Втік на війну у 18 років і заздалегідь готував свої похорони: історія бойового медика Дмитра "Фантома"

Онук Марії Кушнір 9 років тому втік з інституту на війну. Під час бойових дій бойовий медик Дмитро Хома виносив з поля бою десятки тіл. Пережите змусило його заздалегідь планувати власні похорони.

1 червня 2025 року в Донецькій області 27-річний Дмитро загинув. Яким був останній день його життя, пані Марія дізналася від побратимів онука в студії проєкту "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Втеча на війну

Дмитро Хома народився 24 квітня 1998 року у Тернополі. Його батьки були ще студентами вишів, тому коли хлопчику виповнився місяць, його привезли до бабусі на виховання. Так Діма прожив у своєї бабусі Марії Кушнір аж до третього класу школи.

Потім батьки хлопчика купили будинок у селі Сороцьке Тернопільської області і Діма вже жив з ними. Тепер бабуся їздила до нього в гості.

2014 рік. Почалося російське вторгнення. 16-річний Дмитро хотів потрапити на фронт, але його не брали за віком. Тоді він пішов здобувати військові знання в добровольчий український корпус "Правий сектор".

Дмитро вступив до фінансового інституту. Коли йому виповнилося 18 років, дочекався зимових канікул і замість того, щоб писати курсову роботу, поїхав на схід. Це було у 2016 році. А у 2017-му він уже потрапив на свої перші бойові позиції біля села Павлопіль, недалеко від Маріуполя.

"Я досі пам'ятаю, як проректор подзвонив і сказав, що мій онук втік на війну, поїхав на схід. Спочатку він охороняв якусь базу, а потім вже був у боях під Маріуполем", — згадує Марія Кушнір.

Надалі військові ротації Дмитра чергувалися із заробітками в Польщі.

"Він був добровольцем, у нього не було військової зарплати, і він повинен був їхати, щоб заробити гроші на харчування, на спорядження, на зброю", — пояснила бабуся захисника.

У травні 2020 року Дмитро повернувся з Донбасу. Його запросили стати інструктором військового товариства "Сокіл". Керівницею однієї з груп була дівчина Олександра, в яку він з часом закохався. Дівчина відповіла взаємністю.

Пара розписалася 14 лютого 2022 року. За 10 днів до початку великої війни.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення. Дмитро вирушив на передову. Служив військовим медиком у 67-й бригаді під позивним "Фантом".

Його дружина Олександра в Тернополі займалася реабілітацією військових. У 2023 році дівчина дізналася, що вагітна.

"Останній день відпустки Діми. Наступного дня він мав їхати до Бахмута з хлопцями. Увечері я роблю тест, який показує дві смужки. Діма був дуже щасливий. І надалі під час пологів він був поруч. У нас народився Святослав. Це ім'я ми вибрали одностайно", — розповіла вона.

На фронті Дмитро був військовим медиком, йому доводилося виносити десятки тіл з поля бою. Так вийшло, що "Фантом" брав участь в евакуації загиблого воїна, відомого Героя України "Да Вінчі" (Дмитро Коцюбайло).

"Смерть "Да Вінчі" була дуже важкою для нього. Але коли загинув його друг "Норд" [командир стрілецької роти Сергій Коновал], також Герой України, це була найважча втрата для Дмитра. Він забирав його тіло з кумом "Химерою". Залишки мозку були у Діми на бронежилеті. Я не уявляю, як він це все вивозив. Люди до кінця не розуміють, як військовий пакує свого товариша, друга в пакет і відправляє родичам", — зазначила Олександра.

Дмитро Хома загинув 1 червня 2025 року під час евакуації поранених побратимів біля селища Шевченко, що під Покровськом. Йому було всього 27 років.

У Дмитра було передчуття про загибель, і він готував дружину до своїх похоронів. Одного разу він подарував Олександрі телефон, попросив сфотографувати його і прокоментував: "Красиво, якраз буде фото на мій пам'ятник". А потім він скидав їй пісні, які хотів, щоб грали на його похоронах. І говорив, що не повинно бути штучних квітів, тільки червоні троянди, які він любив. Всі його настанови Олександра виконала.

Святославу, синові Дмитра, зараз майже 2 роки, батько встиг побачити його всього тричі. Поки хлопчик маленький, мама йому ще не розповідає, що тато загинув.

"Він не розуміє. Він тільки переглядає наші з чоловіком фотографії. Я розповідаю: "Дивись, це тато, а це мама". Він розуміє, що це тато. У мене є купа відео, які я буду показувати синові в майбутньому. Чоловік просив, щоб я говорила з дитиною, щоб він знав у разі чого, хто його тато, за що він загинув", — поділилася Олександра.

Зараз Олександра хоче відкрити в Тернополі реабілітаційний центр імені "Фантома".

Останній день “Фантома”

Після загибелі Дмитра у його рідних залишилися біль, спогади і питання, тому що захисник приховував важкі моменти своєї служби.

"Про день його загибелі я теж мало знаю. Я хочу зустрітися з побратимами, які були поруч з ним. Більше розпитати, яким був мій Діма, дізнатися про нього більше. Тому що він сам мені не хотів розповідати. Казав: "Бабусю, тобі це не потрібно", — сказала Марія Кушнір.

