Втекла від війни у Вірменії, але російська агресія двічі наздогнала в Україні: історія музикознавиці Маріам Вердіян

Музикознавиця Маріам Вердіян — вірменка, для якої Україна стала другим домом. Як і тисячі вірменських родин, її сім’я втекла від збройного конфлікту й оселилася в Донецьку. Та війна наздогнала їх і там. У 2014-му Маріам разом із родиною перебралася до Ірпеня, а 2022 року знову була змушена залишити свій дім.

Та попри все, Маріам продовжує плекати культуру й берегти музику. Адже в ній — голос поколінь, сила родинних цінностей і унікальні інструменти, що з’єднують людей навіть у часи випробувань. Історії Маріам присвячений черговий епізод документального проєкту "Ода Єдності. Портрети".

Для музикознавиці Маріам Вердіян, як і для багатьох інших вірмен, Україна стала рідним домом. Збройний конфлікт у регіоні, який спалахнув у 1990-х роках із новою силою, змусив родину Маріам виїхати з Вірменії.

"Дуже страшно було залишатися там. Це означало, що ви можете попасти під різню", — зазначила вона.

Родина переїхала до України, де обрала Донецьк, бо батько Маріам добре знав це місто — у 1980-ті він закінчував Донбаську академію будівництва і архітектури.

"Цікавий нюанс — Україну обрала саме моя мама, і я їй неймовірно вдячна за це рішення", — уточнила дівчина.

У Донецьку пройшло дитинство та юність Маріам. Окрім звичайної, вона закінчила музичну школу, потім музичне училище і вступила до Донецької державної музичної академії.

"Я дуже люблю Донецьк, дуже люблю цей регіон. У мене були прекрасні відчуття України саме в Донецьку. Я ходила на фольклор, ми вчили українські пісні. І тому для мене Донецьк залишається і завжди буде в серці дуже українським", — наголосила Маріам.

А потім настав 2014 рік. Росія вторглася в Україну. Окупувала Крим та частину Донбасу. У Донецьку почалися бойові дії.

"Ми жили недалеко від Донецького аеропорту. І з нас починалися всі ці події. Починалася окупація", — сказала Маріам.

Батьки відправили доньку з братом до Києва, спочатку на два тижні. Але окупація тільки розширювалася, і батько з матір'ю теж покинули Донецьк. Родина оселилася в Ірпені під Києвом, у будинку дядька Маріам.

Дівчина перевелася до Національної музичної академії в Києві, продовжила навчання.

Все було добре, поки не настало 24 лютого 2022 року.

На початку повномасштабного російського вторгнення родина знову ледь не опинилася в окупації — тепер в Ірпені, але їм вдалося виїхати з міста.

"У нас вже був досвід Донецька. Ми розуміли, що буде відбуватися. Тому 25 лютого ми виїхали з Ірпеня. Я дуже переживала за будинок мого дядька, бо у ньому залишилася велика його колекція інструментів, мій інструмент. І була велика радість, коли після звільнення Ірпеня наші друзі-волонтери надіслали нам кадри з будинку, і я побачила, що інструменти збереглися. Дім постраждав, якесь каміння, уламки. Інструмент в пилюці, але він стоїть цілий. Це для мене був якийсь просто фантастичний момент", — згадує дівчина.

Маріам працює на терені класичної музики, а також одним з важливих напрямків її професійної діяльності є класична музика вірмен, яку вона популяризує в Україні. Вона зазначила, що вірменська музика — незалежна, ритмічна, жвава, в неї дуже багато сили, але й багато болю.

"Вірменська нація проходила багато геноцидів і війн. І супротив — це частина нашого світосприйняття, на жаль. Але це те, що споріднює нас з українцями. Вірменська музика для мене — це і багато болю. Це біль, який не промовляється на аудиторію, це така медитативна рефлексія всередині себе, в якій згадуєш весь цей важкий бекграунд, який проходиш, але водночас залишаєшся люблячим і вірним своїй землі", — пояснила музикознавця.

Вірмени заточені на зберіганні своєї культури. В цьому питанні це досить консервативна, традиційна нація.

"Для нас важливо зберігати мову, народні танці, музику. Дуже багато вірмен у громадах розмовляють вірменською мовою. Для нас важливо знати свою культуру. Вірменія — це країна з великою давньою культурою, як і Україна. У нас тому є потужний пласт народної музики, архаїчного мистецтва", — наголосила Маріам.

Національний інструмент — вірменський дудук. Його вироблять суто із абрикоса. Бо абрикос — дерево, що найкраще передає звукові хвилі. Цей інструмент вже знайомий у всьому світі, бо потужну рекламу йому дав голлівудський фільм "Гладіатор" (2000 рік). У стрічці звучання вірменського дудука стало одним із найбільш пізнавальних елементів саундтреку. Сольні партії виконав всесвітньо відомий вірменський музикант Дживан Гаспарян.

Дудук — інструмент, "який плаче", коли він звучить, у слухачів навертаються сльози, вони починають згадувати найзворушливіші або найскладніші моменти свого життя.

У Маріам Вердіян в Україні досить велика родина. Вони дуже дружні, спілкуються між собою. Особливо дівчині подобається, коли всі збираються за одним родинним столом. Це завжди об'єднуючий момент.

"Насправді історії Вірменії та України дуже схожі, ціннісні позиції обох націй. Це країни вільних людей, які вміли поважати волю і свободу інших, але які завжди відстоювали свою незалежність. І ми пройдемо і це. Ми обов'язково будемо дуже щасливі", — резюмувала Маріам.

Попередні випуски проєкту "Ода Єдності. Портрети":

• "Наші ашики були як українські кобзарі": гру на кримськотатарських інструментах відроджує Джеміль Каріков
• Через індійські танці та казки: впоратися з травмою війни українським дітям допомагає Давід Сурешвар
• Композитор із Тегерана обрав своїм домом Київ: історія Хосейна Мірзаголі
• Наш фольклор — це не про ноти: історія надазовського грека Георгія Багдасара