Дует з кумиром: Павло Зібров влаштував сюрприз обдарованому захиснику

Військовослужбовець Юрій Маленок з дитинства пережив багато випробувань. Він виріс без батьків, часто відчував нестачу найнеобхіднішого і кілька разів опинявся на межі життя і смерті. Але, попри все, він проніс у серці мрію, яка сьогодні нарешті здійсниться завдяки проєкту "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Співак

На долю Юрія Маленока випало чимало випробувань. Він почав боротися за своє життя ще при народженні. Немовля народилося напівмертвим, але завдяки реаніматологам вдалося вдихнути в нього життя.

Свого батька хлопчик не пам'ятає — він помер через зловживання алкоголем, коли Юрі було всього 1 рік 2 місяці. Це були 2000-і роки, безгрошів'я. Мама хлопчика за освітою хімік-технолог, але в ті часи роботи за фахом не було, і вона пішла працювати продавчинею на базар. Дуже важка робота, особливо взимку. Жінка часто перемерзала, через що важко хворіла. Здоров'я підривав і алкоголь — у неї з'явився чоловік, але замість виховання сина акцент був на випивці.

"Мама з вітчимом випивали, їм було не до мене. Мені було десь чотири роки, і вони якось про мене просто забули... на тиждень. Бабуся, мама матері, приїхала провідати, виламала двері й так знайшла мене. Я вже був майже мертвий. Бабуся не поїхала до лікаря, а попрямувала до церкви. Батюшка молився всім іконам. І десь на п'ятий день я відкрив очі та сказав: "Ням-ням". Бабуся почала мене відгодовувати, поїла супчиками й усім іншим", — розповів Юрій.

Мама хлопчика померла у 29 років. Так Юра у свої 10 років опинився повним сиротою.

Його виховувала бабуся — Людмила Люшненко, мама його матері. Жили вони в селі Вільськ Житомирської області.

"Було важко. У нас в селі був город, а грошей — нуль. Це 1998-1999 роки. Голод, грубо кажучи. Ми з бабусею їздили на базар, я продавав моркву, а бабуся — картоплю, цибулю. Ну, все, що було на городі. Цих грошей вистачало на буханку хліба і на кілька штучок "барбарисок", які завжди мені купувала бабуся", — згадує Юрій.

Людмила Люшненко — вчителька французької мови з 44-річним стажем, з яких 14 років працювала директором школи.

У 42 роки вона вийшла заміж. Її чоловік навчав онука всім чоловічим справам — як садити картоплю, як керувати комбайном, і взагалі — як любити рідну землю. Чоловік був учасником Помаранчевої революції, Революції Гідності, і своїми патріотичними почуттями наповнював онука.

Пані Людмила дуже любила співати, онук практично виріс на її піснях — на народних українських, а також на творчості Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Павла Дворського. Але з часом пані Людмилу підкорив Павло Зібров.

"Павло Зібров підкорив мене своєю харизмою. Пісні в його виконанні так проникають в душу, що хочеться танцювати, хочеться з ним співати. Ну, насолода", — поділилася вона.

У Юри був співочий талант, він виступав як у школі, так і на різних регіональних заходах. Через уподобання бабусі в репертуарі хлопчика з'явилися і хіти Зіброва, чим хлопець у школі "вибивав" собі хороші оцінки.

"Я вчився не дуже добре. У школі в селі я завжди співав "Рідна мати моя". Для мене це була особлива пісня, і всі в селі знали про мою долю. І таким чином вчителі мені робили певні попуски. А потім я вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Там я співав різні пісні, але найбільше вчителі танули від пісні "Жінка, що кохаю я" Павла Зіброва", — зізнався Юрій.

Попри підготовку у військовому ліцеї, хлопець вирішив пов'язати своє життя зі співом. І вступив до інституту на факультет музичного мистецтва.

Після закінчення вишу Юрій пішов на строкову службу, служив морпіхом у Севастополі. Потім повернувся до творчості, відкрив бізнес-караоке в Ірпені та мріяв про професійну сцену.