У студію "Я не забуду" приїхали побратими Дмитра по 67-й бригаді — командир мінометної батареї Віталій Дрозд і бойовий медик Анатолій Панасишин. А бойовий медик Сергій Шумков приєднався по відеозв'язку, тому що зараз проходить лікування після численних поранень.

На передовій Дмитро був не тільки медиком, але й заходив на позиції, тримав оборону і брав участь у боях.

"Ми з Дмитром дев'ять місяців жили в одній хаті, коли у нас було бойове розпорядження на Серебрянський ліс. Ми жили разом, заїжджали на нашу мінометну позицію разом. Дмитро був і медиком, і допомагав у роботі з мінометом — підносив міни, допомагав у стрільбі. Якось прийшла бракована партія мін, на них було дуже багато фарби, і він сидів і зчищав їх наждачкою, щоб вони залазили в ствол", — розповів Віталій.

Дмитро виконував дуже багато складних евакуацій — на позиціях, до яких інші не могли дійти через постійні обстріли.

"Вони виходили, по них починали стріляти, і вони поверталися назад. А якщо виходив “Фантом”, то він, всупереч всьому, доходив до потрібної точки. Так, це було довше, тому що перечікував обстріли, але він все одно виходив і евакуював людей", — зазначив Віталій.

Важкі бої були поблизу села Оріхово-Василівка на Бахмутському напрямку. Під час обстрілу, який не припинявся, був "трьохсотий" боєць, він не встиг добігти до укриття. Дмитро побіг до нього і надавав медичну допомогу прямо під вогнем.

"Був там і такий випадок. Якось крикнули, що у нас “трьохсотий”, Дімка вибіг з укриття і мене покликав. Ми надаємо пораненому першу допомогу, поранений каже: "Я не можу ходити". У нього уламок по хребту пройшов. Чуємо, в наш бік свистить міна. За MARCH (алгоритм у тактичній медицині для надання першої допомоги при критичних пораненнях, — ред.) у таких випадках потрібно "трьохсотим" сховатися. А ми навпаки — "трьохсотого" накрили собою. Після "прильоту" запитуємо пораненого: "Ну що, тепер можеш ходити?". Він такий: "Так, можу". Тут же підвівся, і ми побігли", — згадує Анатолій.

Сергій Шумков працював разом з Дмитром рік. Він згадав найважчу спільну евакуацію, яка відбулася у 2024 році на Лиманському напрямку.

"Всі виходи були важкі, але цей запам'ятався особливо. Ми діставали тіла загиблих. Тіла вже три тижні пролежали в посадці, через постійні обстріли їх ніхто не міг дістати. Ми з "Фантомом" взяли два протидронових плащі й поїхали. Зайшли в цю посадку, там вже нашої піхоти не було, а паралельно в 100 метрах йшла інша посадка — там вже знаходився противник. Ми не могли тягнути тіла по посадці, там вже частково горіло. І ми з Дімою вийшли на дорогу і чисто навмання тягнули їх на волокушах вже прямо по дорозі", — поділився Сергій.

Сергій був поруч із Дмитром в його останній вихід. Покровський напрямок. 1 червня 2025 року. О 4 ранку надійшло повідомлення про двох поранених в селищі Шевченко — один важкий, без свідомості, і один з пораненням середньої тяжкості.

"Ми заїхали в селище, знайшли поранених, і по нас одразу почала працювати артилерія. Пораненого, який був без свідомості, ми швидко поклали на заднє сидіння джипу, а того, який був з пораненням середньої тяжкості, посадили на переднє сидіння поруч з водієм. А я з Дмитром застрибнув у кузов. Ми планували доїхати до наступного населеного пункту і там вже оглянути хлопців", — розповів Сергій.

Тільки від'їхали, машину помітив російський FPV-дрон. Буквально три секунди — і "приліт". Водій — на газ. Сергій втратив свідомість, прийшов до тями вже в наступному селі. Водій отримав контузію, не міг зорієнтуватися, де вони взагалі знаходяться. Подивилися — а в кузові немає Дмитра. Водій зміг довезти машину з пораненими до стабілізаційного пункту, де їм надали допомогу.

Почалися пошуки "Фантома" за допомогою дронів по маршруту, яким їхали медики. З дрона побачили на дорозі тіло. По речах було зрозуміло, що це Дмитро.

"Мене з пораненнями вже привезли до лікарні в Запоріжжі. Медик Саша "Фельдшер" з командиром “Берліном” заскочили в машину і швидко забрали тіло Дмитра. Ні у кого не було питання — забирати тіло чи ні. Головне було — знайти Дмитра і вивезти його", — зазначив Сергій.

На згадку про Дмитра Хома побратими передали його бабусі прапор 67-ї бригади з підписом її онука.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Одна камера і три ампутації на двох: історія великої дружби побратимів, що зародилася в полоні
• Дует з кумиром: Павло Зібров влаштував сюрприз обдарованому захиснику
• Окупанти оголосили за нього нагороду в 30 тис. доларів: історія легендарного розвідника Павла "Звіробоя"
• Вона загинула на "Азовсталі" на 40-й день після чоловіка: історія великого кохання нацгвардійця Максима Грідчина і медикині Альони Новіцької
• Подарував авто, став батьком, тепер — час одружитися: історія ветерана з ампутацією Андрія Хом'яка