Філарет, Іван, Олександр та їхні знамениті нащадки: невідомі факти про видатний український рід Колессів

Фольклор — це цінний матеріал для пізнання світогляду наших предків. Так вважав учений зі світовим ім'ям, етнограф, композитор Філарет Колесса. Він разом із братами вивчав українську багатогранну культуру і хотів, щоб син здобув вагомий фах, бо з самої музики не проживеш. Попри це, син Микола став відомим композитором і диригентом, яскравим представником української інтелігенції кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Про видатний український рід Колессів у програмі "Код ідентичності" на телеканалі "Дім" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Ярема Колесса, професор, викладач кафедри хорового та оперно-симфонічного диригування Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, заслужений артист України, онук Миколи та правнук Філарета Колесси;
• Ірина Коваль-Фучило, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені Максима Рильського НАН України, упорядниця монографії "Родина Колессів";
• Ірина Довгалюк, докторка мистецтвознавства, професорка кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, упорядниця монографії "Родина Колессів".

Філарет Колесса

Філарет Колесса (1871-1947) — академік зі світовим ім'ям, етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець.

Філарет народився в родині священника. Коли йому виповнилося сім років, під час пологів померла його мати. Батько залишився один із п'ятьма дітьми на руках. Попри невеликі статки сільського священника, він зробив усе, щоб усім дітям дати добру освіту.

Філарет рік вивчав науки у Віденському університеті, 1896-го закінчив філософський факультет Львівського університету. Після цього понад 30 років викладав українську мову та літературу в гімназіях Стрия, Самбора, Львова, поєднуючи педагогічну роботу з наукою. Викладання було основним його видом діяльності, бо воно приносило заробіток.

Спочатку етнографія була захопленням Філарета Колесси. Це хобі сформувалося ще в дитинстві, коли він збирав фольклор зі своїми старшими братами — Іваном Колессою (1864-1898) та Олександром Колессою (1867-1945).

"Це було літо, хлопці приїхали в село на канікули і вирішили, що треба зайнятися чимось цікавим. І вирішили випускати домашній журнал. Вони записували пісні, легенди, казки, самі писали якісь оповідання. Найбільший вплив мав старший брат Іван, він навчався в Дрогобицькій гімназії, а Дрогобицька гімназія — це Іван Франко. Тобто це традиції, які запровадив Франко: записувати фольклор, записувати пісні, оформляти їх у рукописні різні журнали. І от хлопці випускали такий журнал. Його спочатку читали в колі сім'ї, потім він розходився по друзях, по знайомих. І таким чином Іван привчив Філарета до етнографічної роботи", — розповіла Ірина Довгалюк.

Згодом хобі (збирання фольклору) та основна діяльність (викладання) помінялися місцями.

"І Філарет Колесса постав перед нами вже не як викладач, а як феноменальний, надзвичайно глибокий, дуже структурований і справді визнаний у Європі етнограф і фольклорист", — наголосив Ярема Колесса.

Філарет Колесса в різний час працював з Іваном Франком, з Лесею Українкою, а з Миколою Лисенком вони просто йшли по життю.

На зламі XIX-XX століть Філарет Колесса був одним із найпопулярніших галицьких композиторів. Його твори лунали з концертних майданчиків. Композиторська діяльність Філарета була зосереджена переважно в хоровому жанрі. Оригінальні хори на слова Тараса Шевченка, Осипа-Юрія Федьковича, Осипа Маковея, Олександра Олеся (Олександр Кандиба) та інших поетів, численні обробки українських народних пісень були невід'ємною частиною репертуару західноукраїнських хорових колективів та здобули широке визнання.

Ще під час навчання у Львівському університеті Філарет опублікував чимало обробок народних пісень, серед яких хорові "в'язанки": "На Щедрий вечір", "Вулиця", "Козаки в піснях народних"; готував до видання збірки "Обжинки" та "Гагилки". Результатом композиторської праці цього періоду стала велика збірка обробок для чоловічого та змішаного хорів "Наша дума" (1902 рік).

Потім у життєвому шляху все-таки переважила наука, але Колесса час від часу повертався до композиторства.

1918 року він захистив дисертацію у Віденському університеті й отримав вчений ступінь доктора філології. Колесса досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Галичини, Волині, Лемківщини.

