Повернулися з медалями і великими планами: про успіх України на Invictus Germany та розвиток ветеранського спорту говоримо з Русланом Приходьком

Українські ветерани та ветеранки взяли участь у міжнародному спортивному фестивалі Invictus Germany Sports Festival 2026, що відбувся в Дюссельдорфі (Німеччина). Подія об’єднала військових, які зазнали поранень та травм під час бойових дій. Головна мета — реабілітація через спорт і підтримка ветеранської спільноти. Україну цього року представляли 20 учасників. Про результати та враження української команди в ефірі "Ранку Вдома" розповів ветеран та заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько.

Ведучі — Дарія Кудімова та Денис Мінін.

— Пане Руслане, вітаємо! З якими результатами та емоціями наша збірна повертається додому і що особисто вас вразило найбільше за ці дні? 

— Доброго ранку. Насамперед хочу висловити співчуття всім родинам, які постраждали чи втратили близьких внаслідок збройної агресії РФ. 

Попри все, ми залишаємося стійкою нацією і наша збірна зі спорту ветеранів війни, яка представляла Україну на Invictus Germany Sport Festival 2026, продемонструвала неймовірні результати.

Учора закінчився останній змагальний день, і наша команда потроху починає збиратися, щоб повертатися додому. На змаганнях був один командний вид спорту — волейбол сидячи, де у фіналі Україна перемогла збірну команду Австралії, посівши перше місце та виборовши золоті медалі. 

Також у деяких парних дисциплінах, як-от настільний теніс, наші пари взяли перше і третє місця. Не менш важливими були й індивідуальні види спорту. Там наші ветерани теж одержали відповідні медалі. Це і теніс сидячи, і веслування на тренажері, і індивідуальний залік із тенісу стоячи.

Хотів би зазначити, що на цьому спортивному фестивалі представлено 11 різних націй, було багато ветеранів та ветеранок із різних країн світу з абсолютно різним і бойовим, і спортивним досвідом. 

Коли ми відбирали нашу збірну ветеранів (у нас також була одна ветеранка у складі), то дивилися насамперед не на спортивну компоненту, а аналізували багато різних чинників, зокрема й вплив Invictus Games на особисте відновлення того чи іншого ветерана. 

Так само звертали увагу на те, який вплив матиме участь цієї людини надалі на розбудову спорту ветеранів війни та популяризацію руху Invictus після повернення додому. 

Тому це насправді унікальний досвід для хлопців — побачити настільки серйозний захід із такою організацією. 

Ми дивилися також на те, як розвиватиметься ветеранське партнерство, а також у наших учасників з’явилося багато спільних зв’язків із ветеранами інших країн.

Під час цієї події ми провели велику кількість офіційних зустрічей, адже чимало німецьких політиків брали участь та підтримували проведення фестивалю. Тому це ціла система комплексного нарощування горизонтальних зв'язків.

— Коли розповідаєте про ветеранів, у вас з'являється усмішка, тому що ви говорите про їхні досягнення. Розкажіть конкретну історію одного з 20 ветеранів, які поїхали до Дюссельдорфа. Чий шлях від поранення до поїздки на ці змагання вас вразив найбільше? 

— Насправді історія кожного ветерана є унікальною, бо це жива демонстрація незламності. І кожен шлях — це вже шлях перемоги, але дуже багато роботи над собою залишається за кадром. 

У нашій команді є багато хлопців після тяжких поранень: ті, у кого сильні опіки на тілі, ампутовані кінцівки тощо, але мені сподобалося бачити шлях їхньої трансформації.

У нас був, до прикладу, Олександр із Дніпра, який став на захист України ще у 2014 році у складі підрозділу "Дніпро-1". Він пройшов велику кількість бойових дій з 2014 року, а після 2022 повернувся в стрій. 

Потім мав досвід роботи у структурних підрозділах з питань ветеранської політики та формував команду зі спорту. 

Коли ми приїхали, міністр закордонних справ підійшов до нашої збірної, коли ми разом вітали команду, і сказав: “Where is Alexander? Where is my friend?" (укр. “Де Олександр? Де мій друг?”).

Я знаю, що вони вже десь перетиналися. Тобто історії наших українських ветеранів відомі не лише в Україні, а й далеко поза її межами на високих дипломатичних рівнях. І так само я бачив, як наші ветерани обмінювалися контактами з високопосадовцями, дарували прапори, військові коїни тощо. Це насправді довгий шлях.

— Чи залишилися якісь непорозуміння чи міфи серед іноземців щодо російсько-української війни? 

— Якщо охарактеризувати рівень підтримки України, то скажу так: на вчорашній останній зустрічі я ділився тими проблемами та потребами, які ми маємо, і мені відповіли: “Усе зрозуміло, просто скажіть, що вам треба”. Тобто є дуже серйозний рівень підтримки від політиків у Німеччині з різних відомств.

Багато хто вже не просто в діалозі з нами щодо підтримки — вони запитують, як ми досягли такого рівня стійкості, як можемо вести такий серйозний менеджмент в умовах обмежених ресурсів та в кризових умовах. 

Вони просять нас ділитися досвідом, адже останні події в усьому світі демонструють, що цивільний день сьогодні не може на 100% гарантувати цивільне завтра. Тож всі мають бути готовими до будь-яких подій, особливо в сфері лікування та реабілітації військових і цивільних осіб. 

А тієї спроможності, яку розбудували сьогодні в Україні, немає ніде. 

І наразі європейські країни це усвідомлюють, незважаючи на певні технологічні та наукові досягнення в різних медичних галузях. Але комплексне лікування, реабілітація та спроможність працювати з таким великим обсягом потреб — у цьому сьогодні Україна є лідером у світі. 

