім’ї, які освоювали дику на той час запорізьку степову прикордонну місцевість.

До повномасштабної війни Комишуваха була досить великим і розвиненим селищем Запорізької області, де мешкало близько 6 тис. осіб.

Селище історично славилося своїми вапняковими родовищами. У мирні роки тут активно працювали аграрні підприємства, переробні підприємства та малий бізнес.

Комишуваха була дуже затишною. У центрі громади функціонували школи, дитячі садки, будинок культури, медичні заклади та поштове відділення. Місцеві жителі активно облаштовували улюблене селище.

Неподалік від Комишувахи розташований Свято-Єлисаветинський жіночий монастир, який приваблював паломників. А серед місцевих жителів завжди ходили красиві легенди: наприклад, про те, що стародавнє слово "кама" перекладається як "щастя", і саме це закладено в ДНК селища.

Але після 24 лютого 2022 року щасливе й розмірене життя Комишувахи обірвалося. Селище опинилося в безпосередній близькості до прифронтової зони.

Комишуваха розташована всього за 20 хвилин їзди від Запоріжжя. Але якщо в обласному центрі, як на наш час, кипить життя, то в Комишувасі — військові реалії. Якщо рухатися від селища ще 35 км через місто Оріхове, то там уже легендарне село Мала Токмачка, яке прославилося як неприступний бастіон Запорізького напрямку та головний мем війни, що став для ворога "другою Чорнобаївкою".

Дорога до Комишувахи із Запоріжжя веде через антидроновий тунель. На під’їзді до селища — розбиті автозаправки, автомобілі, що згоріли після дронових атак.

У колись квітучому селищі сьогодні практично не залишилося жодної цілої будівлі. Зруйновані як багатоповерхівки, так і приватні будинки. А школи, дитсадки, лікарні окупанти знищили ще на другий рік повномасштабної війни.

Якщо перші два роки окупанти обстрілювали Комишуваху важкою артилерією та ракетами, то з 2024-го тактика обстрілів змінилася на гірше — ворог почав активно використовувати керовані авіабомби (КАБи). Через їхню величезну потужність руйнування стали катастрофічними. Авіабомби зносять багатоповерхові будинки й повністю стирають з лиця землі приватний сектор (цього року найважчі обстріли були у січні, березні та червні). І до всього цього додалися масові FPV-дрони.

"Я приїжджав до Комишувахи з гуманітарною допомогою цієї зими. Обстріли були, але селище було більш-менш цілим. Зараз тут літають КАБи, б’ють переважно по будинках, по заправних станціях. Як і в усіх прифронтових населених пунктах, FPV буквально полюють на тих нечисленних місцевих жителів, що залишилися. Таке враження, ніби ми в Прип’яті, просто жах — нікого немає, порожні будинки, порожні квартири", — зазначив Денис Христов.

До цього будинку волонтер ще взимку привозив гуманітарну допомогу та евакуював тих, хто бажав покинути небезпечну зону.

"Тут жила бабуся — тітка Маша, яка тоді нас прихистила, провела до себе в підвал. Зараз тут уже нікого немає, як і самого будинку. Дуже сподіваюся, що тітка Маша встигла виїхати до цього бомбардування. Замість вікон — наскрізні дірки. Ось так ці нелюди "звільнили" людей від їхніх квартир", — прокоментував Денис.

Зараз подібні кадри можна зняти в багатьох прифронтових містах країни. Але в Комишувасі таких руйнувань з кожним днем стає все більше.

Місцеві жителі розповідають, що з довоєнного населення в Комишувасі зараз залишилося не більш ніж 10%, це кілька сотень людей. В основному ті, у яких будинки ще більш-менш вціліли. За роки повномасштабної війни загинули щонайменше 13 мешканців селища, близько сотні отримали поранення.

Зараз продовжують працювати поодинокі продуктові крамнички. Їхні власники на власному транспорті, попри ризик обстрілів, регулярно їздять за товаром до Запоріжжя.

Не залишилося жодної автозаправки — усі зруйновані. Найближча АЗС — за 20 км, у селищі під Запоріжжям.

Найбільше вражає й захоплює те, що із Запоріжжя до Комишувахи та сусідніх сіл досі курсують маршрутки. Хоча умови їхньої роботи та частота рейсів, звісно, сильно змінилися порівняно з мирним часом.

"Водії маршруток — наші герої. Якби не вони, то не знаю, що б ми робили", — каже місцева мешканка.

Кожна така поїздка — великий ризик. Про це свідчать розбиті дронами автобуси та маршрутки на узбіччях.

"Побили не одну маршрутку. Були й поранені, й загиблі. Ось наприкінці квітня дрон влучив у маршрутку в Юрківці, це далі по нашій трасі. Водія та ще трьох пасажирів сильно поранило, а одну жінку вбило. Ех, у новинах, на жаль, часто повідомляють про такі випадки, та й ми самі бачимо", — розповів місцевий мешканець Олександр Григорович.

Пенсіонер Олександр Григорович не виїжджає з Комишувахи, доглядає за квартирою, але родину відправив у безпечний регіон. У його друга Ігоря Володимировича квартиру повністю зруйнувало, тому він переїхав до села Одарівка, що за 7 км від Комишувахи — на південь, тобто в бік лінії фронту.

"Дружина й теща виїхали до Запоріжжя. А я приїжджаю до Комишувахи, щоб доглядати за двома квартирами та будинком. Нашу квартиру рознесло, і будинок тещі теж. Тут іноді буває по п’ять обстрілів на день, а потім затишшя. Найгірше, звісно, це FPV-дрони, їх тут, як мух, але хлопці-військові їх збивають. Я зараз живу в Одарівці, у батьківському будинку, який дістався у спадок. Але ось нещодавно вранці влучив КАБ, за 20 м від будинку. Все знесло: даху немає, вікон немає, три двері вилетіли, і воронка метра два. В Одарівці залишилося всього 12 мешканців", — поділився він.

Чоловіки розповіли, що вже були випадки проникнення в Комишуваху російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ).

"Була якась група, вони ховалися в житлових кварталах, у будинках, у підвалах. Але їх виловили. Не знаю, скільки їх спочатку було, але двох точно спіймали. Вони ж кілька днів тут ховалися, зголодніли, вийшли й питають у місцевих: "А где тут магазин?". А з говору ж одразу чутно, що не наші. Коротше, їх одразу здали, і наші військові їх забрали", — розповів Олександр Григорович.

Цього разу Денис Христов також привіз до Комишувахи гуманітарну допомогу — продукти, ліки, корм для тварин. Все це допоможе місцевим мешканцям протриматися ще якийсь час. Але, звісно, треба евакуюватися — поки ще є така можливість.

Комишуваха сьогодні — це символ болю й водночас неймовірної мужності Запорізького краю. Селище поранене, позбавлене своїх будинків, шкіл і звичної мирної краси. Але воно залишається українським форпостом, який відмовляється здаватися.

"Ми об’їхали Комишуваху буквально за пів години. Цілого тут залишилося досить мало. Основні дороги затягнуті сітками. Над головою постійно літають дрони, б’є артилерія. Обставини змінюються, але люди намагаються до них пристосуватися. Як же хочеться, щоб Комишуваха знову стала спокійним, красивим, густонаселеним селищем Запорізької області, з розміреним, мирним життям. Але поки що до цього далеко", — підсумував Денис Христов.

Читайте також: Вікна забиті ОСБ: будинок свого дитинства в Запоріжжі показав Денис Христов (ФОТО, ВІДЕО)