Окупанти оголосили за нього нагороду в 30 тис. доларів: історія легендарного розвідника Павла "Звіробоя"

Павло Діденко був легендарним розвідником, за якого окупанти оголосили нагороду в 30 тисяч доларів. Лише за одну ніч йому вдалося знищити 20 тонн боєприпасів терористів, на його рахунку — 18 ворожих танків та іншої техніки.

Відео з похорону Павла розбило серця мільйонів українців, маленькі діти захисника — Поліна, Євген і Тимофій — не стримують сліз і емоцій.

Володимир "Умка", побратим Павла, погодився стати хрещеним середнього сина. Однак дружина Світлана і діти загиблого розвідника жодного разу з ним не бачилися наживо. Цю довгоочікувану зустріч організувала команда програми "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Павло "Звіробій"

Світлана познайомилася з 30-річним Павлом Діденком у 2010 році, в інтернеті. Він почав надсилати дівчині вірші, але та не відповідала.

"Я подивилася, що він з Рівненської області. Думаю: далеко, напевно, не треба. У мене перед тим були стосунки на відстані, і нічого хорошого з цього не вийшло. Тому я подумала — ні. На Різдво я захворіла, він мені пише, а я — нічого. Після Нового року те саме. 9 лютого я була у своєї куми, а телефон весь час пищить і пищить. І вона каже: "Та дай відповідь хоч якусь, з осені чоловік пише". І я написала: "Привіт!", — згадує Світлана.

Після відповіді Павло подзвонив. І почалося постійне спілкування. Павло вперше приїхав до Світлани в кінці лютого 2011 року. Потім було 8 березня. Він запитав Світлану, який би вона хотіла подарунок, щоб він став спогадом надовго. Дівчина відповіла — пірсинг. І чоловік зробив цей подарунок.

Втретє Павло приїхав на Великдень і наполіг на знайомстві з батьками Світлани. І в присутності батьків зробив коханій пропозицію. А вшосте вони бачилися вже на весіллі — в липні.

У Світлани та Павла народилося троє дітей — дівчинка Поліна, а потім сини Євген і Тимофій.

Але у 2014 році Росія напала на Україну. У серпні Павло Діденко добровольцем пішов до лав Збройних сил України. Під позивним "Звіробій" він став воїном спеціального розвідувального підрозділу і якось за одну ніч знищив 20 тонн боєприпасів терористів. За його голову бойовики обіцяли чималу нагороду — 30 тисяч доларів.

Разом з побратимами Павло пройшов найгарячіші точки Донбасу: Дебальцеве, Піски, був під Маріуполем... І навіть вижив в Іловайському котлі.

"Він дуже хотів у розвідку, він обожнював розвідку. Він ходив у тил ворога. Навіть звідти витягав наших “двохсотих”. Я йому казала, що ти ж ризикуєш життям, а він відповідав: "Зате буде, куди прийти матері, дружині та дітям покласти квітку". У нас вже було троє дітей, мені було важко одній справлятися, ще й господарство в селі. І тоді Павло перевівся ближче, в 130-й розвідувальний батальйон. Він був постійно в розвідці. Він нею жив", — зазначила Світлана.

Якось Павло пішов на чергове розвідзавдання, випадково опинився на території окупантів і повернувся звідти з трактором. Коли він зрозумів, що "промахнувся" і не туди вийшов, потрібно було якось вибиратися. Побачив, що лежить куртка "Россеть", одягнув її на свій кітель.

"Бачить, окупанти сидять, їдять. Він ламаною російською почав на них "чокати": чо ви тут? Підійшов, взяв щось поїсти у них. А сам думає, як же вибратися? Навколо нічого не було, тільки трактор стояв. А він вміє трактором керувати, до війни у селі працював трактористом. Сідав у трактор і поїхав. Поки окупанти отямилися, так трактор уже був на нашому боці", — розповіла Світлана.

Ворог полював на Павла, навіть стежив за його родиною. У 2016 році був випадок, що навіть замінували його "Жигулі", які стояли біля будинку в селі, де жив Павло з дружиною і дітьми.

"По селу ходили якісь люди, питали, де живуть АТОшники. Один місцевий чоловік за пляшку горілки показав наш будинок. Я в ту машину не лізла, бо тоді ще не вміла водити. І ці "Жигулі" просто стояли. Якось увечері собаки почали гавкати й не замовкали. Через деякий час Павло приїхав додому. Підійшов до машини, і бачить — блищить тоненька ниточка, це була розтяжка. Мені тоді було дуже страшно", — поділилася Світлана.

