650 тисяч для ЗСУ: про волонтерство 9-річної незрячої бандуристки Анни-Марії

Існує думка, що якщо людина втрачає один з органів чуття, то обов'язково отримає підсилення в іншому. А іноді в неї потужно починає працювати не слух чи зір, а серце, яке допомагає робити добрі справи. Сьогоднішня історія проєкту "Я не забуду" про особливу маленьку дівчинку, яка покращує світ навколо себе.

Героїня випуску — 9-річна незряча бандуристка Анна-Марія Герман. На картці дівчинки були кошти для її лікування, проте, дізнавшись, що незнайомій жінці потрібні гроші на операцію, дитина попросила свою матір віддати гроші, чим врятували її життя. Після цього Анна-Марія вирішила, що допомагатиме ЗСУ, і почала співати на вулицях Львова. За рік Анні-Марії вдалось зібрати для військових понад 650 тис. грн.

Ведуча — Ірина Хоменко.

Струни на дотик

Ольга Вільгуцька майже 40 років вчить дітей музики, гри на бандурі. Ольга Степанівна розповідає, що зустріч з Анною-Марією Герман стала для неї професійним викликом.

"Така дівчинка в моєму класі вперше. Дитина незряча, але я підійшла до того дуже спокійно. Легко", — говорить вчителька музики.

— Пригадайте вашу першу зустріч з Анною-Марією.

— Це було два роки тому. Мене викликала до себе завуч школи й спитала, чи візьму я у свій клас незрячу дівчинку. Я погодилася. Завуч мене познайомила з Анною-Марією та її мамою. Спершу я думала навчати дівчинку співати, але мама сказала, що Анна-Марія дуже хоче грати на бандурі. І ми почали вчитися гри на бандурі.

Спершу ми вивчили струни на дотик. Ми працюємо на дотик. Анна-Марія швидко опанувала інструмент. Так швидко, що в грудні ми вже давали свій перший академконцерт. А ще у дівчинки дуже гарний, дзвінкий голосочок. Нам дуже легко разом працювати.

Потім були конкурси та нагороди. Анна-Марія перемагала у міжнародних та всеукраїнських конкурсах — Іспанія, Італія, Україна. Медалей дуже багато — Грузія, Іспанія, Італія, Польща, і Україна. Вона кожну медаль знає, відчуває дотиком, і знає, де вона її отримала.

Анна-Марія Герман

— Скільки конкурсів виграла Анна-Марія?

— Ми лауреати 30 всеукраїнських конкурсів, 25 міжнародних і 4 ґран-прі.

— Які пісні вона співає?

— Співає патріотичних пісень, виконує пісні одного з воїнів з передової, нашого захисника Ігора Понедзялока. Вони познайомилися через Facebook, він для неї пише пісні, а вона їх виконує. Вони особисто незнайомі, лише у листуванні. Проте Анна-Марія дуже хоче зустрітися з Ігорем.

Шлях до волонтерства

Чому учениця пані Олі не бачить і кому віддала свої гроші, зібрані на лікування, маленька дівчинка, розказала її мама Наталія Бражник.

— Пані Наталю, розкажіть про вашу сім'ю.

— У мене четверо дітей. Старшому синові Богдану 30 років, він воїн, зараз після поранення проходить реабілітацію. Є донечка, їй 18 років, вона навчається в коледжі харчової промисловості. Є син Ілля, який в 6 класі. І Анна-Марійка. Вона незряча, але вона дуже жвава, дуже непосидюча — займається волонтерством та грає на бандурі. Вона бігає, полюбляє кататися на гойдалках, бавиться зі всіма зрячими дітками. Іноді люди мене питають: "А що, дійсно, вона не бачить? Я б зі сторони навіть не сказав".

— Це непросте питання. Але як так вийшло, що Анна-Марія не бачить?

— У мене пологи почалися у 20 тижнів, лікарі старалися зробити все можливе, щоб притримати. Але вона хотіла вже вийти на світ, і народилася у 20 тижнів вагою 750 грамів.

