Як війна змінила історію книги "Страшне, прекрасне та потворне у Чорнобилі": інтерв'ю з кандидаткою біологічних наук з генетики Катериною Шавановою

"Страшне, прекрасне та потворне у Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії" — нова книга Олени Паранюк та Катерини Шаванової. Звідки з'явилася зацікавленість темою Чорнобиля, у чому актуальність цієї книги, та як з'явилися розділи про ядерний вибух та ситуацію на Запорізькій АЕС. Про це говоримо зі співавторкою книги, кандидаткою біологічних наук з генетики Катериною Шавановою. Деталі — у матеріалі "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Чому над книгою про аварію на атомній станції працювали дві біологині? Про що взагалі ця книга?

— Ця книга багато в чому стосується радіобіології. Працювали ми вдвох, бо ми колеги. Насправді це дуже добре, що ми писали цю книгу вдвох, бо це діалог, що дає змогу детально пояснити складну тему. Ми охопили все і всі ті теми, про які ми хотіли розповісти. Сподіваюсь вийшло гарно та цікаво. З нами працював третій — ілюстратор. Там багато ілюстрацій. Вважаю, що вони дотепні, допомагають краще зрозуміти книгу.

— Ви активний популяризатор наукових знань про Чорнобиль. Звідки ваша зацікавленість чорнобильською темою?

— Це сталося випадково. Я зайшла в Чорнобиль через авторку Олену Паранюк. Вона з темою Чорнобиля пов'язана зі школи. Писала й дипломну, і кандидатську дисертацію, докторську про Чорнобиль. А я еколог, який потім став генетиком. Вона запросила мене доєднатися до досліджень, як генетика. Тобто ми стартували як дві біологині в Чорнобилі, а зараз ми займаємося трошки іншими сферами.

— На чому ви фокусували увагу під час роботи над книжкою? Чим займалася Олена Паранюк?

— Це не можна розділити. Тобто там нема цілого розділу, який би написав хтось окремо. Ми взагалі дописували книгу зачинившись разом у одній кімнаті на тиждень. Тому не можна поділити роботу.

— У книзі багато посилань на інші джерела. Для чого їх залишали?

— Книга науково популярна. Тобто, базувалась на наукових джерелах. Для того, щоб пояснити, що ж відбувається, ми шукали різні шляхи. Посилання залишали на вихідні дані, щоб кожен, хто хоче заглибитися у тему, міг це зробити.

— Як вважаєте, в чому актуальність цієї книги саме зараз?

— Ця книга дає основи знань, основи про радіобіологію, радіоекологію, радіаційний захист. Там є всі ці не дуже зрозумілі греї, зіверти, рентгени. Втім прочитавши цю книгу ви можете зрозуміти, що вони означають.

Ми прагнули додати базових знань, щоб розуміти, де маніпуляція, а де правда. Так ми цю книгу описували в два етапи. Там є воєнні глави, в тому числі про Запорізьку АЕС. Нам довелося додати глави про те, як вберегтися від ядерного вибуху. Це не те, що ми планували від початку.

На початку це були більше захоплення наукою, Чорнобилем, наші дослідження. Війна скоригувала плани й там є глави, які ми умовно назвемо воєнними.

— "Хто переживе атомну війну" — це одна з частин книги. Дуже класні ілюстрації про те, як організм людини може реагувати на радіацію, як він бореться.

— Так, ми забуваємо, що у нас унікальний організм. Людина має здатність до самовідновлення. У нас іде весь час репарація, тобто якісь дози випромінювання ми можемо пережити і відновитися. Є дози, які потребуватимуть лікування. Всі думають, що після вибуху буде ядерна пустеля, ми всі помремо, але такого не буде, навіть якщо трапиться якась радіаційна аварія.

— У книзі ви, згадуєте про Фукусіму. Чому?

— Звичайно, бо ми з Оленою там працювали певний час. Навіть цього року з'їздили у відрядження до Японії, а в тому числі до Фукусіми. Маємо з нами спільні проєкти, контакти, тому важко оминути було цю частину. Це така була завершальна глава.

— Стосовно Фукусіми. Японці досі вдячні українцям за допомогу із ліквідацією аварії на АЕС. Вони кажуть: "Якби не українські вчені, то масштаби трагедії були б серйознішими". Це правда?

— Саме так. Український науково дослідний інститут сільськогосподарської радіології — це той інститут, де японці були вже через місяць після аварії. У них було таке турне по світу. Воно збирало фахівців з Франції, США, України, тобто людей, які мають досвід ліквідації аварій, роботи з атомними електростанціями. Вони набрали собі персонал, хтось поїхав туди, як на роботу, хтось, як консультант. Вони, казали, що майбутнє Фукусіми — це минуле в Чорнобилі. Звичайно ці аварії не можна порівнювати. У них дуже різні причини і наслідки, але все одно це дві найбільші аварії, пов'язані з радіаційною небезпекою.

— Катю, ваша книга називається "Страшне, потворне, прекрасне в Чорнобилі". Що там є прекрасного?

— Насправді у нас ця книга починалась з ідеї розповісти про красу Чорнобиля. Чорнобильська зона — це біосферний заповідник. Там багато тварин і рослин. Там дуже тихо і красиво. Тобто до того, як почалося повномасштабне вторгнення, я могла більше розповідати про те, що там гарне наукове ком'юніті, абсолютно унікальне. Там українські вчені, міжнародні вчені. Це місце, де ти можеш багато чому навчитися, це місто натхнення. Це не лише постапокаліпсис і гра "Сталкер". Я б сказала, що прекрасного там дуже багато.

— Наскільки нам відомо, презентація книги відбудеться 17 травня. Куди можна прийти, щоб її придбати?

— Це буде о 19 годині у середу, 17 травня в барі "Бармен Диктат". У нас з ними прекрасні взаємини. Коли Славутич — місто супутник Чорнобиля, було окуповане, першими, хто нам допоміг були бармени "Бармен Диктату". Я називаю це місце найкращим бомбосховище міста Києва. Воно розташовані на Хрещатику, 44 у підвалі. Це справжнє бомбосховище і це справжній бар. З нами буде Клятий раціоналіст. Там буду я, Олена. Думаю, що ми зможемо розповісти про все те, що ще не ввійшло в книгу.

Також цікаво: Як Чорнобильська зона відчуження "оговтується" після окупації — розмова з очільником Держагентства з управління зоною відчуження Євгеном Крамаренком