Чому перевидали роман "Мати все" та коли чекати нової книги, розповіла письменниця Люко Дашвар

Роман Люко Дашвар "Мати все" — це розповідь про матір і її дітей, про те, як тяжко обрати між родиною й коханням. Молода лікарка Ліда Вербицька пишається своїм іменем і бездоганною матір'ю Іветтою Андріївною, проте та не знаходить спільної мови з "некультурним" зятем Стасом. Зять тим часом не може зрозуміти, чому від нього ховають загадкового брата Ліди — Платона. Це передмова до роману, який вперше опублікували у 2010 році. Перевидали книгу у 2024 році у видавництві "КСД". Для чого це зробили, чи можна купити усі книги авторки та чим займається Люко Дашвар зараз, дізнавайтеся у матеріалі "Ранку Вдома".

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Книжка "Мати все" побачила світ у 2010 році. Втім у 2024 році роман перевидали. З чим це пов'язано?

— Дві причини. Безумовно переведення книжок воно від завтра не залежить. Все-таки це справа видавців. Вони дивляться, на що є попит, яка книжка буде продаватися й надалі.

У мене взагалі унікальна ситуація, тому що "Мати все" — це остання з моїх 13 книжок. Всі 13 є у продажу, тобто на них є попит. Це мене дуже тішить.

Є ще одна причина, чому цей апгрейд відбувся. Всі книжки, написані мною до війни, видані в одному стилістичному оформленні, а 13 — видана під час війни, мала інший вигляд. Тож тепер всі книги видали в одному стилі.

— Всі ваші романи про стосунки. Нагадайте, будь ласки, про сюжет роману "Мати все". Адже назва має подвійний сенс, чи не так?

— Знаєте, вона дуже складна ця книжка. У тому плані, що у ній є один хлопець, якого мама вважає психічно хворим. Це брат головної героїні Лідочки. Хоча, насправді там багато головних героїнь. Там три жінки, і всі вони головні героїні.

У цього хлопця — Платона, є мама з її фанатичною і диктаторською любов'ю до сина. Є сестра, хоча насправді цю дівчинку взяла в сиротинці, щоб у хлопця була нянька. Є наречена, яку мама знову ж таки шукає для цього хлопця, щоб у нього була нянька аж до кінця днів.

Усі ці сюжетні лінії — це окремі теми. Окремо можна писати про материнську любов, диктаторську. Окремо — про дівчинку з сиротинця, яку взяли в сім'ю, але не дали їй любові. Третя історія — це про дівчинку з нещасливої сім'ї. Це історія про те, що є сім'я де немає любові. Можна описати те, що з цими людьми відбувається. Тому там присутня драма, дуже складна історія. Мені не хотілося б, щоб якась з цих жінок перетягнула на себе ковдру, повела історію тільки до себе.

— Як ви пишете свої історії?

— Буває по-різному. Насправді я до цього ставлюся як до роботи, тому щоранку я встаю і починаю працювати. Далі все йде по-різному.

Натхнення та осяяння — це стереотипи. Ви ж теж люди творчі, й знаєте, що працювати треба не залежно від настрою. Інколи важко зупинитися, інколи буває навпаки — важко почати.

— Скільки загалом в день ви витрачаєте час на роботу?

— Буває по-різному. Загалом це щоденна робота, не менше 6 годин. Я прокидаюся дуже рано, о пів на сьому. Готую чоловікові сніданок. Коли він йде на роботу, я заварюю собі каву та сідаю працювати. Як правило, я собі ставлю певну —  кількість сторінок чи якийсь шматок роботи. Закінчення глави, наприклад. Щось таке логічне. Іноді дуже багато часу йде на пошук матеріалів для книжки. Ти шукаєш інформацію для того, щоб не збрехати у якійсь історії.

— Ви знаєте яким буде фінал, коли починаєте писати книгу? Чи це розуміння приходить під час роботи?

— Ні, не знаю фіналу. Наведу приклад з фільму "Вбити Біла" Тарантіно. Ця історія створена завдяки персонажу, який створили Ума Турман та Квентін Тарантіно. Персонаж повів їх. Так само відбувається у мене.

Спочатку треба створити персонаж. Треба побачити, людину. Знати про неї все, її бекграунд. Тоді персонаж оживає і веде тебе. У мене були спроби привести до фіналу, який мені б хотілося. Щастя хотілося б, щоб у героїв було все в порядку. Втім цей шматок роботи довелося викинути, бо це було фальшиво.

— Персонажів ви вигадуєте, чи у вас є прототипи?

— Безумовно, прототипи є. Я спостережлива людина, тому я помічаю те, чого інші не бачать.

— Ви сказали, що написавши щось, ви перечитуєте, осмислюєте, і якщо це фальш, ви це видаляєте. Що ви маєте на увазі?

— Викидаю матеріал, який не відповідає характеру героя.

— Над чим ви зараз працюєте, скажіть ще, будь ласка?

— Я працюю, скажу так. Я вже десь на середині тексту. Я забобонна, тому не буду розповідати про що ця книга.

— Заінтригували. Дякуємо вам за роботу і за те, що завітали до нас. Для багатьох ваших шанувальників ця інформація — щастя. Зараз такий час, коли нам бракує цього відчуття. До речі, що для вас щастя?

— Знаєте, я відкрила це для себе випадково. Щастя для мене, коли я розмовляю зі словами, шукаю сенси в них. Я навіть написала про це в одній з книг. Адже слово "щастя" можна розібрати на частини "щас ти є". Навіть в одній з книг це є. Щастя — це життя. Поки ми живі, то маємо цінувати все.  

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Освіта без кордонів в Академії Хана: інтерв'ю з координатором платформи Тарасом Павловим
• 17 років досліджень для створення книги про Луцьк: розмова з автором Олександром Котисом
• Довгоочікувані українські прем'єри, переможці Канн та Венеції: що покажуть на Київському тижні критики
• Сенсація "Книжкового Арсеналу": про дебютний український трилер "Маяк" говоримо з автором книги
• Шлях до світових рекордів та техніки занурення на глибину: чемпіонка Катерина Садурська розкрила секрети фридайвінгу
• Правдиві історії про битву за Маріуполь: інтерв'ю з режисером фільму "Люди зі Сталі" Сергієм Фоменком
• Харківський фестиваль короткого метру "Бардак": про масштаби події та всеукраїнські покази говоримо із засновником 
• "Кіно, яке залишає сліди": гендиректор "Молодості" розповів про девіз та програму фестивалю