Близько 2,5 місяців вона була в інкубаторі, за нею доглядали лікарі. Я могла бачити її лише через вікно. Через 2,5 місяця мені вже її давали. Я дуже переживала і просила в Бога, щоб тільки вона жила.

— Чи можливо зробити хоч щось, щоб вона бачила?

— З 2,5 місяців до 4 років вона перенесла 13 операцій на очі. Після третьої операції лікар сказав, що моя дитина незряча. Це був для мене шок. Я дуже сильно плакала.

Я шукала лікарів і за кордоном, проте й там мені відповіли, що нічого не зможуть зробити. Й недавно ми подали післяопераційні документи Анни-Марії в Німеччину, звідти прийшла відповідь, що наразі лікар не може нам ні в чому допомогти. Залишається тільки одна надія на Бога, що Бог так зробить, що вона, може, буде бачити хоча б на одне око.

— Як ви пояснювали своїй доньці, що вона не бачить?

— Це було десь в першому класі. Вона мене вдома спитала, чому мої очка не бачать? Я не могла відповісти. Я сказала, що треба молитися і просити в Бога молитвою, щоб очка бачили. Кажу, настане такий час, що очка твої побачать. Побачать сонечко, маму, батька, сестер і братів.

Я її готую до такого життя, що є різні образливі слова, наприклад, "сліпа". Я їй пояснюю, що у твоєму житті люди будуть дуже часто говорити це слово. Кажу, так старші люди говорять. А молоді люди більш по-літературному говорять, що це є просто людина незряча, дитина незряча. Ну, ось якось так я їй пояснюю.

— Як ви пояснили Анні-Марії, що почалася війна?

— Я відкрила телефон, побачила, як летять ракети, як люди кричать. Вона спитала, що це за звук і чому там люди плачуть? Я відповіла, що почалася війна, і треба просити в Бога, щоб все було добре.

Нам пропонували поїхати за кордон всією сім'єю, але ми відмовилися. Ми сказали, що живемо в Україні, і якщо будемо їхати, то останнім автобусом. Ми взяли у вчительки бандуру, вдома грали. Я сказала Ользі Степанівні, що якщо ми будемо тікати останнім автобусом, ми з собою беремо вишиванки, вашу бандуру і машинку Брайля — це є три речі, які дуже дорогі для нас.

— Влітку 2022 року ви мали доленосну зустріч із жінкою, якій Анна-Марія віддала всі свої заощадження. Розкажіть про це.

Ми йшли обідати. Там офіціанткою працювала дівчина Аня. Вона нам приносила їжу, і ми з нею спілкувалися. В неї дівчинка, яка десь на рік-два молодша від Анни-Марії. Ми якось розговорилися, і вона каже, що має робити операцію на серце, але на це треба багато коштів, й не знає, де їх взяти. Ми приїхали додому, і моя Анна-Марія каже: "Мамо, в мене є заощаджені гроші на лікування. (Це було 10 тисяч гривень). Давайте віддамо тьоті Ані ті гроші. Я дуже сильно хочу, щоб вона жила, щоб її дочка мала маму".

Потім ми пішли в кафе, і Анна-Марія віддає Ані цей конверт. Вона плакала. Звісно, не хотіла брати, сказала, що не знає, як пройде операція і взагалі як буде далі. На що Анна-Марія сказала, що я даю гроші вам не для того, щоб ви мені їх повернули, а для того, щоб ви жили.

Після цього їй зробили операцію. Ми десь на третій день передзвонили до Ані. Вона сказала, що все чудово. Ми купили з Анною-Марійкою шість морозив, приїхали її провідати.

— А як Анна-Марія почала співати, щоб зібрати кошти для ЗСУ?

— Це її бажання. Вона казала, мовляв, оскільки мій Богданчик пішов воювати, я хочу чимось допомогти нашим воїнам, щоб вони мали що їсти, що вдягнути. І ми почали таке маленьке волонтерство своїми піснями по вулицях, у Львові, в Миколаєві, в Дрогобичі, в Трускавці.

