Через індійські танці та казки: впоратися з травмою війни українським дітям допомагає Давід Сурешвар

Давід Івадра Сурешвар — мистецтвознавець, письменник, психолог і танцівник із багатокультурним корінням. Уже понад 15 років він живе в Україні та допомагає дітям, які знають, що таке війна. Казки власного авторства та індійські танці стали його інструментами проти болю та травм. Історія Давіда — у черговому епізоді документального проєкту "Ода Єдності. Портрети".

Предки Давіда Сурешвара походять із різних країн, включаючи Індію. Проте народився Давід у сусідній Молдові, жив із батьками в Кенії, але вже понад 15 років він — в Україні.

Давід вперше потрапив в Індію у 10-річному віці — його батьки поповнювали свої родинні архіви й намагалися знайти коріння, родичів. Перші враження хлопчика від Індії — це аромати, запахи спецій. Найбільше йому запам'ятався аромат кориці. І відтоді Давід полюбляє булочки, різні смаколики з корицею.

"Індія мене оточувала з дитинства весь час, так чи інакше. Це не тільки фільми, це їжа, це підбір кольорів, це мантри", — зазначив він.

Давіду завжди було цікаво дослідити, що ще в нього є індійського. І так збіглося, що якось посольство Індії проводило безплатні курси з вивчання мови санскрит, з різних індійських мистецтв — народного живопису, кількох видів індійських класичних танців. Хлопець пішов одразу на кілька курсів — і на малювання, і на танці, і на мову.

Найбільше Давіда захопили індійські класичні танці. Згодом він в Україні здобув освіту дитячого психолога, і вирішив у своїй практиці поєднати мистецтво та психологію. Розпочав з терапії танцем.

"Танець допомагає не тільки мені, він може допомогти розкритися людям, які приходять до мене за консультацією, як до психолога. Діти, літні люди — обмежень по віку немає. Коли ми починаємо займатися танцювальною терапією, люди починають приймати себе", — розповів він.

Давід часто працює з українськими дітьми, які знають, що таке війна. Для психологічної підтримки він використовує, зокрема, терапію на основі казок, які пише сам.

До цього методу терапії психолог прийшов через трагедію російського обстрілу. 16 березня 2022 року, першій місяць повномасштабного вторгнення. Російська армія завдала удару по багатоповерхівці в Києві, по вулиці Богатирській. Це буквально за 500 метрів від будинку, де мешкає Давід.

Під час цієї трагедії його найбільше вразила одна дівчинка, яка сиділа осторонь від усіх і ніяк не реагувала на те, що відбувалося навколо. Вона не плакала, не кричала, ні з ким не розмовляла. Вона просто сиділа, закривши обличчя руками.

"Я спитав дозволу її батьків, чи можу я з нею поспілкуватися, допомогти, заспокоїти. Вони дозволили. Мені спало на думку мистецтво індійського танцю, яке засновано на театрі та мові жестів. Я зробив дуже простий жест, який зветься "брамара", що в перекладі на українську — "бджілка". Пролетів цю "бджілку" перед дівчинкою, сказав їй, що вона може бути чарівницею і за допомогою своїх пальчиків створювати"бджілок", і тоді вона ніколи не буде самотня, а ще ця "бджілка" завжди її буде захищати. Дівчинка миттєво ожила, в неї зарухалися пальчики, вона попросила показати, як створити ще "бджілок", як створити їхню домівку, потім ми почали робити з нею пальцями квіти. Це стало початком казкотерапії, поєднаної з жестами індійського танцю", — розповів Давід.

Тепер Давід вигадує казки та показує їх разом з українськими дітьми через індійський танець. Головне завдання індійського танцю — змінити настрій людей за допомогою рухів, за допомогою мови тіла, виразу обличчя. Саме це й потрібно для підтримки дітей у ці воєнні часи.

В індійському танці потрібно бути дуже уважним, тому що дуже схожі схрещування пальців можуть означати різні речі. Тобто це — концентрація на рухах, а значить — відречення від думок, які травмують.

Наприклад, різне перехрещення одних і тих же пальців може означати або "любов", або "війна".

Символ хлопця, чоловіка в індійському танці дуже простий — це кулак з пальцем.

А ось жінку показати дуже непросто — все, як в житті.

І через комбінацію жестів і рухів розповідається історія.

Під час танцю Давід акомпанує собі гунгру — це традиційні індійські браслети з дзвіночками (бубонцями), що надягаються на ноги. Це є невіддільним аксесуаром для індійських класичних танцівників, створюючи ритмічний супровід і музичне забарвлення танцю.

"Гунгру — цікавий пристрій, він видає надзвичайний звук. Багато хто знає християнську історію створення світу, про сім днів, про Адама та Єву. А за індуїстською традицією вважається, що світ було створено в танці. І першим звуком, який з'явився у Всесвіті, був звук "ом", який йшов від таких дзвіночків, що прикрашали щиколотки бога Шиви", — пояснив Давід.

Індійський класичний танець — це не просто рух тіла. Від початку його виконували в храмах як форму молитви або ритуального служіння. Танцівник на сцені часто уособлює божество або передає історії з епосів. І саме через дзвіночки гунгру ця структура стає відчутною. Вони неначе голос тіла, яке без слів розповідає історії, злиті в одне ціле.

"Бубонці гунгру священні для кожного танцюриста. Перед початком танцю танцюрист має попросити в них благословення, а після закінчення — подякувати їм. Можна танцювати без музичного супроводу, тільки лише під бубонці. Вони можуть передати дощ, вони можуть передати ритми серця, певний такт. Все це залежить від сюжету танцю", — розповів Давід.

Для Давіда танець — це не лише форма мистецтва, а й спосіб дослідження культурного коду. Через традиційні індійські практики він осмислює свою ідентичність, сформовану різними національними культурами.

"Я б сказав, що я людина світу, бо в мене дуже багато захоплень, в мене дуже багато родичів з абсолютно різних країн світу, різних релігій. І кожен — це частинка мене. Тому я не можу себе віднести до певної якоїсь конкретної нації або країни", — зазначив він.

Проте Давід акцентує, що саме Україна сформувала його як особистість.

"Тобто найбільш значущі події мого життя — отримання освіти, кохання, професійна реалізація, знайдення себе через хобі, відкриття громадської організації, — це все мені дала Україна. Я розумію, що це тільки початок, і що Україна зараз — це така країна в Європі, яка потребує саме такої діяльності, громадської в тому числі. Тому я вважаю, що за Україною дуже світле майбутнє. Якщо об'єднатися як організації, як інституції, то можна робити диво", — резюмував Давід Івадра Сурешвар.

Читайте також: Композитор із Тегерана обрав своїм домом Київ: історія Хосейна Мірзаголі