Важка хвороба, окупація і життя з чистого аркуша: історія відродження сум'янки Лариси Марусіч

Лариса Марусіч — уродженка міста Суми. Після 24 лютого 2022 року разом із чоловіком і дітьми вона ховалася від окупантів у підвалі заміського будинку. Нестача їжі та відсутність будь-яких умов змусили їх ризикувати життям і тікати в безпечне місце. Зараз сім'я проживає в Києві. Лариса змінила професію і стала психологом. Але туга за домівкою і всі виклики переселення заважають жінці розкрити свої крила повною мірою. Саме тому вона вирішила взяти участь у проєкті "Відроджені" на телеканалі "Дім".

Ведуча — психологиня Світлана Лузіна.

Лариса

46-річна Лариса Марусіч до початку повномасштабного російського вторгнення жила з чоловіком і двома синами в Сумах. Коли почалася війна, сім'я вирішила виїхати за місто на свою дачу.

"Нам здавалося, що там буде безпечно. Це занедбана територія. Ми думали, що росіяни туди не дійдуть. Але ми помилилися", — сказала вона.

Коли окупанти увійшли в селище, сім'я Марусичів закрила віконниці на вікнах і спустилася в підвал, щоб їх не помітили.

"Ми вдали, що нас тут немає. Але ми бачили, як вони проходили поруч. Я просила дітей сидіти дуже-дуже тихо. Більшу частину часу ми перебували в погребі. А це лютий, будинок без опалення, погріб відповідно. Було дуже холодно, ми весь час були одягнені", — згадує Лариса.

Тільки 11 березня, коли дали "зелений коридор", сім'я змогла виїхати з Сумщини. Спочатку приїхали в село Мала Чернявка Житомирської області, звідки родом чоловік Лариси. Тут залишився будинок від бабусі і дідуся.

"Було так приємно, нам просто всі допомагали: нам несли їжу, давали одяг, підтримували. Хотілося віддячити людям за їхню турботу, а я не могла цього зробити, тому що ти просто виснажений, ти не розумієш, що буде далі. Ти хочеш додому, а туди не можна. Ти хочеш демонструвати вдячність людям, які тобі допомагають, а ти просто плачеш", — продовжила героїня проєкту.

Коли жінка відчула, що вже не справляється зі своїм психологічним станом через те, що відбувається, вона вирішила змінити професію викладачки економіки і здобула освіту психологині.

Зараз сім'я живе в Києві, де Лариса надає психологічну допомогу дорослим і підліткам.

"Київ неймовірний, красивий. Але дуже важко налаштувати себе тут, вибудовувати своє життя заради майбутнього своїх дітей. Я хочу додому, тому що дуже прив'язана до Сум. Мені потрібна допомога в подоланні цієї залежності. Попри те, що Київ такий барвистий, він для мене сірий, як кам'яні джунглі, в порівнянні з Сумами. Я не бачу тих емоцій, які я відчувала від людей у своєму місті. І це боляче", — зазначила вона.

Але для реалізації себе як психологині, заради майбутнього дітей Лариса розуміє, що їй потрібно зміцнюватися і розвиватися в Києві. Вона мріє відкрити центр психологічної допомоги для людей, які постраждали від війни. Але зараз у неї просто немає крил, щоб рухатися далі.

З переїздом до Києва Лариса ніби втратила якусь частину себе. Звичайно, вимушений переїзд — це великий стрес, але й унікальна можливість для внутрішньої трансформації. Це героїні проєкту допоможе усвідомити психологиня Світлана Лузіна.

Карта ідентичності

Світлана Лузіна запропонувала Ларисі вправу "Карта ідентичності", яка візуалізує, з чого складається її особистість.

