Вона загинула на "Азовсталі" на 40-й день після чоловіка: історія великого кохання нацгвардійця Максима Грідчина і медикині Альони Новіцької

У 2022 році в Маріуполі Любов Грідчина втратила одразу сина Максима, невістку Альону і ще ненародженого онука. Все, що залишилося від невістки, — її фотографії. Любов хоче передати їх жінці, яка виховала дівчину. Щоб розшукати її, маріуполька звернулася до редакції проєкту  "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Максим

Максим Грідчин народився у 1988 році в селищі Краснопілля Сумської області. Він з дитинства мріяв бути військовим, тому у 14 років вступив до Харківського військового ліцею. За два роки навчання у ліцеї хлопець займався єдиноборствами й навіть виграв Чемпіонат України серед юніорів. Максиму запропонували перейти до збірної України та пов'язати життя з професійним спортом, але він відмовився: "Я хочу бути офіцером".

Після ліцею Максим вступив у Харкові до Академії внутрішніх військ МВС України (зараз це Національна академія Національної гвардії України), яку закінчив у 2010 році. І поїхав разом із другом служити в Донецьк.

Під час першого російського вторгнення у 2014 році Максим, тоді молодий лейтенант, посадив свою роту в КамАЗ і вивіз її під обстрілами з Донецька до Маріуполя. Брав участь у бойових діях в обороні Маріуполя, а після звільнення міста залишився тут і став начальником відділення бойової та спеціальної підготовки військової частини 3057 12-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії України.

Його мати Любов Грідчина теж переїхала до Маріуполя. Максим одружився, народився син Гліб. Згодом сім'я розпалася, але Максим продовжував бачитися і піклуватися про сина.

З початком повномасштабного російського вторгнення Максим захищав Маріуполь. Але 6 березня 2022 року він отримав смертельне поранення.

"У Маріуполі на "Азовсталі" була велика нарада. І було одне з перших мінометних бомбардувань, коли окупанти клали міну у міну. Того дня загинуло дуже багато наших військових. Мій син отримав важке поранення. Йому в лікарні зробили операцію. Але наступного дня він помер. Це сталося 7 березня 2022 року", — розповіла Любов Грідчина.

На момент загибелі підполковнику Максиму Грідчину було 33 роки.

Любові з дочкою вдалося вибратися з обложеного Маріуполя. Тіло Максима залишилося в маріупольському морзі, в той час через постійні обстріли міста його неможливо було забрати та поховати.

За більш ніж рік у межах обміну тілами між РФ і Україною повернули тіло Максима, і матері вдалося поховати сина.

"Так вийшло, що він загинув 7 березня 2022 року, а ховали ми його 20 травня 2023 року. Зараз його могила в Одесі. Я там живу, моя дочка там, і могила сина там, на Алеї Слави", — сказала Любов.

За особисту мужність у захисті України, вірність військовій присязі Максим Грідчин був посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Альона

За кілька років до повномасштабної війни Максим познайомився з військовою медикинею Альоною Кушнір-Новіцькою (Кушнір — прізвище від першого шлюбу). Вона служила в полку "Азов", який належав до тієї ж військової частини Нацгвардії, що і бригада Максима. Стосунки переросли у велике кохання, і у 2020 році вони почали жити разом у цивільному шлюбі.

Альона була на три роки молодша за Максима. Вона родом із села Морозів, що в Хмельницькій області. Її практично виховувала бабуся, тому що мама хворіла, а батько постійно був на роботі, оскільки потрібно було утримувати велику сім'ю, в якій було четверо дітей. Бабуся допомагала синові з дітьми. До того ж її будинок був близько до школи, тому більшу частину часу вони проводили у неї.

У 2008 році, коли Альоні було 16 років, від онкозахворювання померла її мама, а незабаром померла молодша сестра. Ці трагедії вплинули на вибір майбутньої професії — дівчина вирішила стати медикинею, щоб рятувати життя.

У 2011 році вона закінчила медичний коледж. Через два роки вийшла заміж. Чоловік Альони після Майдану пішов служити в полк "Азов", який дислокувався в Маріуполі. Альона поїхала слідом за чоловіком. Народився син Ілля. Однак згодом подружжя розлучилося.

До 2016 року Альона працювала медсестрою в госпіталі. А у 2017 році підписала контракт з полком "Азов" і почала служити медичною інструкторкою.

Потім були стосунки та кохання з Максимом Грідчиним. Він познайомив дівчину зі своєю мамою.

