Головна
Публікації
Україна
Здоров'я
Втеча від війни та боротьба за нове життя: історія відродження Олени Червоненко з Бахмута

Втеча від війни та боротьба за нове життя: історія відродження Олени Червоненко з Бахмута

25 Січня / 2026

Джерело: Телеканал “Дім”

Війна увійшла в життя Олени Червоненко задовго до повномасштабного вторгнення. Вона родом з Бахмута — міста, яке роками жило поруч із небезпекою. Але 24 лютого 2022 року остаточно розділило її життя на "до" і "після". Разом з дочкою Олена була змушена покинути рідний дім і вирушити в невідомість. Зараз вони живуть у Києві і намагаються почати все з нуля. Олена мріє про самореалізацію, але поки працює у взуттєвому магазині, щоб забезпечити базові потреби сім'ї.

Фахівці проєкту "Відроджені" допомогли Олені пережити свій біль, відпустити агресію, налагодити контакт із дочкою і зважитися спробувати себе в новій сфері.

Ведуча — психологиня Світлана Лузіна.

Олена

47-річна Олена Червоненко жила в Бахмуті Донецької області, тому знає, що таке війна, ще з 2014 року.

"Бахмут межував із зоною проведення Антитерористичної операції (АТО). З 2014 року ми всі це відчували. Але у грудні 2021 року настало затишшя і нічого не віщувало біди. А через два місяці, вранці 24 лютого, мені зателефонувала мама і сказала, що почалася війна. І я вже чітко чула, як стріляють, артилерія працювала вже на повну силу. Для мене це був шок", — згадує жінка.

Олена з дочкою ховалася від російських ракет у підвальному приміщенні своєї багатоповерхівки. Сім'я прийняла рішення виїжджати з міста, і 3 квітня вони вирушили в нікуди. У Олени не було родичів в інших регіонах України, під час евакуації вона просто шукала в інтернеті, де можна найняти квартиру. В Івано-Франківську переночували, і тут знайшовся будинок в місті Винники під Львовом. Тут вони прожили найважчі в емоційному плані свої два роки, поки не поїхали до Києва погостювати до друзів.

"Коли ми тільки заїхали до Києва, моє перше враження було, що це моє. Це було для мене такою силою, таким світлом, такими можливостями, що я сказала: хочу жити тут. Я взяла кредит, щоб переїхати. І з травня ми вже живемо в Києві", — розповіла Олена.

У Бахмуті жінка 25 років пропрацювала слідчою, дослужилася до начальниці кримінальної поліції у справах неповнолітніх, а потім вийшла на пенсію. У Києві Олена захотіла реалізуватися в новому напрямку. Її мрія — освоїти роботу в SMM (Social Media Marketing, маркетинг у соціальних мережах). Але для цього потрібно закінчити як мінімум курси, а вони платні. Тому поки жінка працює продавчинею у магазині взуття.

"Робота в магазині для мене важка фізично. Тому що це 11 годин на ногах, це постійне тягання коробок. Фізично вже хочеться чогось спокійнішого, можливо, посади адміністраторки. Крім того, у Бахмуті я працювала 24/7 і дуже мало приділяла уваги своїм дітям. Дуже. А дочка у мене підліток, тому хочу їй приділяти уваги якомога більше", — зазначила героїня проєкту.

Ефективно рухатися далі Олені заважають постійні думки про минуле, страхи і невпевненість. Зараз її рідний Бахмут окупований і повністю зруйнований. У душі залишається багато непрожитого болю, оскільки психіка людини влаштована так, що непережиті емоції не зникають, вони ніби капсулюються в нашому тілі, в нашій підсвідомості. І коли ми говоримо "пережити", це означає зустрітися з цими емоціями, не уникати їх, відчути весь біль, смуток, страх, злість — всі емоції, які можуть виникнути. Але переживати їх дуже важливо зі спеціалістом. У цьому Олені допомогла психологиня Світлана Лузіна.

Повернення в минуле

На початку терапії психологиня вирішила штучно повернути Олену в Бахмут. Зорова пам'ять для такого завдання є найбільш ефективною, тому Світлана Лузіна використовувала фотографії рідного міста Олени. Це дасть бахмутчанці можливість подивитися болю в обличчя, і тільки тоді цей біль перестане нею керувати.