На аркуші потрібно намалювати квітку — коло і пелюстки. Серцевина символізує власне я, тому в колі пишемо букву "Я". Кожна пелюстка має своє значення: ролі в житті, цінності, хобі тощо. Завдання Лариси — заповнити кожну пелюстку своїм:

• свої ролі вона зазначила так: мама, дружина, лідер, вчитель. Всі ці ролі, крім лідерства, для Лариси не залежать від місця її перебування;
• цінності: стійкість, позитив, чесність і емпатія. Цінності у Лариси постійні і не залежать від її місцезнаходження;
• зв'язки: діти, чоловік і друзі. Це також постійний показник;
• дорогі, важливі місця: Веретенівський парк у Сумах. У Києві це місце сили Ларисі замінила Оболонська набережна;
• хобі, інтереси: бісероплетіння, букети з цукерок, флористика та навчання. Це також постійний показник;
• переконання: патріотизм, відданість своїй справі, своїй праці і обов'язково — родині. Це також постійний показник.

"Завдяки цьому завданню я зрозуміла, що моя опора — це я сама. Тобто це незалежно від того, де я перебуваю, це все знаходиться в мені", — наголосила Лариса.

Імпровізація

У сучасному світі дуже важливо вміти адаптуватися до змін. Світлана Лузіна запросила Ларису у місце, де у неї не буде плану дій, а будуть тільки можливості — на заняття з імпровізації. Тому що людина, яка розвиває навички імпровізації, стає більш гнучкою, адаптивною і креативною.

Разом з викладачами Дмитром та Іриною героїня та учасники групи виконували певні вправи.

"Я увійшла в колектив, який зустрів мене посмішками, і вони почали лікувати мене прямо тут і зараз. Я почала імпровізувати, почала грати, почала відкриватися. Неймовірні завдання, які десь вдавалися, десь не дуже. Але я відчула, що у мене вийде. Імпровізація — це дійсно драйвово, ейфорично, класно, креативно", — поділилася враженнями Лариса.

Шлях до власної справи

Лариса імпровізувала, не боячись зробити щось не так. І це було прекрасно. Але в реальному житті таких навичок їй поки не вистачає. Саме через страх першого кроку вона досі не наблизилася до своєї мрії — відкриття центру психологічної підтримки. Лариса повинна зрозуміти, що зробити перший крок — це не страшно, і діяти можна, навіть не виходячи з дому.

Героїня розуміє, яким саме має бути її центр, як він повинен працювати, але їй не вистачає початкових організаційних знань — куди звертатися, де знаходити фінансування. Разом з тим є державні програми, які допомагають підприємцям почати робити ці перші кроки.

Так, в межах державної програми "єРобота" можна отримати грант до 250 тисяч гривень на власну справу. Більше про цю ініціативу можна дізнатися на сайті Державної служби зайнятості в розділі "Грант на власну справу":

• спочатку потрібно скласти бізнес-план, в якому вказуються ідея проєкту, цілі на найближчі три роки, кошторис, а також навички та компетенції керівника проєкту і співробітників. Шаблон бізнес-плану можна завантажити з порталу "Дія";
• подати заявку і бізнес-план на сайті "Дія";
• пройти співбесіду у регіональному центрі зайнятості, на якій захистити свій бізнес-план;
• за результатами співбесіди центр зайнятості прийме рішення про надання гранту, повідомлення про це надійде в особистий кабінет в "Дії".

Лариса, викладаючи предмет "Економіка підприємства", вчила студентів складати бізнес-плани, але це були більш теоретичні знання. Жінка не має досвіду саме з реалізації бізнес-плану. Однак у цьому теж можуть допомогти в Службі зайнятості. Тому Лариса вже особисто відвідала відділення і проконсультувалася з питань отримання гранту. Вона дізналася, що:

• мінімальна сума гранту для внутрішньо переміщених осіб становить 75 тисяч гривень, максимальна — 250 тисяч гривень;
• кошти гранту можуть бути спрямовані на різні цілі;
• грант повертається через сплату податків. У Лариси оформлена ФОП III групи. Їй потрібно буде сплачувати єдиний податок за себе, як за підприємця, а також будуть відраховуватися 5% від надходжень плюс ЄСВ, ПДФО та військовий збір із заробітної плати найманих працівників;
• крім того, Служба зайнятості пропонує курси зі складання бізнес-плану та початку діяльності як підприємця.

