Життя після подвійної ампутації: історія морпіха "Саура", який втратив обидві руки на Донеччині

Морський піхотинець Артем із позивним "Саур" після важкого поранення втратив обидві руки, але не втратив сили жити і рухатися вперед. Нещодавно він керував бойовими дронами на найгарячіших напрямках фронту, а сьогодні — читає книги за допомогою ніг та користується телефоном кінчиком носа. Детальніше — у сюжеті “Ранку Вдома”.

Ще донедавна морський піхотинець із позивним "Саур" був командиром екіпажу та керував бойовими дронами на найгарячіших напрямках фронту, а сьогодні він вчиться жити по-новому. Читає книги за допомогою ніг та користується телефоном кінчиком носа.

До лютого 2022 року життя Артема з Миколаєва було розміреним, без жодного натяку на те, що чекає на нього попереду. Коуч транспортної інфраструктури, потім вища освіта в Національному університеті корабудування, магістратура з електроенергетики. Після строкової служби чоловік працював інженером, потім займався електромонтажними роботами.

"Не така солідна професія після роботи інженером, але було набагато цікавіше і трошки краще по грошах. Було цікаво: багато крутих проєктів і в Миколаєві, і в області, і за межами регіону. Цінний досвід", — згадує Артем.

Здавалося, попереду тихе і розмірене життя. В ніч на 24 лютого 2022 року Артем майже не спав — надто багато було новин про можливе вторгнення.

"Я зміг заснути десь тільки близько 3:00. А о 4:00 ми прокинулись. Наш район знаходиться доволі близько до межі міста, а за нею одразу великий військовий аеродром. Вікна виходять якраз на нього, і було видно, як піднімалися стовпи диму. Так прийшло розуміння, що це війна", — розповів військовий.

Спершу Артем подбав про безпеку коханої: вона виїхала за кордон.

Сам він повернувся до Миколаєва. Кілька місяців допомагав тим, хто залишився в місті.

"Розвозив гуманітарні, продуктові пакети, засоби гігієни для пенсіонерів — тим, кому не так легко вистояти чергу в магазині. Бо що в магазини, що в банкомати — ажіотаж. Потім у Миколаєві була проблема з водою (перебитий водопровід), і крани сухі, то розвозили воду", — ділиться спогадами боєць.

Згодом вирішив стати на захист країни, але перед тим, як доєднатися до війська, він одружився.

"Пропозиція була зроблена ще до війни, і я не хотів відкладати це рішення. Приїхав в Тернопіль, зіграли скромно весілля, провели медовий тиждень в цьому місті, і я поїхав назад до Миколаєва — вже в частину", — пояснив чоловік.

З серпня 2022 року Артем розпочав службу у лавах 406-ї окремої артилерійської бригади морської піхоти. Спершу як стрілець-снайпер у роті охорони, потім діловод у штабі, а коли сформували роту безпілотної авіації, "Саур" доєднався до 53-го окремого батальйону морської піхоти, де вивчився на пілота.

"Спочатку на "мавіках", потім — екіпаж FPV. Ми виконували задачі на Херсонському напрямку, підтримували наш плацдарм на тому березі Дніпра. Для хлопців з морської піхоти, які були на тому березі, Херсон — це пекло. Усі знають трагедію Кринок і як тяжко там було. Наша мотивація як екіпажа була — це полегшити роботу наших хлопців", — розповів морський піхотинець.

Після Херсона були надважкі бої на Покровському напрямку. "Саур" отримав звання сержанта, став командиром екіпажу та нищив ворога важкими ударними дронами-бомбардувальниками.

"Працював на "вампірах", спочатку з ПК як пілот, а так — ми мінялись. Тобто щоб всі члени екіпажу набивали навички бути в усіх ролях в екіпажі", — пояснив командир екіпажу.

Але з кожним місцем умови ставали дедалі важчими — ворог нарощував тиск.

"Останні пів року — це дуже складно було. Багато майна, з яким треба змінювати позицію… Просто так дядько-розвідник не заїде, щоб шукати тобі позицію. Тебе спалили, розбили, і ти після цього маєш сам іти: швидко знайти нову позицію, перенести все майно, відновити роботу", — ділиться "Саур".

На Донеччині 6 листопада 2025 року Артем отримав важке мінно-вибухове поранення, внаслідок якого втратив обидві руки. До стабпункту діставалися 12 годин пішки під постійними обстрілами. Далі — реанімація в Дніпрі. Коли чоловік прокинувся, рідні вже були поруч.

"Командир одразу попередив мою дружину про те, що я в лікарні в стабільному стані, але ще не прокидався. Коли вона приїхала — це я тільки прокинувся, і їй дозволили зайти. Моя мама також приїхала, вони підтримали мене, а дружина допомогла трошки голову підняти — і я побачив. Не те що б я прям засмутився. Але, звісно, розстроївся, бо сподівався хоч на щось краще, ніж так, як сталося", — розповів захисник.

Завдяки підтримці близьких, побратимів та надихнувшись прикладом інших людей, Артем розпочав шлях до свого нового життя. Реабілітація почалася з найпростіших, здавалося б, речей, і саме вони стали першими маленькими перемогами.

Відтоді список того, що Артем навчився робити самостійно, тільки зростає. Прийом їжі за допомогою спеціального протеза, малювання картин за номерами, самостійне застеляння ліжка, а ще настільний теніс і стрільба з лука, яку він вирішив спробувати, навіть не сподіваючись на успіх.

"У мене була ціль, щоб стріла вилетіла з лука в сторону цілі. Я б вважав, що я вже чемпіон і молодець. Але на першому ж тренуванні стріла не просто вилетіла, а потрапила в "десяточку". Хоча й з дуже близької відстані, але, ну, слухайте", — поділився ветеран.

Ще один проєкт Артем веде разом із дружиною Веронікою. Вона за фахом — дизайнерка одягу. У 2023 році подружжя отримало державний грант на ветеранський бізнес — справу, яку Вероніка задумала ще до поранення чоловіка.

"У мене була ідея популяризувати українську культуру і популяризувати саме ручну роботу. Ми робили сорочки з українським розписом і українською вишивкою саме ручної роботи, хоча майже всі бренди зараз перейшли на машинне", — розповідає Вероніка.

Тепер Вероніка готує ескізи, а Артем вчитиметься переносити їх на тканину. Про майбутнє двоє говорять обережно, але одностайно.

"Родинні мрії… Найперше — це знайти свій власний будинок, тому що ми з Миколаєва, де постійні обстріли, і якраз зараз вирішуємо щодо цього. А друге — це руки, щоб обійнятися як раніше", — поділилася дружина військового.

Артем не зупиняється, вчиться новому щодня та ділиться цим з тими, хто опинився в схожій ситуації, і будує плани: про власний дім, про сімейну справу, про життя, яке, попри все, продовжується.

Читайте також:

• "12 годин поспіль били": азовець "Расті" розповів про пережите в полоні та життя після обміну
• Рай на Азорських островах чи служба в піхоті: історія Ольги Штерн, яка обрала захист України
• Заручилися перед великою війною, а нині разом боронять небо: історія подружжя "Гайки" та "Грека"
• Після ампутації рук займається спортом, водить авто і надихає підписників: історія ветерана Євгена Холодницького