Документування війни РФ проти України представили на виставці World Press Photo: інтерв'ю з членкинею журі конкурсу

До 17 листопада у "Довженко-центрі" триватиме виставка переможців фотоконкурсу World Press Photo 2024. Ескпозиція вмістила роботи найкращих фотографів світу. Це 129 фотографій, які документують війну, протести, міграційні й кліматичні кризи та інші важливі події 2023 року. Фіналістів обирали з понад 60 000 робіт. Однією з переможниць конкурсу є українська фотографка World Press Photo 2024 Юлія Кочетова з проєктом "Війна це особисте", розповіла у "Ранку Вдома" засновниця Odesa Photo Days Festival Катерина Радченко.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Як виглядає World Press Photo цього року?

— Конкурс не менш цікавий, ніж попередній, бо насправді щороку, коли ми приймаємо його в Україні, це для нас відкриття нових історій, які зараз відбуваються в різних країнах світу. Це можливість побачити і якісь проблемні моменти, і якісь важливі аспекти, і побачити також, як розвивається динамічно нова документальна фотографія сьогодні.

— В чому полягає мета конкурсу?

— Напевно, я почну з того, що сам конкурс World Press Photo є одним з найбільш престижних фотографічних конкурсів у світі. Напевно, він один з найбільш популярних, бо щороку отримує неймовірну кількість заявок. Цього року, наприклад, журі мало переглянути понад 60 000 фотографій. Це просто неймовірна кількість. Власне, це випробування для членів журі, аби обрати переможців.

З іншого боку він важливий, є те, що він дає можливість показати в різних куточках світу ці історії, які перемогли. Це неймовірно важливо, що ми можемо вийти за межі своєї інформаційної бульбашки та побачити що відбувається в інших куточках. Для цього нам не лише треба поїхати в "Довженко-центр" та подивитися експозицію.

— Скільки представлено робіт на виставці?

— На виставці 129 фотографій. Уявіть, що серед тисяч фото, треба було обрати так мало світлин. Відчуйте різницю.

— Ви торік були в європейському журі цього конкурсу. Хто цьогоріч відбирав фіналістів? Як цей процес відбувається?

— Щороку запрошують 31 члена журі з різних куточків світу з різним бекграундом. Це і фотографи, і фото редактори, і кіношники, і ті, хто працюють у сфері фотографії чи у сфері сучасного мистецтва. Це робиться для того, аби збалансувати відбір та мати декілька думок.

Це випробування, бо це спочатку відбувається робота безпосередньо в кожному регіоні. Тобто по п'ять членів журі для кожного регіону, так було в європейському. Потім відбирається попередня якісь маси фотографій, допустимо дві тисячі, які далі вже буде переглядати глобальне журі.

На регіональному рівні кожен член журі переглядає всі фотографії, які надійшли тільки в їхньому регіоні. Тобто я, як представник європейського журі, мали переглянути всі фотографії, які були відправлені до Європи. Торік було понад 8 000 заявок.

— За якими критеріями обирають фіналістів?

— По-перше, це якісна серія. По-друге, це тема. Наскільки тема актуальна і наскільки вона важлива, аби бути на конкурсі. Це поєднання цього відбору і цієї теми разом. Також розглядається бекграунд фотографа. Чи він робив цю серію на замовлення, чи він розкривав певну тему. Що спонукало автора зробити ту чи іншу історію.

Дуже важливий момент — це маніпуляції. Дуже багато фотографій не проходять технічний відбір через маніпуляції, які допускаються авторами. Якщо є мінімальна маніпуляція, то фотографію відкидають. Йдеться про кадрування, яке змінює сенс фотографії. Це фарбування, контрастність, яка змінює сенс та наратив фотографії. Бо тоді це вже не документальна фотографія.

Додам, що формат фестивалю за останні п'ять років змінився, і він тепер суто політичний конкурс. Тобто дуже мало шансів стати переможцем з картинкою зі спорту, наприклад. Бо все ж таки сьогодні цей конкурс представляє важливі соціально-політичні чи екологічні теми. Це так само можна побачити і цьогорічному відборові, який представлений в Україні.

