Напівправда небезпечніша за фейк: про методи російської пропаганди говоримо з медіаексперткою Оленою Голуб

У російських пабліках не вщухає паніка після призначення Михайла Драпатого головнокомандувачем Збройних сил України (ЗСУ). Водночас в українському інформаційному просторі вже попереджають про можливу нову хвилю дезінформації, яка матиме на меті його дискредитацію. Про те, які тригерні теми використовує ворожа пропаганда, як розпізнати маніпуляції та чому українці почали більше довіряти медіа, ніж соцмережам, в ефірі програми “Ранок Вдома” розповіла медіааналітикиня Інституту масової інформації (ІМІ) Олена Голуб.

— На які тригерні теми російська пропаганда зараз робить найбільшу ставку?

— Нині одна з топтем — це призначення нового Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, відставка Олександра Сирського та зміни в уряді. Проте це досить ситуативні маніпуляції. 

У пропаганді є стратегічні наративи, які просуваються від початку повномасштабного вторгнення, і ситуативні — такий собі російський антикриз для власного суспільства стосовно певних змін в Україні, особливо якщо вони можуть гостро позначитися на самій Росії. Саме в такі моменти ми спостерігаємо найбільше фейків та маніпуляцій.

— Тобто вони найбільше працюють над тим, чого бояться?

— Так, і сміються з цього.

— Як суспільство реагує на інформаційні атаки? Чи змінюється рівень довіри до ворожих вкидів?

— Якщо говорити про дані соціологічних досліджень, то зараз зросла довіра саме до медіа, а до соціальних мереж — зменшилася. Це стосується передусім суспільно важливої, політичної та військової інформації.

Звісно, люди продовжують споживати контент у соцмережах, але більше у формі розваг. Натомість інформації, яка впливає на ухвалення важливих рішень, більше довіряють саме з медіа. Це дуже позитивний аспект.

У медіа є стандарти, відповідальність та інститут репутації — те, що взагалі відсутнє в соціальних мережах, де будь-хто може розмістити суб'єктивну думку, фейк або контент, згенерований штучним інтелектом.

Питання в тому, чи вмієте ви це розрізняти і чи не впливає ця інформація на ухвалення важливих рішень та на ваш світогляд. Хоча розважальний контент, звісно, теж його формує. Але якщо ми говоримо про війну та політику, то дуже цінно, що люди почали більше довіряти офіційним медіа. Ми це повністю підтримуємо.

— Чи можливо сформувати імунітет до фейків у цілої нації?

— Точиться багато розмов про те, які нації більше піддаються впливу пропаганди, а які — менше. 

Але механізми пропаганди розроблені так, аби дійсно змінювати людський світогляд і формувати потрібне пропагандисту бачення. На жаль, єдиного універсального рецепта немає.

Проте медіааналітикам, журналістам та громадянському суспільству варто постійно працювати над медіаграмотністю й розвитком критичного мислення, щоб люди хоча б ставили під сумнів побачене й перевіряли його в альтернативних джерелах. Це найпростіший рецепт.

Звісно, пересічний громадянин не використовуватиме спеціальні програми для викриття фейків, адже це робота осінтерів та медіаекспертів. Але він може перевірити новину в якісному, верифікованому медіа, що входить до “білих списків”, які складає Інститут масової інформації.

— Як звичайній людині відрізнити правдиву новину від дезінформації?

— Один із головних тригерів — це емоції. Якщо новина написана так, щоб викликати у вас максимум емоцій — це вже має насторожити. Новинна журналістика має бути "сухуватою": вона представляє факти з посиланнями на конкретні джерела й не містить оціночних суджень. 

Соціальні мережі легко "заходять" саме тому, що викликають емоції. Наша психіка влаштована так: що сильніше включаються емоції, то більше приглушується критичне мислення.

— Росія витрачає мільярди на розробку штучного інтелекту та інформаційні операції. Як змінився характер ворожих атак за цей час?

— Дуже чітко простежується різниця між наративами до і після повномасштабного вторгнення. Це абсолютно виправдано: пропаганда не працює хаотично, вона має чіткі цілі, для досягнення яких використовує певні методи й наративи. 

Як і було раніше, зараз Росія витрачає досить великі кошти на дезінформацію, спрямовану не лише на українське суспільство, а й на міжнародну спільноту. Ми бачимо багато інформаційних вкидів через західну пресу, яка інколи піддається впливу. 

Наприклад, були “зливи” від незрозумілих джерел з оточення Путіна про те, чи готовий він до переговорів, або про “успішну російську армію”. Мета цього наративу на Заході — зменшити підтримку України під приводом: "Навіщо допомагати, якщо вони все одно програють, а ми можемо використати ці кошти на власні потреби?". 

Як аналітики, ми розділяємо пропаганду за аудиторіями: внутрішньоросійська, українська та зовнішня. Цілі й наративи для них можуть співпадати або кардинально відрізнятися.

— Інколи фейки роблять дуже незграбно — наприклад, накладають російський дубляж на відео з українськими ведучими чи видають чужі міста за Херсон. Чи ефективні такі примітивні методи?

— Насправді ось такі “чисті” фейки спростувати легко. 

Але пропаганда працює набагато тонше: росіяни розміщують не просто фейк із накладеним голосом і словами, які потрібні пропагандисту, а беруть висловлення конкретної людини, іноді навіть з України, і вирізають їх з контексту або подають як напівправду. 

Тобто людина дійсно це казала, але в зовсім іншому контексті. І саме тут пропаганда має найбільший вплив. Бо звичайні фейки в Україні легко спростовують — цим займається чимало громадських організацій. А от виокремити напівправду й ідентифікувати такі маніпуляції значно складніше.

Читайте також: Діпфейки стають дедалі реалістичнішими: головні ознаки ШІ-підробок назвали експерти