Олені належало зустрітися із фотографіями свого рідного Бахмута, який зараз не просто окупований росіянами, але і повністю зруйнований.

На першій світлині — стела на в'їзді в Бахмут.

"Перша фотографія — це був біль. Коли я жила в Бахмуті, стела не була постійно у мене перед очима. Але коли ми виїжджали, я обернулася, і вона стала останнім, що я бачила", — поділилася Олена.

Далі були фотографії набережної, де Олена любила відпочивати з дочкою. Будинок культури, в якому її дочка відвідувала гуртки.

"Я відчула те минуле, таке тепле. У мене душа розривалася від того, що я бачу те, що вже ніколи не побачу", — поділилася вона.

А потім були фотографії міста вже під час війни. Палаючий будинок у районі "Літак" з муралом, на якому батько на плечах тримає сина з іграшковим літачком. Але з 2022 року місто бомбила вже справжня російська авіація. До кінця травня 2023 року район "Літак" залишався одним з останніх рубежів оборони ЗСУ перед повним переходом міста під контроль окупантів.

Нерозірваний снаряд біля будівлі міської ради, яку бахмутчани називали "Білим домом". На цій площі до початку великої війни часто виступала дочка Олени у складі хореографічного ансамблю. А сьогодні будівлі міської ради вже немає — окупанти підірвали її.

Руїни будівель на тлі міського парку із залишками колеса огляду. У мирний час Олена з родиною часто відпочивала тут.

"Ці фотографії дуже рефлексували в мені. Емоції, почуття розпалювалися. Це було тригером для мене. Вони викликали різні емоції — від болю за минуле, до якого я вже не зможу повернутися, до агресії, ненависті. Фото виштовхнули з мене те, що сиділо в душі грудкою — страх, біль. І лилися сльози. Я плакала і не могла зупинитися. Це було настільки боляче. Я не очікувала такого від себе. Зруйноване, просто зруйноване життя — життя міста, життя наших людей", — поділилася відчуттями Олена.

Остання фотографія викликала у бахмутчанки найсильніші емоції. Це був її будинок, у мирний час, до війни... Олена навіть показала вікна своєї квартири на дев'ятому поверсі.

"Я дуже скучила за своїм будинком. У моїй квартирі була дуже велика, красива кухня, це було моє святе місце. Ми жили в цьому будинку і потихеньку наживали наші мільйони дрібниць, спогадів. Коли я побачила свій будинок сьогодні на фотографії, то, крім болю, у мене виникло дуже велике бажання створити таке ж гніздечко тут, у Києві. Після сліз — відчуття початку відродження", — прокоментувала вона.

Вистріляти агресію

Будь-який біль не зникає сам по собі. Він шукає вихід. І ним часто стає агресія, лють або гнів. Саме ці емоції відчувала Олена під час перегляду фотографій рідного міста. Тому зараз дуже важливо дати безпечний простір для їх вивільнення. Для цього психологиня запропонувала героїні відвідати тир.

Після виходу на пенсію з поліції Олена не тримала в руках зброю кілька років. Тому перший постріл був невпевненим, але щоразу впевненість поверталася, і їй ставало легше, агресія зникала.

Триптих

Світлана Лузіна запропонувала Олені арттерапевтичну вправу "Триптих". Ця техніка спрямована на усвідомлення життєвого шляху, аналіз минулого, сьогодення і планування майбутнього через малюнок.

Аркуш паперу потрібно розділити на три частини, які символізують відповідно минуле, сьогодення і майбутнє людини. У кожній частині потрібно намалювати малюнок на свій розсуд.

У частині "Минуле" Олена зобразила дерево і квіти, які для неї символізують її сім'ю.

У частині "Сьогодення" вона намалювала дівчину-весну і серце. Олена пояснила, що це про те, що її серце зараз наповнене, наповнене цілями, надіями і мріями.

Остання частина стосувалася майбутнього, надій. Тут був зображений бутон троянди. Важливо, що шипи квітки були не гострі. Це був символ відродження, нового, прекрасного, тобто це відображення самої Олени, яка повинна розквітнути в нових умовах життя.