Потім почалося повномасштабне вторгнення. Павло продовжив захищати країну, хоча як батько трьох дітей міг би звільнитися зі служби. У 2025 році у чоловіка погіршилося самопочуття, і дружина вкотре попросила його звільнитися.

"Коли він востаннє до нас приїжджав, я кажу: "Може, вже досить?". Тому що у нього 46% судин головного мозку були непрохідними, постійно боліла голова. Він був на одне вухо майже глухий. У нього падав зір після поранення і контузій. У нього були дуже сильні контузії, була навіть клінічна смерть", — перелічила Світлана.

45-річний Павло і сам відчував, що йому з кожним разом все важче виконувати бойові завдання. І він погодився з дружиною, що настав час звільнятися як багатодітному батьку.

Павло вже в думках планував своє цивільне життя: побудувати будинок, взяти в оренду ставок і розводити рибу. Але першочергове — відвезти дітей на море, бо через довгу війну вони жодного разу не бачили море.

Але він не встиг реалізувати свої мрії. 9 липня 2025 року під час евакуації тіл побратимів головний сержант 1-ї розвідувальної роти 130-го окремого розвідувального батальйону Павло Діденко загинув поблизу села Толстой у Донецькій області.

Легендарного розвідника з позивним "Звіробій" провели в останню путь у Рівненській області. Волонтери виклали в мережу відео з похорону Павла. Емоції дітей захисника — Поліни, Євгенія і Тимофія — зворушили серця понад 10 мільйонів людей, які подивилися це відео.

За подвиги Павло Діденко був нагороджений орденами "За мужність", "Слава і честь", а також медалями "За військову службу Україні", "За участь у бою", наручним годинником від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

"Павло був двічі представлений до звання Героя України. Він з 2017 року, коли підірвав склад з боєприпасами ворога, чекав, що його нагородять. Але не дочекався, орден "Золота Зірка" так і не дали", — з сумом сказала Світлана.

Володимир "Умка"

На фронті у Павла був близький друг — Володимир “Умка”. Він мріяв познайомити його зі своєю родиною. Щобільше, "Умка" вже дав згоду стати хрещеним його середнього сина — Євгена. Але Павло сам не встиг реалізувати ці плани. І Світлана звернулася до редакції програми "Я не забуду" з проханням організувати цю зустріч.

"Я не можу показувати своє обличчя, тому що моя група — одна з найефективніших у розвідці, і ворог намагається відстежити нас. Я не можу показувати своє обличчя, щоб своїм рідним, близьким і побратимам зберегти життя", — пояснив Володимир.

Володимир з 2018 року служить у підрозділі військової розвідки 130-го окремого розвідувального батальйону, який виконує завдання на всіх складних напрямках. Тут він познайомився з Павлом.

У 2024 році "Умка" брав участь у Курській операції. Після повернення хотів перевестися в інший підрозділ, але залишився в розвідці заради Павла.

"У мене було бажання перейти в іншу структуру, і з Павлом я про це неодноразово говорив. Павло сказав: "Залишся поки що зі мною, може, потім разом переведемося". Я залишився в підрозділі заради Паші. Я розраховував тут ще на пару людей, і все. Якби не Павло, то я б нікого взагалі не послухав", — згадує Володимир.

На жаль, "Умка" не зміг провести свого друга "Звіробоя" в останню путь — під час його похорону був на бойовому завданні. Планує поїхати на могилу Павла в першу ж свою відпустку.

З родини побратима Володимир був знайомий тільки з середнім сином — Женею.

"Якось Павло приїхав до нашого підрозділу з Женею. Хлопчик побачив багато машин, я йому дозволив в них посидіти, він був щасливий. Тоді я назвав йому тільки свій позивний. І вже вдома Женя, коли спілкувався з батьком, постійно запитував: "А де "Умка"?", постійно передавав мені привіти", — згадує Володимир.

Коли "Умка" повернувся з Курської операції, Павло повідомив, що Женя хоче, щоб він був його хрещеним батьком. Володимир одразу погодився.

У студії "Я не забуду" боєць зустрівся з дітьми побратима і його дружиною. Женя особливо зрадів цій зустрічі. Володимир повідомив, що скоро планує піти у відпустку та обов'язково приїде до сім'ї Павла в гості.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Вона загинула на "Азовсталі" на 40-й день після чоловіка: історія великого кохання нацгвардійця Максима Грідчина і медикині Альони Новіцької
• Подарував авто, став батьком, тепер — час одружитися: історія ветерана з ампутацією Андрія Хом'яка
• Три трагедії за шість тижнів: історія великої родини з окупованого Курахового
• Таємниця останнього дня добровольця зі Шрі-Ланки: історія Шехана Ранішки
• Навіть доньки народилися через день: історія величезної дружби побратимів, яку обірвала війна