Вона відновлює людей та демонструє результати. У ці дні всі бачили багатьох наших хлопців зі збірної і результати їхньої спортивної участі. Тому це дуже красива презентація результатів нашої роботи.

— Німеччина є одним із найбільших партнерів та друзів України. Чи є готовність цієї країни допомагати будувати ветеранську інфраструктуру в Україні? 

— Так, у нас було декілька зустрічей щодо можливості створення відповідних спортивних центрів для відновлення та для посилення реабілітаційної мережі. Власне, там досягнуто вже попередніх домовленостей. 

Я сподіваюся, що найближчим часом ми продовжимо і формалізуємо їх у конкретні документи та покроково вирішуватимемо проблемні питання. Тому наголошую: готовність є. Я мав величезну кількість зустрічей з різними німецькими міністерствами, відомствами й політиками. 

Сподіваюся, що ця поїздка матиме продовження не лише з погляду нашої участі в Invictus Games, а й з погляду розбудови ветеранської політики та інфраструктури.

— Які плани у Міністерства ветеранів стосовно масштабування адаптивного спорту? 

— Насамперед ми продовжуємо ту роботу, яка в нас уже започаткована щодо розгортання великої мережі спортивних подій. Крім цього, під час фестивалю я мав офіційну зустріч із керівництвом Invictus Games Foundation. 

Ми працюємо над тим, щоб за декілька місяців Україна змогла одержати офіційну ліцензію Invictus Games Ukraine, що посилить нашу роль в усій організації. Ми матимемо більше можливостей для проведення різних подій та структуруємо нашу діяльність в Україні.

Також ми говорили про те, щоб знайти підтримку і побудувати унікальний Invictus Games центр в Україні для того, щоб мати можливість і тренувати наших хлопців та дівчат, і проводити різні спортивні події. Також ми прагнемо, щоб Україна мала можливість провести власну подію під прапорами Invictus, тому потроху готуємося до цього і пропрацьовуємо всі необхідні етапи підготовки.

Але важливим є і посилення нашої спроможності для того, щоб ветеранки та ветерани з навіть невеличких населених пунктів мали можливість тренуватись. Ми готуємо рішення уряду, яке надасть можливість на грантовій основі виділяти фінансові кошти для створення або облаштування спортивної інфраструктури чи забезпечення її необхідною інклюзивністю, щоб ветерани могли займатися безоплатно. 

Також під час міжнародних зустрічей я мав розмову з головою Паралімпійського комітету і з низкою інших політиків, де ми обговорювали можливість підтримки України, зокрема у вигляді спеціального спортивного обладнання для занять адаптивним спортом. Тому ми дуже послідовні в цій складовій. 

Є геометричне зростання зацікавленості ветеранів та залучення їх до активного життя через спорт. Ми маємо створити всі умови, щоб кожен, хто виявляє таке бажання, мав можливість його реалізувати.

— Які прості поради ви можете дати нашим глядачам щодо правильної зустрічі та інтеграції ветеранів, особливо якщо людина раніше не мала такого досвіду спілкування? 

— Невеликі, але часто значущі речі — це ніколи не відводити погляд, особливо якщо ти бачиш ветерана, який має візуальне поранення чи протезування тощо. 

Це не вирок, а факт того, що людина захищала Батьківщину і сьогодні проходить реабілітацію.

По-друге, завжди важливо подякувати за захист і той внесок, який кожен ветеран зробив для забезпечення демократії, миру в Україні, нашої стійкості та територіальної цілісності. 

Просте словосполучення "Дякую за захист" — це завжди добре.

По-третє, важливо розуміти: незалежно від того, дістав ветеран поранення чи ні, він не став при цьому дитиною, і надмірна опіка не потрібна. Це людина, яка має викликати повагу, а не жалість. 

Якщо ви бачите, що ветеран на кріслі колісному, з протезом чи без нього, в якійсь ситуації може потребувати допомоги, то потрібно просто запропонувати її без надмірного тиску. Кожен ветеран сам ухвалить рішення — або прийняти таку допомогу, або відповісти, що він самостійно може забезпечити свої потреби. 

Ми працюємо для того, щоб кожен наш ветеран, незалежно від кондицій, у яких повертається з війни, мав можливість бути абсолютно самостійним.

Я наведу такий короткий приклад: коли ми минулого року запровадили систему адаптації ветеранів із повною втратою зору в одному з таких центрів, під час пілотування роботи з такої реабілітації ми були з першою леді. 

Олена Зеленська запитує бійця, який повністю втратив зір і проходив реабілітацію у різних центрах: "Ви там удома не хочете сидіти?". 

А він каже: "Ні, я вдома як маленьке дитя, а я ж здоровий чоловік і хочу продовжувати жити". У цих словах закладена важлива філософія, якої варто дотримуватися.

— Ви наголосили, що доступ до адаптивного спорту має бути всюди. Куди саме йти та до кого звертатися захисникам у невеликих населених пунктах, щоб дізнатися про наявні локації та отримати підтримку? 

— Найкращі консультації ветерани завжди мають можливість одержати через фахівців із супроводу ветеранів війни, яких сьогодні близько 2-2,5 тисяч в Україні. 

Також можна звернутися до структурних підрозділів з питань ветеранської політики в районних або обласних військових адміністраціях. Вони створені скрізь, там працюють фахівці, які мають перелік усієї необхідної інформації та зможуть надати допомогу. 

Саме ці підрозділи є готовими і одне із їхніх завдань — створення ветеранам війни умов для занять спортом. Тому все просто: або фахівці супроводу, або обласні та районні військові адміністрації.

Читайте також: Після важкого поранення здійснив давню мрію: історія ветерана-підприємця Романа Марчука