Іван Колесса

Іван Колесса (1864-1898) був найстаршим із братів. Він дуже хотів стати лікарем. Але медична освіта коштувала дорого, а оскільки батько сам виховував п'ятьох дітей, то фінансових можливостей для цього не було.

Але Іван здійснив свою мрію — підписався на військову стипендію і закінчив медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Цю стипендію він був змушений відпрацьовувати як військовий лікар.

"Це була Угорщина, це була Герцеговина, це була Хорватія. За сім років Іван пройшов шлях від звичайного військового лікаря до начальника госпіталю. Це хлопець, який не мав протекції, додаткової підтримки. Тобто настільки ця людина була справді талановитою", — зазначила Ірина Довгалюк.

Іван Колесса був також творчо обдарованим. Він грав на скрипці, малював, писав вірші і навіть публікувався в галицькій пресі під псевдонімом Іван Розмай.

Товариські стосунки Івана Колесси з Іваном Франком суттєво вплинули на його інтерес до української народної творчості. Під час навчання в Кракові Колесса шукав відповідне товариство і познайомився з польськими дослідниками, антропологами, мовознавцями, які підказали йому напрямок — як і що потрібно робити.

"Іван задумав колосальну монографію про народний побут рідного села Худовичі Стрийського повіту. У ній мало бути десять пунктів, серед яких: історія, географія, одяг, гастрономія, архітектура, мова, духовна культура. Він розпочав цю роботу: записував казки, приказки, записав велику збірку народних мелодій", — розповіла Ірина Довгалюк.

Завдяки своєму музичному хисту Іван Колесса був одним із перших українських фольклористів у Галичині, які фіксували не лише тексти, а й мелодії пісень. До своєї праці про Худовичі він залучив молодшого брата Філарета.

"Значення Філарета Колесси в тому, що він, по суті, перший почав ставитися до цього матеріалу як до предмета наукових інтересів. Наприклад, у цьому матеріалі використовував такі слова, як "генеза", "функціонування", "системність" та інші наукові терміни. Якраз значення Філарета в тому, що він спрямував ці інтереси в наукове русло", — пояснила Ірина Коваль-Фучило.

1889 року вийшла друком укладена Іваном Колессою збірка "Народження, хрещення, весілля, похорони руського народу в с. Ходовичах Стрийського повіту" (польською мовою). 1901 року опубліковано його етнографічно-фольклорне дослідження "Галицько-руські народні пісні з мелодіями", до якого увійшли колядки, щедрівки, козацькі пісні, а також балади.

Експедиція на Наддніпрянську Україну

Від 1902 року Філарет Колесса як музичний етнограф здійснив низку фольклорних експедицій на окраїнні українські землі (Бойківщину, Лемківщину, Закарпаття, Полісся), виступаючи і як транскриптор (поклавши на папір кількасот народних вокальних та інструментальних мелодій), і як редактор, упорядник численних народно-музичних збірок.

Праці Філарета мали велике значення для науки. Його дослідження "Огляд українсько-російської народної поезії" (1905 рік) довело єдність української культури, розділеної кордонами двох імперій — Австро-Угорської та Російської.

1907 року розпочалася організація фольклористичної експедиції на Наддніпрянську Україну (на Полтавщину), у межах якої планувалося записати кобзарів і лірників.

До цього часу склалася така ситуація, що кобзарі переставали співати думи, бо публіка вже не сприймала довгих історичних співочих розповідей, їй хотілося коротших творів. А кобзарі, лірники, які заробляли виступами, насамперед орієнтувалися на запити аудиторії.

"І щоб цей репертуар не пропав, його треба було зафіксувати. І 1907 року Леся Українка та її чоловік Климент Квітка підняли ідею фольклорної експедиції. Були різні кандидати, але саме Філарет Колесса підходив за всіма критеріями. Леся Українка виступила таємною субсидаторкою експедиції, і деякий час ніхто не знав, що саме вона виділила кошти", — розповіла Ірина Довгалюк.

Експедиція була дуже важкою. Філарет Колесса сподівався, що він приїде до Києва, роздобуде гарний фонограф, валики для запису звуку, отримає дозвіл на поїздки по селах. Але дозволу він не отримав, більш сучасний фонограф також. Леся Українка перебувала на лікуванні в Криму, і була загроза зриву експедиції.

Тоді свої послуги запропонував етнограф Опанас Сластіон — він прийняв Філарета в себе вдома в Миргороді.

