Про українське громадянство, скільки заробляє та чому не поспішає шукати кохання: інтерв’ю з Іваном Люлєновим

Новим гостем рубрики "Ранкова кава" програми "Ранок Вдома" став співак і хітмейкер Іван Люлєнов. Артист відверто зізнався, що вже працює над отриманням українського громадянства, розповів, чому не поспішає шукати кохання, та несподівано заявив, що популярність не завжди означає великі заробітки. Також Іван поділився своїм баченням розвитку української культури та мріями.

Ведуча — Оксана Кучма.

— Оскільки наше шоу називається “Ранкова кава”, ми завжди пригощаємо гостей ранковим напоєм. Зазвичай це кава, але в тебе сьогодні чай. Не любиш каву чи просто сьогодні такий настрій?

— Та якось я побачив, що багато хто п'є каву, і подумав: “О, це ж круто!”. Почав її  пити, але мені не подобалося. Потім питаю себе: “А навіщо я пʼю каву, якщо мені не подобається?”. І перестав її пити. Це було давно, років шість чи сім тому.

— Ще кілька років тому я б представила тебе як коміка, а не співака. Зараз ти ще асоціюєш себе з гумором чи вже ні?

— Думаю, що ні. Але іноді бувають проєкти, де я включаю свою комедійну жилку.

— А чому ти все ж таки вирішив відсунути це на другий план?

— Бо я відчуваю музику, це завжди було моє. Гумористичні проєкти надали мені впевненості, аудиторії. Я подумав: “Клас! Тепер я хочу показати ще це. Я хочу співати!". Тобто музика завжди жила в мені.

— За кавою ми зазвичай говоримо про п'ять головних сфер життя, і з тобою хочеться почати з кар'єри. Твої треки зараз лунають звідусіль. Яка саме пісня, на твою думку, стала головним поштовхом у музиці?

— На першому етапі поштовхом була "Сумую". Вона дуже важлива, бо це моя перша україномовна пісня. Далі, напевно, "Танутанута", а потім такий “бум” — це "Шовковиця". "Теплих вечорів" відкрила мене з нової сторони, більш лірично. А зараз "Ікона" — теж новий поштовх.

Я нещодавно рефлексував на цю тему, думав: "Блін, я хочу ще краще аранжування. Мені треба так багато чому навчитися".

Думаю, хто у нас в Україні крутий композитор, щоб я пішов до нього повчився. І потім думаю: а як раніше люди вчилися? Ти багато робиш, у тебе є помилки, і на цих помилках ти стаєш краще. Я обрав такий шлях. 

— До речі, мені відгукнулося, коли ти сказав “у нас в Україні”, хоча за паспортом ти не українець.

— Я в процесі. Це може зайняти багато років, але да, я вже адаптувався й відчуваю себе українцем. Але коріння в мене все ж таки молдавське.

— Я читала, що ти думав про українське громадянство. Працюєш зараз над цим?

— Я навіть не думаю — я в процесі. Там не так просто з громадянством, дуже важлива на початку посвідка... Не буду заглиблюватись у те, що там відбувається. В мене є посвідка на тимчасове проживання, кожного року її потрібно оновлювати, там зараз ще вийшов закон... Загалом, я займаюсь цими документами. Це не просто, але я на шляху.

— Більшість артистів мріють зібрати Палац спорту. Чи є в тебе такі амбіції? Про що ти взагалі мрієш як артист в Україні?

— Я не супер багато про таке думаю. Я хочу зібрати людей, але ідеально — придумати якусь прикольну локацію та концепцію. Наприклад, зібрав 10 000 людей на воді або просто неба на стадіоні. Тобто завжди хочеться створювати щось нове.

Моя мета — не втратити з часом це відчуття й навичку створювати нове. Не втратити бажання постійно розвиватися. 

Бо Палац спорту — це все одно щось тимчасове. Ну, зробив, зібрав. Що далі? Це не можна назвати метою. Невеличка ціль, яку хочеться втілити.

Але зараз я все ж таки думаю про якийсь інший майданчик. Це буде неймовірно, якщо я зберу Палац спорту. Але якщо буде ще цікавіший майданчик... Може, “Олімпійський” дозволять (сміється).

— До речі, з початку повномасштабної війни ти почав створювати пісні українською мовою. Я дивилася в інтерв'ю, що ти навіть не брав репетиторів і вивчив її буквально за рік?

—  Можна й так сказати. Я думаю, що й до повномасштабного вторгнення розумів її, бо було оточення — "лігасмішна" тусовка. На телебаченні багато хто розмовляв українською, дивився українське кіно чи якийсь контент точково. Тобто розуміти — я точно розумів. А саме щоб розмовляти на практиці — да, знадобився десь рік.

— Ти приклад того, що можна все життя не говорити українською і за рік буквально це зробити. Як ти вважаєш, ти зараз за лагідну українізацію суспільства, чи все ж таки мають бути якісь жорсткіші міри?

— Насправді не засуджую людей за те, що вони так чи інакше розмовляють. Я вважаю, що на плечах митців, тих, хто створює контент, усе й тримається. Ми маємо включатись, маємо робити ще якісніше, ще краще. Я бачу тільки цей варіант.

Я не бачу сенсу нити й казати: "Ой, чого ви слухаєте цю музику?" чи "Чого ви спілкуєтесь цією мовою?". Цей варіант ми вже знаємо: люди протестні, і вони навпаки будуть спеціально розмовляти російською, щоб зробити тобі на зло.

