Як склалося життя героїв після участі у проєкті "Я не забуду" — підсумки 2023 року

Підбивати підсумки року і свого особистого, і календарного — це вже традиція, яка об'єднує весь світ. Люди згадують свої досягнення, перемоги, підраховують накопичення, та складають плани на наступний рік. Проєкт "Я не забуду" з Іриною Хоменко не став виключенням і підтримав цю традицію. За 2023 рік у студії програми були гості з різних регіонів і професій, різного віку та достатку. Вони стали нашим особистим зрізом усіх верств населення України. Саме з ними телеканал "Дім" підбиває підсумки 2023 року: як він починався, які труднощі довелося долати, яких результатів досягнуто і з чим ми, українці, підемо у наступний рік. 

За дев'ять місяців існування проєкту "Я не забуду" було відзнято майже півсотні випусків, під час яких до студії завітало близько 200 героїв. Загальними зусиллями вони зібрали та віддали на потреби військових і постраждалих внаслідок війни 50 мільйонів гривень. Діти шукали військових, військові дякували своїм рятівникам, мами загиблих знайомилися з тими, хто давав сили жити далі, закохані робили пропозицію руки і серця, народжувалися кохання, обіцянки і надії. Наші герої говорили англійською, турецькою, японською, німецькою і всі разом вчили українську.

Як 74-річна Лариса Чабан відновила свій затоплений будинок після підриву Каховської ГЕС

Серед усіх випусків "Я не забуду" був один несхожий на інші. Він був присвячений не конкретній людині, а наслідкам жахливої трагедії — підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Тоді до студії програми приїхали три відважні українські жінки: одна — не мала надії на відбудову свого дому, друга — планувала сушитися до наступного літа, а третя — впевнено заявила, що відсвяткує входини ще до зими. У гості до підсумкового випуску "Я не забуду" завітала саме третя з них — Лариса Чабан.

— Минулого разу ми вмовляли вас приїхати до Києва з Херсонської області. Ви дуже боялися і вперше за багато років покидали малу батьківщину. А зараз погодилися одразу. Що відбувалося після знімання в нашій студії, коли ви повернулися додому? З чого починали? 

— Стала вигрібати це все, витягувати, прати. Сестричка з племінницею допомагали, бо самій прати було дуже важко. Вода прийшла з маслом і мазутою. Треба було обвалювати те, куди дійшла вода, сушити і наново штукатурити.

— Скільки ви сушили будинок?

— Тижнів зо три, напевно.

— Далі ви почали робити ремонт. Хто допомагав? 

— Хлопчики Женя і Сірожа, сусіди. Такі молодці! Не знаю, чи вони спали і їли, бо прибігали ні світ ні зоря. Волонтери дали 30 мішків піску, 13 — цементу і п'ять літрів грунтовки. Звісно, потім довелося докуповувати ще, але хоч було щось, з чим можна було починати роботу.

— Для того, щоб відбудувати будинок, потрібні чималі гроші. Де ви їх брали?

— По-перше, я протягом дев'яти місяців не отримувала пенсію, яка зберігалася в банку. Коли в місто вже ввійшли наші хлопчики, наші військові, я їх отримала. Тож завдяки цьому накопиченню, а також 18 000 гривень від ООН та 5000 гривень від наших я і піднялася. 

— Яку загальну суму ви витратили на ремонт? 

— Понад 60 000 гривень витратила. 

— Як гадаєте, навесні вже заїдете до свого будинку?

— Я й на зиму заїду. Під кінець вересня в нас уже все було зроблено. Я працювала, звісно, багато — від зорі до зорі. Але мені й допомагали хлопчики та сусіди.

— То тепер у вас ще краще, ніж було до потопу?

— Все по-новому зроблено, тому звісно! Все нове купували.

— Пані Ларисо, сьогодні у нас підсумковий випуск за 2023 рік. Я попрошу вас підбити підсумок цього року особисто для вас і для України.