"Два тижні наполегливої праці, він записував кобзарів. Цікаві спогади, як це виглядало. Запрошували кобзаря. У хаті всі вікна зачиняли, завішували, щоб не було зовнішнього шуму. Валики для фонографа були з воску. Щоб краще записати звук на них, щоб валик трохи розм'як, то топили піч. А це був серпень місяць. Філарету Колессі також доводилося бути психологом: треба було заспокоїти, похвалити, не перебивати, не критикувати кобзарів. Самі кобзарі не розуміли, як працює фонограф. Тому співак міг відвернутися, покашляти, прокоментувати, що вчора я краще співав, а сьогодні в мене голос хрипить. Тобто це був справді дуже складний процес", — пояснила Ірина Довгалюк.

Через два тижні з першими записаними валиками Колесса повернувся до Львова. На Полтавщині фонографічні записи продовжив Опанас Сластіон. Також до збору кобзарського репертуару долучилася й Леся Українка з Климентом Квіткою, які перебували в Ялті. А на той час у Крим до свого сина приїхав знаменитий кобзар Гнат Гончаренко — і Леся Українка з Климентом Квіткою його записали, а валики переслали Філарету Колессі до Львова.

Підсумки цієї роботи оформилися в наукову працю у двох томах "Мелодії українських народних дум".

"Це унікальне зібрання матеріалу. І ми маємо оцифровану частину цих монографічних валиків, певну частину можна послухати на сторінці Вікімедії. Мало хто у світі може похвалитися, що має записаний свій епічний спів. Тому що думи — це наша епіка, наш культурний код", — наголосила Ірина Довгалюк.

"На мою думку, думи — це найкраще, що створила українська культура. Настільки серйозні, потужні проблеми вони порушують. Наприклад, найпоширеніша дума про втечу трьох батраків з Азова. Там ситуація така: тікають три брати, але коней тільки два. І третій брат просить узяти його між коней. Тобто під два сідла закріплювався шматок полотна, і він мав їхати посередині між двох коней. Але це дуже уповільнює рух. І що їм робити? Або взяти третього брата, але тоді можуть загинути всі, або рятуватися удвох. Є різні кінцівки цієї думи. Тобто це справді філософські твори, вже не кажучи про мелодію, яка була складна. Нашими думами захоплювалися дослідники багатьох країн. Бо такого жанру не має жодна інша культура", — прокоментувала Ірина Коваль-Фучило.

Думи також дуже важливі з точки зору фіксування української історії.

"Річ у тім, що на той час українці були єдиним народом у Європі, який не мав своєї державності. І не маючи своєї державності, офіційно не фіксувалася історія. А історія була дуже давня. І найважливіші, найболючіші, найвирішальніші історичні моменти збереглися саме в думах, у пісенній творчості", — пояснив Ярема Колесса.

Український таємний університет

У 1922-1924 роки Філарет Коллеса викладав українську словесність в Українському таємному університеті. Це був український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові.

Річ у тім, що після Першої світової війни 1918 року на території Галичини запанувала польська влада. Зміни насамперед торкнулися інтелектуальної сфери. Так, у Львівському університеті польська влада провела нововведення, які зовсім не влаштовували українське студентство. Окрім того, що мова викладання в університеті була польська, 1919 року було ліквідовано всі українські кафедри та сповіщено про звільнення всіх українських професорів. Також усі українські студенти мали служити в польській армії.

Українська молодь не мала можливості здобути українську вищу освіту. І 1921 року з ініціативи Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Товариства українських наукових викладачів імені Петра Могили та Ставропігійського інституту у Львові було засновано Український таємний університет.

"В університеті працювала практично вся творча, наукова, медична українська еліта. І Філарет Колесса не тільки викладав, він очолив кафедру усної словесності. У нього були свої виклади, розроблені ним лекції", — зазначила Ірина Довгалюк.

Університет діяв нелегально, на громадських засадах, зустрічі відбувалися таємно. Поліція переслідувала учасників вишу.

"І є така згадка, як у Львівському академічному домі (це був будинок, де студенти могли жити і вчитися) відбувалася лекція Таємного університету. І тут заходить поліція, комісар: "Що ви тут робите? Руки вгору! Нікому не рухатися!". І реакція Філарета Колесси: він потихеньку встає, піднімає руки і падає. Нібито втрачає свідомість. Комісар розгубився. Студенти на руках винесли професора у двір. Філарет відкриває одне око: "Немає їх? Біжимо!". До речі, Колессі на той час було років 50", — розповіла Ірина Довгалюк.