Але от бачу я, наприклад, дівчину: вона російськомовна, веде так Instagram, але співає "Ікону". І я такий: "О!". Бо "Ікона" — це маленька крапля в її російськомовному житті". І хоп — "Ікона", хоп — завтра ще якась пісня. І вона вже думає: "О, українська — прикольна.". Не знаю, це лагідно чи не лагідно, але тільки контентом, тільки прикладом, тільки отакими впевненими кроками.

Опускати руки й казати, що всі розмовляють російською, не варто. Бо я знаю, чому вони так роблять: вони були русифіковані, багато поколінь розмовляли російською. Тому трансформація не відбудеться за декілька років.

У мене є таке хобі: я іноді рахую, скільки пісень українською, скільки російською.

Наразі в Top 100 Apple Music 50 пісень точно є українською і десь 10-12 — російською. Усе інше — іноземні мови: англійська, іспанська, щось таке. Це дуже круті показники, бо до 2022 року такого й близько не було (2-3 пісні українською). Це шалена динаміка.

Звичайно, є невеличкий відкат, але треба зберегти це ядро. Молодь, яка створює український контент, має підтримувати один одного. Ми маємо орієнтуватися на тих, хто "за" — хто включений у цю боротьбу, яка триває кожен день.

— Ми плавно переходимо до ще однієї складової — особистого життя. Зараз у тебе є час на особисте життя? Ти закоханий?

— Це, не знаю, таке болюче питання, бо, особливо коли ти артист, створюєш пісні, намагаєшся зростати, іноді в цій гонитві все інше трошки просідає, забуваєш… Не вистачає часу або вже не знаєш, як це робити.

Мені часто задають питання: "Ти знайшов собі когось?". Я згадую думку (не памʼятаю, хто це казав), що не потрібно шукати кохання. Треба себе яскраво позначити.

Сформулювати, що ти хочеш, що ти за людина, які в тебе бажання. І коли тобі буде комфортно з самим собою, ти зрозумієш свої бажання, заповниш внутрішню пустоту, мені здається, тоді на тебе зверне увагу та сама.

Звичайно, є певний суспільний тиск, і від батьків регулярно звучить це питання. Раніше було питання про їжу: “Чи ти поїв?”. Бо з 8 класу у мене стабільна вага 55-56 кг, і я вважаю, що це круто. Я не худну і не товстію. Але вони вважають, що я худий і маю поїсти.

А зараз нове питання в пріоритеті: “Що там, хто там, а хто прийде?”, “Ми м'ясо пожаримо, якась дівчина з тобою буде?”.

— Хочеться продовжити ще однією складовою життя, яку обожнюють усі, бо всі люблять порахувати чужі гроші. Скільки ти як артист заробляєш на місяць і скільки тобі потрібно на життя в Києві?

— Ти сказала про “заробляю”, і мене це тригернуло. Я згадав, як я їхав в автобусі з Кишинева в Київ і мене буквально булили: “Вань, а ти що, на автобусі їдеш?”. Типу, ну да.

Це було багато років тому, я вже був в “Лізі сміху”, це вже була певна популярність. Мене в автобусі всі впізнавали, на митниці фоткались. І мене тоді питали: “Ти ще на автобусі їздиш?”.

Це, в принципі, відповідь на те, що така це робота. Да, тебе знають, впізнають, але по грошах...

Я от музикант, і з роялті в нас не все ще добре. Тобто це невеликі гроші, навіть якщо пісня грає в кафе, ресторані чи магазині. Не так добре збирають ці гроші, як, наприклад, у Європі чи в Америці — там це велика частина доходу. У нас — невелика.

Але коли я побачив певні цифри, я такий: “О, круто. О, це вже за музику”. Це мій найулюбленіший дохід.

— А якщо говорити про витрати: скільки в середньому тобі потрібно на місяць у Києві? Більше ніж 2 000 доларів?

— Це точно більше ніж 2000 доларів. У нас величезна команда, постійно кліпи, відео, фото або якісь концерти. Бувають концерти, які ти хочеш зробити спеціально красивими, крутими, і ти ще й вкладаєш у концерт, а не те щоб заробляєш.

В середньому, якщо казати про витрати — це точно більше за 2000 доларів. Думаю, що 3-4 тисячі.

— Зафіналити хочеться мріями. Яка мрія в тебе?

— Особиста мрія — це сім'я. Мені подобається ця ідея — бути в сім'ї, мати будинок. Не люблю собак, але, може, собака буде бігати. Артист, кар'єра — добре, але все ж таки сім'я — це традиція.

Дякую батькам, що я зростав у класній сім'ї і маю гарне виховання, я вважаю.

Мрія як артиста — продовжити створювати. Я б сказав, є навіть невеличка місія — перемогти боротьбі. Щоб українською не просто розмовляли чи співали, а щоб це було на експорт. Щоб я написав пісню українською, зробив концерт і дав його десь в Америці для американців.

Не для діаспори, бо з діаспорою все зрозуміло, а щоб я міг виступити в Німеччині чи в Японії, і настільки це було класно, щоб саме іноземці любили українську культуру, розуміли її і кайфували.

Це, напевно, вищий левел.

Читайте також: О новой песне "Танцуй", потере близкого человека и внутренней силе: откровенный разговор с Олей Цибульской