А 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну.

"Артист"

В ніч на 24 лютого 2022 року Юрій працював у своєму бізнес-караоке в Ірпені під Києвом.

"Ми всю ніч просиділи, ще так обговорювали, почнеться повномасштабна війна чи ні. Ніхто не вірив. О 4 ранку закрилися, і я поїхав додому в село. І через пів години вже на нас полетіли російські літаки та ракети", — згадує хлопець.

Село Забуччя, де Юрій жив з дружиною, двома дітьми та бабусею, знаходиться під Ірпенем. 27 лютого його захопили окупанти.

"Бачу, що йде колона російської техніки. Було моторошно. Я не боягуз, я можу вийти побитися "стіна на стіну". Але те, що відбувалося в ті дні, я бачив тільки в фільмах. Я морально не був готовий до такого", — згадує хлопець.

Село звільнили 2 квітня 2022 року. Після цього Юрій вступив до лав Ірпінської тероборони, пройшов військовий вишкіл і потрапив до роти розвідки, де за свою творчість отримав позивний "Артист".

"У мене командир роти запитав з порога: "Готовий померти?" Кажу: "Ми померти не готові, але ми розуміємо, куди ми прийшли", — згадує він.

У 2023 році Юрій у Луганській області отримав важке поранення ноги, переніс дев'ять операцій, йому встановили пластини в нозі. Реабілітація тривала майже рік. Після одужання Юрій, попри можливість звільнитися зі служби, підписав контракт на три роки й знову повернувся до побратимів на Лиманський напрямок, потім був Куп'янський напрямок.

Навіть на фронті боєць не переставав співати. Його ролики облетіли весь інтернет. А для побратимів пісні Юрія в окопах були моментами умиротворення і відречення від військових буднів.

"В Instagram злетіла пісня “Яворина” ("У райському саду"), більше мільйона переглядів. Там у мене понад 28 тисяч підписників. А в TikTok у мене 286 тисяч фоловерів і перегляди пісень по кілька мільйонів", — повідомив він.

Завдяки своїй медійній популярності Юрій збирає кошти на потреби своєї бригади. А ще він співав разом з Артемом Пивоваровим, коли той приїжджав на передову підтримати захисників.

Здійснення мрії

Сьогодні Юрій продовжує захищати країну. Пані Людмила чекає на нього вдома. А сімейна мрія так і залишилася мрією.

"Я надихаюся у своєму житті піснями Павла Зіброва. І за типажем я весь час порівнювала, що мій Юра буде таким, як Павло. І я мрію, щоб Зібров хоч колись з ним заспівав, хоч навіть поспілкувався, підтримав", — поділилася бабуся воїна.

Павло Зібров дуже подобається і Юрію, за його позитив, трендові пісні. І на сцені проєкту "Я не забуду" Юрій виконав пісню з репертуару улюбленого співака своєї бабусі — "Хрещатик".

Але в кінці виступу пані Людмилу і Юрія чекав сюрприз — на сцену до захисника-співака вийшов сам Павло Зібров.

"Юрій, співайте. У вас прекрасний тембр, гарний голос. Вам потрібно на велику сцену. Війна закінчиться, і ми з тобою заспіваємо, візьмемо спочатку область, а потім перейдемо вже на всю Україну", — запевнив Павло Зібров.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Окупанти оголосили за нього нагороду в 30 тис. доларів: історія легендарного розвідника Павла "Звіробоя"
• Вона загинула на "Азовсталі" на 40-й день після чоловіка: історія великого кохання нацгвардійця Максима Грідчина і медикині Альони Новіцької
• Подарував авто, став батьком, тепер — час одружитися: історія ветерана з ампутацією Андрія Хом'яка
• Три трагедії за шість тижнів: історія великої родини з окупованого Курахового
• Таємниця останнього дня добровольця зі Шрі-Ланки: історія Шехана Ранішки