Рай на Азорських островах чи служба в піхоті: історія Ольги Штерн, яка обрала захист України

Вона евакуювалася до Португалії разом з маленьким сином, але вже за кілька місяців повернулася в Україну та добровільно вступила до лав ЗСУ. Ольга Штерн пройшла Соледар, Бахмут, Часів Яр і Харківський напрямок, чотири роки в піхоті та чотири важкі контузії. Про службу на передовій, сотні врятованих життів, сексизм у війську та силу, яка допомагає не здаватися — детальніше у сюжеті "Ранку Вдома".

У самому пеклі на передовій та під обстрілами вона свідомо лишається жінкою і бачить у цьому не слабкість, а право на власне життя: Ольга Штерн — бойова медикиня 4-ї окремої танкової бригади, доброволиця і мати-одиначка. Народилась жінка у Миколаєві, отримала дві освіти, економічну і медичну. До великої війни працювала адміністраторкою у готелі.

“Це була єдина робота, яка мені підходила, щоб поєднувати з декретом. А там був графік — доба через три”, — згадує вона.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона разом із сином, якому тоді було 1,5 року, виїхала в Португалію. Азорські острови, океан, стабільна робота і дитячий садок для дитини — здавалося б, ідеальний прихисток, але вже за кілька місяців Ольга зібрала речі й повернулася.

“Морально я не могла. Весь час думала, що мої там воюють, а я тут на океан та китів дивлюся. Там і зарплатня була, і дитина в дитячий садок ходила — все було. Не життя, а рай, але морально я не витримала… У мене медична освіта, а я на китів дивлюся”, — каже вона.

Сину зараз шість років, і вони спілкуються щодня, навіть з позицій. Спочатку була служба в тилу — морг у військовому шпиталі в Одесі, а потім бойова частина: Соледар, Бахмут, Часів Яр, Серебрянський ліс та Харківський напрямок. За чотири роки в піхоті медикиня дістала чотири важкі контузії.

Паралельно зі службою Ольга постійно вдосконалює знання з тактичної медицини, бо методи на фронті змінюються швидше, ніж здається.

“У мене був момент, коли помічник довіз бійця з дуже високою ампутацією. Такою, що турнікет було нікуди ставити, а тампонувати було ніколи. А він просто затягнув портупею і всю дорогу так тримав”, — розповідає вона.

Але разом із бойовим досвідом прийшло і те, чого вона не очікувала — звичайний сексизм.

“Прийшов комбат. Там були проблеми зі спілкуванням, з усім... Я до нього підійшла і кажу: "А в чому проблема? Просто в чому?". Він відповідає: "Я не можу прийняти, що ви жінка". Я така стою: “А чим ви на курок нажимаєте?”, — згадує військова.

Складнощів за чотири роки було багато — шалена втома, нестача спорядження та медикаментів. Але Ольга каже: все, що відбувалося там, закарбувалось в пам'яті зовсім інакше.

“Мені не запам'ятовується те, що, наприклад, не було їжі чи води. Воно все замерзло. А запамʼятовується те, що ми сиділи й цей сік їли як морозиво. Сидимо, сміємося і їмо морозиво. А не як в нас нема води”, — ділиться вона.

На її рахунку — сотні врятованих життів. Більшість Ольга свідомо не запам'ятовує, інакше неможливо триматися. Але одна історія все ж закарбувалась — порятунок важкого “трьохсотого”.

“До мене залітають мої медики: “Важкий 300-й”. Там “Молния” в машину попала і один був “200-й”, а другий оцей — дуже важкий. Коли він прийшов до тями, то почав битися. Він не розуміє, що трапилось, чому жінка щось робить, він не бачить, б'ється, ми якось його тримаємо, всю моя тампонаду позривав. Я на ньому там просто висіла. Була сама тампонадою, вся в крові… Але доправили його на стабпункт”, — розповідає медикиня.

Ользі вдалося його врятувати, а ось втрати намагається не пропускати через себе. Відволікається, як може. Інколи рятує шопінг в інтернеті, а про майбутнє поки що не дозволяє собі мріяти.

“Я не знаю, який сьогодні день. Не знаю, чи буду жива через годину. Я взагалі ні про що не мрію. Прокинулась вранці і добре”, — акцентує Ольга Штерн.

Вдома захисницю чекає шестирічний син. Вона вірить, що повернеться і просто живе так, щоб повернення стало можливим. День за днем, виклик за викликом.

Читайте також: Заручилися перед великою війною, а нині разом боронять небо: історія подружжя "Гайки" та "Грека"