На основі лекцій, прочитаних в Українському таємному університеті, 1938 року Філарет Колесса видав унікальну книжку "Українська усна словесність", яка містила 643 сторінки в "кишеньковому" форматі. Це, по суті, був перший підручник із фольклору як для навчальних закладів, так і для самоосвіти. За форматом це підручник-хрестоматія: перша половина — теоретична частина курсу фольклору як дисципліни, друга — усно-поетичні народні тексти.

Захист від репресій

Філарет Колесса також був активним у політичному житті. У жовтні 1939 року він був обраний депутатом Народних зборів Західної України, а 1947 року — депутатом Верховної Ради СРСР. Очолював провідні установи, був учасником міжнародних конгресів фольклористів, музикантів і філологів у Празі, Варшаві, у Відні.

Йому вдалося уникнути репресій завдяки саме своєму авторитету.

"Бо це була така величина, що коли радянська влада прийшла до Львова, його не можна було просто так забрати. І тому його зробили директором державного музею етнографії у Львові, він очолив кафедру [Львівського університету] і львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії [Академії наук УРСР]. Тобто працював за трьома великими напрямами. Хоча йому вже було важко, бо на той час Колесса був у поважному віці. Відділення трималося на Філареті. Він дуже хотів, щоб про роботу його співробітників знали, він готував велику статтю про це. Але стаття так і не вийшла, бо не відповідала радянським ідеям", — розповіла Ірина Коваль-Фучило.

Колесса помер 1947 року, у Львові. І вже після смерті вченого співробітники його відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії зазнали репресій, кафедра в університеті була закрита.

У подальшому кафедра, яку очолював Філарет Колесса, була відновлена. І сьогодні це кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету.

"Кафедра продовжує роботу, яку започаткував Філарет Колесса і його сподвижники, а крім того, використовує всю методологію, аж до найменших деталей, яка була застосована Філаретом", — наголосив Ярема Колесса.

Микола Колесса

У Філарета Колесси було троє дітей — старший син Микола, та дві доньки — Дарина і Софія. Усі вони отримали ґрунтовну музичну підготовку, закінчили Львівську консерваторію.

Микола Колесса (1903-2006) став відомим українським композитором, диригентом, засновником української диригентської школи. Він прожив 102 з половиною роки.

Філарет назвав сина на честь свого друга — знаменитого композитора Миколи Лисенка. Цьому передувала історія. 1903 року у Львові відбувалися заходи до 35-річчя творчої діяльності Лисенка. Філарет Колесса з сім'єю мешкав у Самборі, але щодня приїжджав до Львова, щоб відвідати концерти, що відбувалися впродовж днів вшанування. Не зміг приїхати лише в один вечір. Микола Лисенко, звісно, поцікавився у свого друга причиною.

"Філарет пояснив, що не зміг приїхати у зв'язку з тим, що в нього народився син. На що Микола Лисенко привітав друга і вигукнув: "Та назвіть його Миколою!", — розповів Ярема Колесса.

Микола Колесса ріс в атмосфері музикування та співу. У 8 років батьки віддали його на клас фортепіано до Музичного інституту імені Миколи Лисенка (нині Львівська національна музична академія). Події Першої світової війни змусили Колессів шукати притулку у Відні. Там Микола навчався в гімназії та брав приватні уроки гри на фортепіано, пізніше навчався в приватній школі італійської піаністки Марієтти де Джеллі. Також Микола зацікавився диригуванням.

Однак батько обрав Миколі інший шлях — направив сина на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Філарет Колесса пояснював, що однією музикою не проживеш, треба мати більш прибутковий фах. В університеті Микола відучився лише рік і все одно прийшов до музики.

"Коли Микола був студентом першого курсу медичного факультету, він відвідував усі концерти, які відбувалися в Кракові. Це все-таки досить велике місто, тут виступали як місцеві оркестри, так і ті, що гастролювали, і музиканти, і диригенти. Микола Колесса згадує, що рішення покинути медицину абсолютно визріло на концерті, коли він почув П'яту симфонії Бетховена", — розповів Ярема Колесса.

