Людей стало менше, а наслідків обстрілів — більше: як за рік змінився прифронтовий Краматорськ

В прифронтовій зоні неможливо повернутися в одне й те саме місто двічі, бо поки тебе немає, війна встигає змінити вулиці, будинки, маршрути й, звісно ж, людей. Волонтер Денис Христов із проєктом "Тревел нашого часу" не раз приїжджав до Краматорська Донецької області, знімав, як місто живе поруч із фронтом. Але кожне повернення — немов нове знайомство, адже за кілька місяців тут може змінитися більше, ніж деінде за роки.

"Тревел" був у Краматорську рік тому (див. "Військові будні з делікатесами: особливості прифронтового Краматорська показав Денис Христов"). Різниця з сьогоднішнім днем шокує. Тоді до міста можна було приїхати на "Інтерсіті", а вже з осені минулого року залізничне сполучення з Донеччиною було припинено, потяги доїжджають лише до Харківської області.

Над дорогами Краматорська з’явилися антидронові сітки, людей і машин стало помітно менше, а ось наслідків обстрілів — більше.

Ворог зовсім близько — вже за 15 кілометрів. Через скорочення відстані місто регулярно піддається обстрілам з артилерії, ударам FPV-дронів та керованих авіабомб (КАБ).

"Сумно бачити зруйновані будинки, яких стає дедалі більше. Я б не сказав, що за рік кількість людей істотно зменшилася, але більшість уже намагається виїхати", — зазначив Денис Христов.

До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році населення Краматорська становило майже 150 тисяч осіб. Зараз залишилося менше ніж 60 тисяч.

Світлана Зуякова — керівниця проєкту громадської організації "Краматорське об’єднання волонтерів", яку заснував її чоловік, волонтер Богдан Зуяков. Наразі організація працює у двох основних напрямках:

• соціальний транспорт — перевезення маломобільних та лежачих людей у їхніх справах, наприклад, до лікарні. Такі послуги в Краматорську надають три організації, але заявок настільки багато, що їхніх зусиль уже не вистачає;
• допомога у відновленні житла, яке постраждало від обстрілів, — закриття вікон ОСБ-плитами, ремонт дахів. Інші партнерські організації надають людям матеріали, а волонтери безпосередньо виконують роботи.

"Люди залишають заявки — ми їх виконуємо. У нас щодня працюють дві бригади по дві-три особи, вони виїжджають за адресами. Заявок дуже багато, бо "прильоти" відбуваються щодня. У перші дні після обстрілів у хлопців багато роботи, за день вони обробляють сім-вісім адрес. "Спокійний" наш день — це коли п’ять адрес", — розповіла Світлана.

Буває, що заявки залишають краматорці, які зараз перебувають в евакуації в інших регіонах України або за кордоном. За можливості волонтери їх теж виконують, але пріоритет — будинки, в яких зараз живуть люди.

Центральна площа Краматорська — площа Миру. Тут розташована будівля міської ради, яка неодноразово зазнавала атак окупантів, як і житлові будинки по сусідству.

Поруч із площею Миру знаходиться Палац культури та техніки НКМЗ (Новокраматорський машинобудівний завод).

"У наш Палац культури теж часто прилітає, нещодавно FPV-дрон влучив у дах. Кілька місяців тому постраждав наш ЦУМ. Поруч із ним стояла пересувна кав’ярня, вона приїжджала, від’їжджала. Саме в неї влучив чи то FPV, чи то "Шахед", тоді й ЦУМ постраждав", — повідомила Світлана.

Одна з цілей ударів окупантів — автозаправні станції. По деяких із них удари наносилися вже кілька разів: їх відновлюють, а незабаром слідує новий удар. АЗС зараз теж захищені сітками, у деяких випадках вони дійсно рятували від дронів. Також для заправок будують спеціальні укриття.

"АЗС пошкоджені майже всі. Немає такої заправки, по якій би не завдавали ударів", — зазначила Світлана.

Попри ситуацію, у Краматорську працюють магазини, аптеки, кафе. Курсує транспорт, люди поспішають у своїх справах. Але водночас це місто, яке щодня змінюється, а люди вчаться жити поруч із війною.

"Вночі дуже небезпечно. Якщо заснути десь о 21-22 годині, то встигнеш трохи поспати. Десь опівночі починають літати FPV, "Шахеди", по них постійно стріляють. Страшно, чесно кажучи. Тому я намагаюся засинати раніше, щоб встигнути поспати. А якщо десь поблизу прилетить КАБ, то ти прокидаєшся і потім не можеш заснути", — поділилася Світлана.

На жаль, місцеві вже звикли до звуків війни та до ситуації в місті. Вони реагують на "прильоти" лише тоді, коли вони вже зовсім близько. Вибухи насправді не стають тихішими, просто мозок перестає витрачати сили на кожен із них. Це підсвідомий спосіб вижити.

У людей, які продовжують залишатися в прифронтовому місті, війна забирає майбутнє, можливість будувати плани.

"Це, напевно, знайомо кожному українцю: що ближче його місто до війни, то коротші плани. Якщо раніше ми думали, що робитимемо через рік, куди поїдемо через два і який будинок побудуємо через п’ять, то зараз це плани на місяць або тиждень. А в таких містах, як Краматорськ, — на один-два дні, а може, навіть на години. Тут навчилися планувати до вечора, якщо пощастить — до вихідних. І це не тому, що люди втратили надію. Ні. Просто життя поруч із фронтом привчає цінувати той час, який ще ніхто не встиг відібрати", — резюмував Денис Христов.

Попередні випуски проєкту "Тревел нашого часу":

• Вікна забиті ОСБ: будинок свого дитинства у Запоріжжі показав Денис Христов (ФОТО, ВІДЕО)
• Цілого майже нічого не залишилося: як живе прифронтова Комишуваха на Запорізькому напрямку
• Лінія фронту все ближче до шахтарського містечка: як живе прифронтове Білозерське
• Херсон кошмарять російські "Молнії": місцеві жителі показали прифронтове місто
• Квітень став одним із найкривавіших місяців: як живе Нікополь за 4 км від позицій окупантів