На цей час вона зібрала 650 тисяч гривень. За ці кошти було куплено не тільки одяг, взуття, медикаменти. Перше, що вона купила, — дрон. Після ми купили джип, рації, антени. Зараз вона збирає кошти на пристрій нічного бачення.

— Скільки вона дала таких концертів?

— Багато. Бувало, що ми відпрошувалися з уроків, тому що, наприклад, десь за три села був базарний день, і ми хотіли поспівати, позбирати кошти для наших воїнів. Ми відпрошувалися, але казали, що домашню роботу будемо робити.

Здійснення мрії

До студії "Я не забуду" завітала і 9-річна Анна-Марія Герман. Дівчинка розповіла, що відчуває, коли своїм співом і грою на бандурі допомагаєш нашим військовим.

"Я відчуваю радість, і я дуже тішуся, що можу допомогти нашим воїнам. Тому що вони не зможуть самі собі придбати зброю. Моя найзаповітніша мрія, щоби закінчилася війна і щоби все було добре", — сказала маленька бандуристка.

Починання Анни-Марії підтримують в музичній школі — за волонтерство вручили іменну медаль і посвідчення "Гордість школи".

Анна-Марія поділилася своїм віртуальним знайомством із військовослужбовцем ЗСУ Ігорем Понедзялоком, пісні якого виконує.

"У моєму репертуарі є понад 20 пісень воїна Ігоря Понедзялока, ми з ним познайомилися через Facebook. Спілкувалися, розмовляли. Я його попросила, щоб він мені написав пісню. І незабаром Ігор скинув в месенджер мамі пісню. Моя найулюбленіша про калину: "Розкажи, калино, розкажи ти, мила, чому опустила кетяги додолу? Певне, зажурилась, певне, притомилась, бо мене чекає вже скоріш додому". Я дуже хочу зустрітися з Ігорем і подякувати за такі чудові пісні. Але це здійсниться, напевно, вже після війни", — розповіла дівчинка.

І тут до Анни-Марії вийшов Ігор Понедзялок — мрія юної співачки збулася, вона зустрілася зі своїм героєм.

Чоловік пройшов АТО, потім працював у сфері будівництва, наразі служить у 47-й інженерній бригаді, а також пише вірші.

"Знаєте, я вже пройшов 2015-2016 роки, і в мене сформувалася повна картина: як людина, навіть будучи в таких умовах, повинна свій морально-психологічний стан тримати в руках. Вірші до мене прийшли у 2015-2016 роках — як мій якийсь порятунок, як вміння перемикатися на щось позитивне, не думаючи, що довкола тебе робиться. Так само і під час повномасштабного вторгнення я почав писати вірші, щоб це була підтримка і для мене, і для людей. І почав викладати їх у TikTok", — пояснив Ігор.

Ігор підготував для Анни-Марії подарунок — гарний віночок, який дівчинка може вдягати на виступи.

"Я хочу, щоб ми найскоріше побачили тебе в цьому віночку на твоїх концертах під мирним небом", — побажав боєць.

На стрічках вінка намальовані яскраві рожі (мальви). І це не випадково.

"Анно-Маріє, ти пам'ятаєш, як я тобі казав, що якщо ти гарно виступиш з оркестром, то я напишу для тебе наступну пісню. І вона називається "Ой, ви, рожі, мої рожі". "Ой, ви рожі, мої рожі, квіточки червоні. Я візьму пишний вінок у свої долоні. Та й почеплю на голівку, стрічечки поправлю. Українську щиру пісню вам всім заспіваю". Мені б хотілося, щоб люди побачили цей ефір, щоб вони тебе підтримали, тішилися твоїми успіхами, досягненнями", — резюмував Ігор.

Попередні випуски "Я не забуду":

Медіа-партнери
Прямий ефір