Я тішуся з того, що цього року серед переможців є фотографка з України Юлія Кочетова. По-перше, вона стала переможницею в європейському регіоні, як відкритий формат в категорії, але так само вона стала переможницею глобального відбору. Вже вдруге Україну представляє українська фотографка. Минулого року в нас був Євген Малолетка, попередні роки також були інші фотографи з України, які перемагали. Цього року з України є Юлія Кочетова.

— Чи багато фотографій зачіпають тему війни в Україні?

— Дуже багато міжнародних фотографів знімають події в Україні. Так само багато українців знімають події в нашій державі. Тобто навіть на цьому конкурсі є фотографії, які показують воєнні реалії.

Фіналістами європейського регіону стали дві серії з України — проєкт Йоганни Марії Фріц "Гребля Каховської ГЕС: повінь у зоні бойових дій", зроблених під час евакуації цивільних під час повені, а також вже згаданий проєкт "Війна це особисте" української фотографки Юлії Кочетової, у якому переплітаються фотографія поезія, відеокліпи та музика.

— Ви вже спілкувалися з відвідувачами виставки? Що їх вразило?

— Я чула лише враження від професійної спільноти. Це дуже позитивні враження. Особливо важливим є те, що цього року вся експозиція представлена в єдиному просторі, в якому якраз можна побачити всі зв'язки між історіями, побачити, наскільки все між собою пов'язане. Саме собою, сам простір центра Довженка, він як ніби був створений для цієї експозиції. Тобто це великий простір, який якраз дає цю можливість краще прочитати меседжі та візуальні історії

— Очевидно, для вас дуже важливий цей простір, тому що ви організовували там Odesa Photo Days. Коли відновить роботу цей фестиваль?

— Це болюче питання, бо українська професійна спільнота сумує за цим фестивалем, бо це була платформа, яка об'єднувала і фотографів, і всіх, хто любить фотографію. Втім, ми не хочемо робити його за межами Одеси. Зараз Одеса не є безпечною локацією для проведення масових заходів, тому ми в очікуванні нашої перемоги й можливості убезпечити абсолютно всіх глядачів та учасників фестивалю.

— Над чим ви зараз працюєте?

— Пріоритетом для мене був запуск World Press Photo. Після Києва ця експозиція поїде ще до трьох міст України. Тобто виставка буде в Одесі та Дніпрі. Також ми працюємо зараз над четвертим містом, про яке я поки що не можу говорити.  

Паралельно я зараз працюю з агенцією Magnum. Це велике дослідження політичних тем, які є актуальними зараз для України. Це окупація територій, цензура, викрадення дітей під час війни. Всі ці історії розробляють фотографи як з України, так і з інших країн світу. Зокрема, з Камбоджі, Мексики, Нігерії й Казахстану. Тобто цей проєкт розрахований на шість країн. Ми намагаємося через розробку цих проєктів і через створення візуального діалогу створити нову експозицію, яка буде говорити про актуальні проблеми як в Україні, так і в цих країнах. Ми прагнемо показати ці зв'язки через фотографію.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Кастинг тривав роками, а головна героїня так і не прибула на зйомки: інтерв'ю з режисером фільму "Ти — космос"Як "оживають" картини: українки створюють анімовані копії викрадених росіянами полотен Херсонського музею
• Зйомки у психлікарні та запис музики на Abbey Road: інтерв'ю з продюсером драми про жахи каральної психіатрії в СРСР "БожеВільні"
• Правдиві історії про битву за Маріуполь: інтерв'ю з режисером фільму "Люди зі Сталі" Сергієм Фоменком
• Харківський фестиваль короткого метру "Бардак": про масштаби події та всеукраїнські покази говоримо із засновником 
• "Кіно, яке залишає сліди": гендиректор "Молодості" розповів про девіз та програму фестивалю
• Чому перевидали роман "Мати все" та коли чекати нової книги, розповіла письменниця Люко Дашвар