Обмін підтримкою

Для того, щоб діяти в новому місті, Ларисі потрібно перестати ставитися до нього з обережністю. Жінка наголошувала, що Київ її не приймає. Однак Київ, як і будь-яке місто, — це насамперед люди.

Психологиня Світлана Лузіна запропонувала героїні цікавий експеримент.

Спочатку Лариса вийшла в центр Києва до перехожих з плакатом, на якому написала про те, що її турбує прямо зараз. Саме реакція людей стала показником для Лариси, чи приймають її тут.

Лариса на ватмані відобразила однією фразою свій біль: "Обійми мене, якщо ти теж сумуєш за домом!"

"Для мене важлива тактильна підтримка. Обійми — це розуміння, обійми — це затишок", — пояснила вона.

До жінки почали підходити люди, обіймати її. Серед них були як кияни, так і гості міста, а також переселенці. І всі висловлювали Ларисі підтримку.

"Було дуже приємно. Найцікавіше, що було багато моїх земляків. Це був вибух моїх емоцій. Це було моє звільнення. І я зрозуміла, що я не одна зі своїм болем. Я наповнилася емоціями, позитивом, ми всі були просто на одній хвилі", — поділилася вона.

Друга частина експерименту — Лариса повинна роздати квіти перехожим. У першому завданні Лариса стояла з плакатом в режимі очікування, і до неї підходили виключно ті люди, які хотіли її підтримати. У випадку з квітами було навпаки — зважитися підійти першим складніше. І це знову про подолання, про той перший крок, який Ларисі так складно зробити. До того ж не всі перехожі погоджувалися приймати квіти, але приймати відмову теж потрібно вміти, і відокремлювати: це просто реакція людей на пропозицію, чи знову про те, що Київ її не приймає?

"З другим завданням було трохи складніше. Через те, що люди зараз налякані, у них рівень тривожності вищий, вони ставляться до всього з недовірою. Але це також про проживання, про те, що я можу підійти, і навіть якщо мені відмовляють, я почуваюся нормально, це можна пережити і зрозуміти. Це теж досвід для мене. А деякі брали квіти з великою посмішкою, з вдячністю. Під час експерименту я відчула обійми чужих людей — киян, не киян, вони брали з моїх рук квіти, дякували мені. І почав танути той лід, в який я закована. І на душі ставало тепліше від усвідомлення того, що веселка над цим містом також може бути і для мене", — зазначила Лариса.

Дерево життя

Для більшої впевненості в собі Лариса виконала арт-терапевтичну вправу "Дерево життя", яка допомогла жінці по-іншому сприймати Київ і закріпила ті сенси, які були в попередньому випробуванні, але через пошук підтримки в собі.

"Дерево життя" — метафоричний і терапевтичний метод, що використовує образ дерева для рефлексії над своїм життям, сильними сторонами і надіями. Малюючи, необхідно сконцентруватися на тому, що є вашими коренями, стовбуром, гілками і листям.

Коріння — це про вашу опору. Опорою для Лариси є її сім'я. Але також жінці довелося подолати страшне випробування, яке позначилося на всьому її подальшому житті. 10 років тому жінці діагностували рак третьої стадії — ідіопатичний мієлофіброз, пухлина кісткового мозку. Прогноз лікарів був невтішним — жінці залишалося жити всього півтора року. Однак рік активного лікування, підтримка чоловіка, і зараз — ремісія.

"Я тоді, звичайно, дуже злякалася. Тому що дитині ще року не було. Я зрозуміла, що потрібно боротися. І я акумулювала всі свої сили, можливості, емоції, думки і спрямувала на одужання", — розповіла героїня.

Наступний етап — стовбур дерева, це про ваші сильні сторони, про ваші інтереси.