— Я зрозуміла, що немає такого, чого б людина не могла зробити. Людина може все, якщо хоче. Ну, і добре, коли тобі допомагають. У нас виховували звичку планувати все на роки вперед. За нормального життя це нормально. Але зараз треба жити сьогоднішнім днем, поки живий.

— Які цілі ви маєте на наступний рік?

— Аби тільки війна закінчилась, а все решта буде добре.

75-річний волонтер з Японії відкрив благодійний фонд, безкоштовно годує харків'ян та отримав нагороду від президента України

Цей чоловік був героєм першого випуску "Я не забуду" і, без сумнівів, лишився найнезвичайнішим. За 2023 рік він став найвідомішим японцем в Україні. Фумінорі Цучіко продав нерухомість в Токіо, приїхав до Харкова, спустився в метро і лишився там жити разом з харків'янами. Він знайшов подругу Наталію Граму і разом з нею безкоштовно годував містян. У підсумковому випуску програми Фумінорі разом із Наталею розповіли, що змінилося з того часу в їхньому житті і як Фумінорі отримав нагороду від президента України.

— На момент зйомки програми ви роздавали їжу двічі на тиждень просто на вулиці. Як змінилося ваше життя з того час? Що нового сталося?

Грама: Такі великі справи в нас трапилися за цей період. Ми тоді вам казали, шо маємо в планах відкрити кафе. Ми його відкрили на станції метро "Героїв Праці" в Харкові. Відкривали ми його навіть не здогадуючись, яким воно буде популярним. Ми просто хотіли підтримати людей — може 200-300 чоловік. Наразі до нас приходить 1000-1200 людей в день і отримують їжу. У нас відкрився благодійний фонд, названий на честь Фумінорі — "ФуміФонд". Нам допомагають люди: приносять крупи, макарони, консервацію.

— Як ви розподіляєте обов'язки між собою? 

Грама: У нас різні обов'язки. Фумінорі — наша зірочка. Звісно, люди йдуть перш за все побачити його, привітатися з ним, подякувати. А в мене невидима робота, але дуже важлива. Я є директором фонду і закладу, оскільки Фумінорі — не резидент України. Він мені повністю довіряє, а я — йому. Фумі — це наш бренд, не побоюся цього слова.

— Ви безкоштовно годуєте людей у вашому закладі. Скільки персоналу у вас там працює? 

Грама: Наразі у нас працює 10 людей. Вони офіційно оформлені, ми за них платимо податки.

Колись у нього виникла ідея і він каже: "Наталю, нам потрібні кошти. Давай вийдемо в парк, будемо стояти і просити". Але це не про мене, я не хотіла. Але люди так на нього відреагували — бігли звідусіль, особливо жіночки у віці. Я вже навіть трішки в бік відійшла, бо думала, що мене знесуть!

— Коли ви минулого разу до нас приїжджали, то Фумінорі жив у вас. Як зараз з цим справа?

Грама: Зараз вже не живе. Сказав, що не хоче нас притісняти. Ми зняли йому квартиру неподалік. Він часто приходить до мене в гості.

— Фумі, я знаю, що ви встигли побачитися з нашим президентом. Розкажіть про це. Які враження? 

Цучіко: Я вперше побачив, як президент усміхається. Це була дуже класна усмішка! Я чув, що наш президент дуже позитивний і відчував, що він такий самий, як я. Я теж вмію спілкуватися з людьми та жартувати. 

В Японії є така приказка: "Може статися те, про що ти навіть ніколи не думав". Я, звісно, й уявити собі не міг, що дійду до такого рівня і побачуся з президентом. Після відкриття кафе ми з працівниками іноді жартували, що, можливо, до нас завітає президент, тому щодня намагаємося тримати усе у чистоті і порядку, бо кожен відвідувач — президент для нас. Якщо президент таки прийде, йому доведеться зачекати в черзі, як і іншим. 

— Зараз я вас попрошу підбити підсумок 2023 року для себе і для України. Які висновки ви зробили? З чим ідете в наступний рік і що можете побажати нашим глядачам?

