Зйомки у психлікарні та запис музики на Abbey Road: інтерв'ю з продюсером драми про жахи каральної психіатрії в СРСР "БожеВільні"

"БожеВільні" — український повнометражний ігровий фільм. Це історична драма 2023 року режисера Дениса Тарасова, яка переносить глядача у 70-ті роки XX сторіччя. Саме тоді герої стрічки стикаються з винаходом тоталітарної радянської системи — каральною психіатрією. 

Цікаво, що назва фільму у міжнародному прокаті кардинально відрізняється від української версії — DIAGNOSIS: DISSENT. Стрічку встигли побачити на багатьох кінофестивалях. Днями художника-постановника картини Івана Тищенка відзначили на міжнародному кінофестивалі Alexandre Trauner Art Film Festival в Угорщині. Нагороду присудили за "майстерність візуальної мови фільму". 

Наскільки реалістичним є кіно, український глядач переконається вже у четвер, 31 жовтня. Саме тоді стрічка вийде на широкі екрани. Як це, знімати кіно у справжній психлікарні, дослідження теми каральної психіатрії, де писали музику, та як обирали акторів, розповів у "Ранку Вдома" продюсер стрічки "БожеВільні" Тарас Босак.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Про що фільм "БожеВільні"? 

— Це кіно про свободу. Це історія про звичайну людину, якій не пощастило жити в радянський час. Це звичайний хлопець, який любить рок. Йому подобається вдягатися не так, як інші, носити іншу зачіску та поводитися інакше. Втім, влада забороняє слухати рок, тож головний герой потрапляє в психіатричну лікарню, де починається примусове лікування. 

— Тема радянської каральної психіатрії довгий час замовчувалась. Що вас особисто підштовхнуло взятися за цю тему? 

— Підштовхнув сценарій від авторів. Ми почитали історію, а це, повірте, було дуже цікаво. Такого, дійсно, ніде не було. Ця історія не лежить на поверхні, але це шматочок історії радянської доби. Це страшна історія. Це те, що відбувається зараз також на окупованих територіях. У Росії досі закривають у психлікарні тих, хто висловлюється проти війни.                          

— Чи існував прообраз головного героя?     

— Це збірний образ. Багато історій, які відбуваються в цьому фільмі, засновані на реальних подіях. Автори, режисер, навіть продюсери читали книжки дисидентів, які через це все пройшли. У нас був крутий консультант Семен Глузман — український лікар-психіатр, колишній дисидент і політв'язень. Саме він як лікар-психіатр підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка, однієї з найвідоміших жертв радянської каральної психіатрії. Він багато чого розповідав. Ми трішки пом'якшили історію, бо в реальному житті відбувалося таке, про що навіть страшно згадувати та й, напевно, показувати. Глядачі це зрозуміють, коли побачать сам фільм.     

До речі, у фільмі також є другорядні герої. Всі вони мали реальних прототипів. Там є священник, який про всі сповіді доповідав в КДБ. Є образ згадуваного генерала Григоренка, який був незгідний з радянською владою. Тут він має інше ім'я. Є у стрічці таксист, який сказав щось зайве не тому, кому треба й потрапив до психлікарні. Тому герої — вигадані, але історія базується на реальних історіях. 

— Як обирали акторів?     

— Проводили парні проби. Ми до цього підходили серйозно. Хотіли, щоб в кадрі все виглядало органічно. Креативна команда добре попрацювала. У трейлері деталізовані образи та декорації. 

— Скільки часу знадобилось для зйомок? Наскільки важко було знайти локації, які передавали атмосферу тих самих радянських психлікарень?   

— Основна локація — це реальна психіатрична лікарня на вулиці Кирилівській. Ми працювали в одному з корпусів лікарні. У нас геніальний художник-постановник — Іван Тищенко, який продумав всю географію локації. Є кілька класних рішень з вікнами, зокрема, з решітками. Вони трошки нагадують пташок в небі, в клітці. У них завжди світить або сонце за вікном, або сигнальні вогні, які дають такий жовтий-жовтий колір. Ціла концепція у нас є з приводу того, чому так воно візуально виглядає. На майданчику була особлива атмосфера, бо там поряд були реальні люди, які лікуються. 

Композитор Госейн Мірзаголі прагнув надихнутися цією атмосферою і попросився пожити кілька днів у психлікарні — на нашій локації. Ми не були проти. Втім, його вистачило на декілька хвилин. Ми почали збирати техніку, а Госейн вже облаштовувався на ночівлю. Втім, йому вистачило буквально декілька хвилин, щоб відчути цю атмосферу. Він прибіг до нас і сказав, що все вже зрозумів.                   

— До речі, про композитора. Госейн Мірзаголі хотів використати для фільму музику Led Zeppelin. Мовляв, це передало б атмосферу та дух тих часів. Втім, від цієї ідеї довелося відмовитися. Чому?    

— У нас музика різна використовується. За задумом головний герой вмикає на робочому місці трек Led Zeppelin, через що його й ув'язнюють. На жаль, бюджет фільму не дозволив нам викупити права на трек Led Zeppelin. Ми написали лейблу, який має права на цю музику, красиву анкету, де все вказали. Пояснили що у нас малий бюджет, а це приблизно 500 тисяч доларів. Словом, нам навіть не відповіли. Гадаю, що бюджет цієї пісні був більший, ніж бюджет фільму і вони навіть нам не відповіли. 

Ми попросили композитора зробити щось схоже. Зрештою записали дуже класну композицію, яка звучала в тизері. На той момент вже почалось повномасштабне вторгнення, тож трек ми записували на різних континентах. Композитор тоді був в Німеччині, він записував музикантів. Потім він поїхав у Британію, аби дописати музику. Зрештою цю пісню ми зводили на лампових старих транзисторах. Цим займався хлопець з прізвищем Гіпсон. Це той чувак, який зводив пісні всім відомим рок-зіркам Британії, в Лондоні, на студії  В Лондоні, на студії Abbey Road. Цей Гіпсон, коли дізнався що ми з України, погодився звести треки безплатно. Він сказав, що зробить це, бо йому так хочеться.     

— Світова прем'єра стрічки "БожеВільні" вже відбулася. В Україні це був Одеський кінофестиваль. Тобто фільм бачили на багатьох фестивалях Якою була реакція глядача?   

— Реакція дуже класна. Світова прем'єра відбулася рік тому на Варшавському кінофестивалі. Ми отримали приз глядацьких симпатій та спеціальну відзнаку для режисера. Нещодавно у Варшаві був фестиваль українського кіно, на кому ми теж показували стрічку. Актор Костя Тємляк, який зараз служить в ЗСУ, приїхав туди представити це кіно. Його відпустили на кілька днів. Був там й Віталій Салій. Словом, після показу їх не відпускали з залу майже три години. Глядачі весь час щось розпитували. Тобто, іноземному глядачу дуже подобається як тема, так і її висвітлення. Мені ж подобається  це через те, що обговорення цього фільму зрештою переходять до теми війни в України та підтримки українців. Тобто це елемент культурної дипломатії.   

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Правдиві історії про битву за Маріуполь: інтерв'ю з режисером фільму "Люди зі Сталі" Сергієм Фоменком
• Харківський фестиваль короткого метру "Бардак": про масштаби події та всеукраїнські покази говоримо із засновником 
• "Кіно, яке залишає сліди": гендиректор "Молодості" розповів про девіз та програму фестивалю
• Чому перевидали роман "Мати все" та коли чекати нової книги, розповіла письменниця Люко Дашвар
• Кастинг тривав роками, а головна героїня так і не прибула на зйомки: інтерв'ю з режисером фільму "Ти — космос"