"Коли вони були разом, то завжди посміхалися, вони були дуже щасливі. Альона для мене була чимось таким світлим, добрим. Вона дуже уважно ставилася до мене, постійно піклувалася", — розповіла Любов Грідчина.

Коли почалася повномасштабна війна, першим питанням для Альони було врятувати сина, якому на той момент було 9 років. Вона зателефонувала своєму батькові, той вже 25 лютого приїхав із Хмельницького і забрав онука.

Альона залишилася в Маріуполі, в госпіталі на "Азовсталі" допомагала пораненим — і військовим, і цивільним.

З бункера "Азовсталі" дівчина записала відеозвернення, яке сколихнуло інтернет. У цьому відео вона розповіла про жахи Маріуполя, про воєнні злочини росіян, які цілодобово авіацією та артилерією знищували місто і його мирних жителів.

Вже під час війни Альона дізналася, що вагітна. Максим був цьому дуже радий і повідомив матері, що при нагоді вони розпишуться.

Саме Альона повідомила Любові Грідчиній про загибель Максима.

"Ми не могли поховати сина, сподівалися, що це пізніше вдасться Альоні. Він перебував там, де були загиблі бійці "Азова". Альоні вдалося одягнути Максима у форму Нацгвардії та покласти в кишеню записку з його ім'ям. І так згодом вдалося зрозуміти, що це саме мій син. Потім це підтвердив аналіз ДНК", — зазначила мама Максима.

Любов благала, щоб Альона виїжджала з обложеного міста разом з нею. Але та відмовилася.

"Моя дочка теж була вагітна, у неї були проблеми з нирками, тому ми шукали можливість вибратися з Маріуполя. Коли Альона до нас приходила, я просила, щоб вона пішла з нами, заради їхньої з Максимом дитини. Вона сказала: "Ні, я тут потрібна", — поділилася жінка.

Альона загинула 15 квітня 2022 року, коли окупанти скинули на "Азовсталь" протибункерну тритонну авіабомбу. Це сталося на 40-й день після загибелі її коханого. Але тіло Альони досі не знайдено.

"Вона загинула в бункері на "Азовсталі", на який двічі скинули авіабомби. Але це ще не все. Їх не змогли звідти дістати. Коли окупанти, ці нелюди, увійшли в Маріуполь, вони пригнали бетономішалки й просто зацементували бункер. Мабуть, не хотіли, щоб світ знав про такий страшний злочин", — повідомила Любов.

9 грудня 2024 року в колумбарії кладовища в місті Хмельницький з військовими почестями було відкрито кенотаф (символічне поховання) Альони. Зараз сюди приходить її батько Микола Новіцький, приводить онука Іллю.

Альона Кушнір-Новіцька була нагороджена орденами "За мужність" II та III ступеня, один з них — посмертно.

Їх об'єднало горе

Любов Грідчина зараз живе в Одесі. Попри пережите, жінка не опустила руки. Вона бере участь у роботі організації "Родина Янголів Світла", яка об'єднує сім'ї загиблих героїв Одеси та області. А також є членкинею організації "Жити життя", яка допомагає ветеранам війни, особам з інвалідністю внаслідок війни, сім'ям загиблих і зниклих безвісти захисників і захисниць.

Всі ці роки Любов хотіла знайти сім'ю Альони, особливо бабусю, яку її невістка дуже любила.

"У мене є могила сина, але немає могили Альони. Однак потрібно зберегти про неї пам'ять. Вона дуже любила свою бабусю, яка її виростила, вона багато про неї розповідала, як про надзвичайно сильну людину. Мені завжди здавалося, що вона її ставить собі за приклад. Мені б хотілося її побачити, хотілося б передати фотографії, які у мене є, поділитися хоч якось пам'яттю про неї. Хочу зустрітися з нею і поговорити, щоб наша пам'ять була пам'яттю для нас обох", — пояснила мати Максима.

Команда проєкту "Я не забуду" розшукала не тільки бабусю Альони — Олену Іванівну, а і її батька — Миколу Новіцького.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Подарував авто, став батьком, тепер — час одружитися: історія ветерана з ампутацією Андрія Хом'яка
• Три трагедії за шість тижнів: історія великої родини з окупованого Курахового
• Таємниця останнього дня добровольця зі Шрі-Ланки: історія Шехана Ранішки
• Навіть доньки народилися через день: історія величезної дружби побратимів, яку обірвала війна
• Мати шукала безвісти зниклого сина, а знайшла майбутню дружину для нього: історія захисника Івана Іщенка