Цучіко: У мене немає розчарувань. Я відчуваю відповідальність за тих людей, яким допомагаю, які не можуть дозволити собі їжу щодня. Я не думаю, що війна закінчиться найближчим часом, на жаль. Тому ми з вами будемо робити усе, що від нас залежить. 

Грама: Рік важкий, чесно. Стан нашої країни тяжкий. Але ми спробували і в нас вийшло. Це щоденна робота. Українцям хочу сказати, що треба діяти! Кожен із вас може зробити більше, ніж ви думаєте. Нас треба згуртуватися знову. Мені хочеться, щоб українці вірили в себе. Тоді в нас все вийде.

7-річна дівчинка придбала 6 пікапів та зібрала 23 000 доларів на потреби ЗСУ

7-річна Іринка Васильєва стала першою дитиною у студії "Я не забуду". Дівчинка втратила на війні батька, але не втратила віру. Одного разу вона прокинулася у п'ятій ранку, розбудила маму і прийняла рішення робити віночки, щоб заробляти гроші на потреби ЗСУ. Таким чином Іринка зібрала 23 000 доларів, придбала декілька авто і не збирається зупинятися.

Іринка Васильєва доєдналася до підсумкового випуску програми по відеозв'язку та розповіла, що придбала для військових іще один пікап — це вже шоста придбана нею машина для ЗСУ. Наразі дівчина збирає на сьому.

Втратила на війні єдиного сина і побудувала на його честь спортивний комплекс

Під час минулої зустрічі з наступною гостею проєкту "Я не забуду" всі плакали в студії майже дві години. Слухати спогади матері про загиблого єдиного сина завжди неймовірно важко, хоча водночас і глядачів, і знімальну групу переповнювала величезна повага до цієї жінки — Марії Пешко.

На війні Марія Павлівна втратила єдиного сина Івана. На його честь вона побудувала при місцевому ліцеї спортивний майданчик: футбольне поле зі спеціальним покриттям, баскетбольні стійки, вуличні тренажери і не тільки. На момент знімання програми про Марію Пешко вона вже планувала будівництво майданчику для дітей молодшого віку.

— Ну що, Маріє Павлівно? Замовили той дитячий майданчик?

— Замовили! Тут в Ірпені. Трошки складно було встановити, тому що ми це робили своїми силами. Сім'ї, які мають маленьких дітей, не могли дочекатися, коли вже ми його відкриємо. Зараз цей ігровий майданчик найбільше використовується. Дуже багато дітей! З вікна дивлюся і я задоволена, що діткам є куди піти. 

— Я знаю, що ви також ще допомагаєте військовим. Розкажіть про це.

— Допомагаю хлопцям з Ваніної бригади. Розвідникам закупили прибори нічного бачення, тепловізори. Один із його товаришів служив у нас близько до кордону з Білоруссю і йому потрібен був рюкзак медпрацівника. Знайшла волонтерів і знайшла їм того рюкзака. Вже дорогою вони заїхали до мене і я їм його віддала. Треба були якісь речі — дзвонять мені. Я дістаю і разом із смаколиками їм відправляю. Хто, якщо не ми? Це наші діти, наші захисники. Ми мусимо їх підтримати. 

— Я зрозуміла, що ви точно не зупинитеся, тож розкажіть, які маєте плани на наступний рік? Що ще будете робити? 

— Перш за все, в своєму селі хочемо зробити Алею героїв — на честь хлопців, які не повернулися з війни. Гадаю, що допоможуть рідні і наша громада. Також біля школи хочу зробити велопаркінг — вже знайшли місце. Висадити парк — місце в нас є, домовилася з своїми учнями, вони мені допоможуть. Буду далі допомагати хлопцям. Зараз зима, холодно. Постараюся домовитися щодо чогось з-за кордону. 

Я спілкуюся з хлопцями, які воюють. Бажаю їм витримки, здоров'я, миру і повернутися живими до своїх родин.