Микола Колесса 1924 року вступив до Празького університету, вивчав музикознавство, композицію та диригування, а також записався вільним слухачем до Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова на музичний факультет.

Повернувшись до Львова, з 1931 року викладав у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Після входження Галичини до складу СРСР з 1940 року — викладач, професор, а пізніше і ректор Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка.

Микола Колесса став співзасновником і диригентом симфонічного оркестру Львівської філармонії, був диригентом Львівського театру опери та балету, художнім керівником і головним диригентом хорової капели "Трембіта".

Дочки Філарета Колесси

Дочки Філарета Колесси — Дарина і Софія — також зв'язали своє життя з музикою.

Дарина Колесса-Залеська (1906-1999) стала піаністкою, педагогинею. Багато років пропрацювала у Львівській консерваторії, доцентка, завідувала кафедрою камерного ансамблю.

Софія Колесса-Сондей мала дуже гарний голос, і перед Другою світовою війною вступила хористкою до відомої капели "Трембіта".

"Сталося так, що початок Другої світової війни застав капелу в гастрольній поїздці, і всі музиканти були евакуйовані. Софія в евакуації померла", — повідомив Ярема Колесса.

Олександр Колесса

Середній син Філарета — Олександр Колесса (1867-1945) — також був видатною постаттю. Літературознавець, мовознавець, фольклорист, громадсько-політичний діяч, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

З 1895 року Олександр Колесса — професор-славіст Львівського університету. А у 1907-1918 роках був депутатом австрійського парламенту, на засіданнях якого послідовно обстоював інтереси українського населення Галичини у шкільній та вищій освіті. Також був співзасновником Загальної Української ради в Австро-Угорщині, та фактичним керівником Української культурної ради.

"Олександр Колесса мав великий авторитет. Завдяки йому був створений Український вільний університет, який спочатку був у Відні, потім був перенесений до Праги, а зараз працює в Мюнхені. Олександр Колесса багато років був і професором, і ректором цього університету. Це дуже цікава, різнобічно обдарована людина, дуже освічена, знала кілька мов", — розповіла Ірина Довгалюк.

Олександр виховав двох видатних доньок — Христину та Любов. Основна частина їхнього життя була пов'язана з Європою та Канадою, але обидві себе позиціонували саме як українські музикантки.

Христина Колесса (1915-1978) була віолончелісткою, педагогинею. Вона народилася, виросла і здобула освіту у Відні. Виступала з концертами в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Нідерландах, Чехословаччині, Польщі. З 1948 року переїхала жити до Канади, викладала гру на віолончелі, була однією із засновниць Українського музичного інституту в Торонто, була артисткою камерного оркестру Державного радіо в Оттаві.

Старша донька — Любов, більш відома як Любка Колесса (1902-1997) — стала видатною музиканткою і увійшла в історію як перша українська піаністка.

Любка Колесса народилася у Львові, але з обранням батька депутатом парламенту Австрії родина переїхала до Відня. Вона закінчила Віденську академію музики, вже на початковому творчому етапі була відзначена безліччю премій. Концертувала по всьому світу, давала по 150 концертів на рік.

У 1937 році Любка переїхала до Англії, де вийшла заміж за англійського дипломата, на піку своєї концертної кар'єри у 1940 році вона з чоловіком переселилася до Канади. Продовжувала виступати до 1954 року.

У Канаді Колесса розпочала викладацьку діяльність: завідувала фортепіанним відділом Королівської консерваторії в Торонто, викладала в Музичній школі імені Венсана д'Енді в Монреалі, в Університеті МакГілла, а також в Українському музичному інституті Нью-Йорка і в Консерваторії провінції Квебек.

Нещодавно вийшла перша книжка про життя і діяльність Любки Колесси — "Любка Колесса. Українська піаністка". Її авторка — дослідниця фортепіанного мистецтва Наталія Кашкадамова.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Життя, як неймовірний кіносценарій: невідомі факти про зірку українського театру та німого кіно Амвросія Бучму
• Захистити від русифікації: особливості виховання дітей у сім'ях української інтелігенції
• 16 років неволі: про свій досвід радянських таборів розповів дисидент Микола Горбаль
• "Не віддайте їм Україну!": життя і боротьба дисидента Михайла Гориня
• "Хочу сидіти в тюрмі за Україну": невідомі факти про інтелектуального лідера національного спротиву Євгена Сверстюка