"Я дуже люблю життя, і мені здається, я ніколи не наживуся і не встигну зробити те, що запланувала. Мені хочеться жити", — наголосила Лариса.

Гілки — це про ваші плани, надії, мрії та цілі.

"Гілок буде багато, тому що я невгамовна. Планую продовжити навчання і отримати спеціальність клінічного психолога. Планую все ж знайти своє місце в Києві, реалізувати себе, ну, і стати більш стійкою, більш рішучою", — прокоментувала героїня проєкту.

Наступний етап — листя, плоди вашого дерева. Це про ваші досягнення, радісні моменти, події, що приносять щастя.

"Я пишаюся тим, що стала продовжувачем династії, викладачем. А також я пишаюся тим, що не збираюся зупинятися, а освоюю методи, в яких буду працювати далі, буду психологом", — перерахувала Лариса.

Під час малювання вона змогла проаналізувати своє життя, чого вже досягла і куди може рухатися далі. І в підсумку на ватмані вийшла чудова сакура. Ларисі захотілося ще додати фарб неба і трави, що говорить про її емоційну яскравість і пожвавлення. А написом "Жити на повну!!!" вона поставила крапку у своїй картині.

"Коли я дивлюся на свою картину, то відчуваю полегшення. Я хочу запам'ятати цей стан легкості, невагомості. І якщо мені стане дуже важко, і життя ніби буде тягнути мене вниз, я згадаю ці кольори, згадаю ці моменти і повернуся в стан легкості, наповненості, такого вільного польоту. Фахівці проєкту "Відроджені" підібрали ключик саме до моїх проблем і потреб. Я зрозуміла, що не я в місті Суми, а воно в мені, і воно завжди зі мною. Цього у мене ніхто не відбере. А потрібно просто рухатися далі — в Києві, в просторі", — наголосила вона.

Закріплення змін

Протягом декількох днів на проєкті "Відроджені" у Лариси поступово відродилося прагнення до життя. На кожному завданні вона включалася максимально. Лариса навчилася не чекати, що місто її прийме, а вже готова йти назустріч людям, обставинам і мріям. А головне, вона зрозуміла: життя можна сприймати як випробування, а можна — як простір для можливостей.

"Після проєкту я чітко усвідомила, що у мене є внутрішні сили, у мене є ресурси рухатися, розвиватися. Я продовжую свою діяльність як психологиня і змогла зробити перший крок до своєї мрії — зайнялася активними пошуками приміщення. Зараз мова не про великий центр психологічної підтримки, а поки про особистий кабінет. І наступним кроком буде звернення за грантом. Світ став світлішим, Київ став мені зрозумілішим. Я усвідомила, що найголовніше — не стіни, за які я трималася раніше, а люди, рідні, які поруч зі мною. І це моя сила, це моя підтримка, це моя опора", — акцентувала Лариса.

Рідні Суми назавжди залишаться в її серці, в її душі, в її думках, але спогади вже не такі болючі. Життя Лариси наповнилося барвами, яскравістю, інтенсивністю і цікавими моментами. Вона почала подорожувати, відвідала багато міст. Наприклад, Різдво зустріла у Львові, а потім поїхала в гості до Німеччини.

"Думаю, що 2026 рік стане для мене цікавим на події, на подорожі. І це надихає, це дає можливість рухатися і розвиватися далі", — резюмувала Лариса Марусіч.

Попередні випуски проєкту "Відроджені":

• Насильство, безробіття та втрата дому: досвід відродження Євгенії Хохлової з Миколаєва
• Діти в окупації, втрата чоловіка і шлях до зцілення: історія Юлії Первуніної з Миколаєва
• Невпевненість і комплекс віку: досвід особистісної трансформації переселенки з Запоріжжя
• Хочу подолати страхи, депресію та невпевненість: досвід відродження переселенки з Херсона
• Відновлення після полону і віра в повернення сина: досвід Людмили з Донеччини