Співоче подружжя пенсіонерів, які зібрали 435 000 гривень на ЗСУ

Таскіра та Володимир Максюти живуть разом уже 51 рік. Подружжя має сімох дітей та сімох онуків. Кажуть, що один без одного вже не уявляють життя. Максюти стали блогерами з тисячами підписників, співають просто неба для містян та збирають гроші на потреби Збройних сил України.

Минулого разу у студії "Я не забуду" вони продемонстрували те, як розуміють одне одного без слів та як попри поважний вік можна бути корисним під час війни. Своїм співом Максюти назбирали 320 000 гривень. У фіналі програми для співочого подружжя влаштували сюрприз. На знімання програми також запросили Мойсея Бондаренко — українського музиканта, скрипаля та військовослужбовця Збройних сил України. У 2022 року він під сценічним іменем Moisei взяв участь у Національному відборі на Євробачення-2023. Разом подружній дует і Мойсей Бондаренко виконали українську народну пісню "Ніч яка місячна".

— Як змінилося ваше життя після нашої минулої зустрічі? Чи стали ви більш популярними, більш впізнаваними? 

Таскіра: Я не знаю, як відчувають себе великі артисти, які відомі на весь світ, але ми відчули, наскільки стали серед людей більш близькими. Коли ми співаємо на збір нашим захисникам, до нас підходять зовсім чужі люди, які теплом своїх очей чи посмішкою кажуть нам, що вони нас знають. Мабуть, люди більш стали нам більше довіряти свої пожертви, свої донати на нашу скриньку. 

— Як ваші колеги з "Академії пенсіонерів" поставилися до вашої популярності?

Володимир: Є там один колектив бабусь, який на своєму масиві вже не співає, бо кажуть: "Та Максюти там вже все зібрали!".

— Скільки грошей вам вдалося зібрати після програми? 

Володимир: Бухгалтерію я веду, є папка в комп'ютері. Буквально вчора мені дали ще 5000. Загалом 435 000 гривень, з яких більше 100 000 зібрали після програми вже.

Таскіра: Дуже важко змиритися з тим, що ти, вибачте, стріляти не вмієш. Якби ми були молоді, ми б навчилися! 

Володимир: Я її заспокоюю тим, що на того одного, який стріляє, в тилу повинно працювати 12. 

11-річна чемпіонка з шашок, яка допомагає ЗСУ, знялась у серіалі та потрапила у відеопривітання президента України

Була у студії "Я не забуду" 11-річна чемпіонка Європи і світу з шашок. Тоді Валерія Єжова хотіла познайомитися з військовим, у якого була ампутація двох кінцівок і якому вона допомагала фінансово. Після програми життя Валерії завертілося в неочікуваному напрямку і тепер світ спорту може втратити свою чемпіонку.

Валерія Єжова стала наймолодшим майстром спорту України з шашок та срібною призеркою чемпіонату України. Найціннішій для дівчини кубок — з чемпіонату світу з класичної програми. Вона стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років з шашок у 2021 році. Також має три кубки з чемпіонату Європи за перше місце, близько 60 медалей. 

За 2023 рік Валерія зіграла у серіалі "Волонтери", під час зйомок якого зіграла в шашки з актором Станіславом Бокланом і познайомилася з коміком і актором Ігорем Ласточкіним. Окрім того дівчина потрапила у відеопривітання президента Володимира Зеленського до Дня незалежності України.

Пенсіонерка з позивним "Комбат", яка доглядала за сотнями бійців ЗСУ і звела свою онуку з одним із них

Пенсіонерка з маленького села на Миколаївщині Клавдія Шматко їздить на мопеді, який ласкаво називає "Горбоконик". Жінка з позивним "Комбат" годувала та обігрівала військових у своєму домі. До речі, Клавдія Іванівна стала єдиною свахою у студії "Я не забуду". Одного з військових вона звела з улюбленою онучкою, а глядачі стали свідками пропозиції руки та серця. На жаль, на час зйомок новорічного випуску Клавдія Іванівна захворіла, тож до студії приїхала Катерина Мазуренко — її онучка, яку і покликав заміж військовий.

— Катю, ви були першою, кому в нашій студії зробили пропозицію. Як склалося ваше життя після програми?

— Після програми ми поїхали до моїх батьків, повідомили моїй мамі про це. Потім було сватання моїх батьків з його батьками і бабусею. Діма був у вишиванці, бо я не хотіла, щоб він був у військовій формі. Він і так щодня в ній ходить. Весілля було в українській тематиці. Моя весільна сукня не була класичною, а більш вільною і українсько. Замість фати — віночок з сухоцвіту. У нього — вишиванка, лляні брюки. Класики не було.

— Клавдія Іванівна допомагала?

— Вона не хотіла приходити! Казала, що вже стара для танців. Але танцювала! І вона прийшла на весілля не до мене, а до свого Соколика. Я вже на другому місці. Всі хотіли з нею потанцювати, вона майже до останнього була на весіллі.

— Другий день весілля був?

— Був!

— Як гуляли?

— Фотографій немає…

— Як тепер Клавдія Іванівна називає свого Соколика?

— Моя дитина. Вона завжди на нього каже: "Це моя дитина". Кожен раз, коли я приїжджаю, вона питає, як там її дитина і каже, щоб той раз на три дні їй дзвонив.

— Чи звертаються люди до Клавдії Іванівни як до свахи? Після такого професійного успіху.

— Так, моя подружка хотіла поїхати до моєї бабусі, щоб вона їй когось там знайшла. Але бабуся каже, що таких, як він, вже немає. 

— У вас був медовий місяць чи він одразу повернувся до служби? 

— Медовий місяць тривав лише три дні. Ми поїхали на море, відпочили, а за кілька днів він уже поїхав на свою службу. 

— Які плани маєте зараз з Дмитром? 

— Почали вже замислюватись про дітей. Тому чекаємо на перемогу, щоб він повернувся додому і ми почали жити як повноцінна сім'я, а не лише через телефон. 

10-річна незряча бандуристка зібрала на ЗСУ 2 мільйони гривень

Історія, після якої хотілося довго мовчати — 10-річна Анна-Марія Герман ніколи не бачила світ, але змогла зробити його кращим. Тоді маленька бандуристка зібрала понад 650 000 гривень для ЗСУ, однак за останні пів року ця сумма зросла до 2 мільйонів гривень. За ці кошти військовим придбали машини, дрони, рації, медикаменти, взуття, одяг, прилади нічного бачення, тепловізори та інші елементи амуніції. 

До студії також завітала мама юної артистки і волонтерки та розповіла, що їх тато вже питав: "Можливо, вже досить співати?". Анна-Марія на це відповіла, що війна ще не закінчилася. Навіть після її завершення бандуристка планує продовжувати свою справу, адже тисячі військових потребуватимуть лікування, реабілітації та підтримки.

Одного разу Анні-Марії зателефонував Михайло Хома — фронтмен та засновник гурту DZIDZIO. Артист повідомив дівчині, що написав для неї пісню і хоче подарувати. Хома приїхав до бандуристки у її день народження і повіз її у студію звукозапису, де вони разом протягом п'яти годин записували цю пісню.

У 2024 році Анна-Марія Герман мріє зустрітися з президентом Володимиром Зеленським, потиснути йому руку, отримати нагороду за свою волонтерську діяльність та сфотографуватися на пам'ять.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Чому 10-річний хлопчик заробляє на собаку-поводиря — історія Макара у проєкті "Я не забуду"
• Збирає 80 000 доларів на протези для побратима: у проєкті "Я не забуду" — історія справжньої дружби
• Чому на "нулі" вирізають зуби штик-ножем та в якому секретному бусі військових на фронті позбавляють болю — у проєкті "Я не забуду"
• Чому пустує оздоровчий центр матері "Привиду Києва": історія Наталії Тарабалки — у проєкті "Я не забуду"
• Кохання довжиною в тиждень: мати загиблого бійця ЗСУ вперше зустрілася з коханою свого сина у проєкті "Я не забуду"