"Троянду зобразила на тлі гір. Це, мабуть, про те, що немає меж, я можу досягти будь-яких висот. Це теж як виклик, який я можу подолати", — пояснила героїня.

Йога-терапія

Почуття дому — це не завжди про адресу. Його також формують оточуючі, спільні заняття і загалом ритм життя.

З огляду на те що Олена, як вона сама зауважила, концентрується тільки на базових потребах, навряд чи вона встигла у Києві сформувати своє коло спілкування. Тому психологиня запросила Олену на групове заняття йогою в жіночу спільноту Woven Gravity, з урахуванням того, що жінка займалася йогою в Бахмуті.

Після заняття була чайна церемонія, під час якої Олена познайомилася із дівчатами з групи, серед них теж були переселенки.

"Поруч з дівчатами я відчула себе класно. І я побачила, що у кожної є якийсь біль, але вони сильні, і вони це подолали. І я так зможу. Це був класний процес. Щобільше, я продовжу з ними спілкуватися, буду відвідувати їхні заходи, яких крім йоги у них безліч", — зазначила героїня проєкту.

Крок до нової професії

Олена мріє про нову професію. У цьому їй можуть допомогти в Державній службі зайнятості, де переселенці можуть отримати ваучер на безкоштовне навчання. Це можливість опанувати одну зі 155 професій. Олена мріє про SMM, тому це може бути діджитал-маркетинг, електронна комерція, медіакомунікація і соціальні мережі.

Ваучер — це документ, який дає можливість укласти договір з навчальним закладом, курсами на суму до 33 тисяч гривень від держави. Дізнатися деталі програми та подати онлайн-заявку на отримання ваучера можна на сайті Державної служби зайнятості в розділі "Ваучер на навчання".

Але поки триватиме навчання, Олені потрібно десь працювати. Жінці вже фізично важко працювати у взуттєвому магазині, тому Світлана Лузіна знайшла для неї вакансію адміністраторки фітнес-центру. Героїня проєкту пройшла співбесіду, ознайомилася з роботою закладу, а також пройшла первинне стажування.

"Мені все сподобалося. Світле приміщення. Керівниця дуже привітна, така світла, з посмішкою. Що стосується організаційних питань, комп'ютерних програм, то виявилося, що це дуже легко. І я вважаю, що зможу це освоїти дуже швидко. Мені це сподобалося. Але проблема з локацією. Я живу на Позняках. І якби це був мир, а не воєнний стан, то проблем добиратися не було б. Але зараз, якщо повітряна тривога, то дістатися набагато складніше. Тому я буду думати. Але все одно, класна пропозиція, дуже цікавий досвід", — сказала Олена.

Сімейні традиції

Крім роботи, є ще одне прохання, яке Олена озвучила під час першої зустрічі. Вона зізналася, що хоче проводити більше часу зі своєю дочкою. Тому наступна зустріч у парку не тільки з Оленою, але і з її дочкою Настею. Під час спілкування з'ясувалася головна проблема: щоб вижити у Києві, Олена постійно працює, і не вистачає часу на активний відпочинок з дочкою.

"У мене сучасна мама. Ми майже не сваримося, тому що розуміємо одна одну і легко вирішуємо якісь непорозуміння. Але іноді через роботу мами мені її не вистачає. Мені б хотілося більше часу проводити з нею, ходити, як раніше, гуляти. Коли ми приїхали до Києва, ми разом не особливо гуляли. Ми просто були в одному будинку і все. А мені б хотілося вийти, посидіти десь на природі, організувати якийсь пікнік", — поділилася Настя.

Психологиня запропонувала Олені побачити себе не тільки в ролі працівниці або жінки, яка долає виклики життя, а в ролі мами. Світлана Лузіна порекомендувала почати створювати сімейні традиції з пікніка і підготувала для цього все необхідне.

"Під час пікніка я побачила маму якоюсь вільною. У неї не було думок про роботу, про якісь проблеми. Ми були разом, одна для одної. Якось забулося про все, і ми просто знову були разом, як раніше. Ми згадували наші постійні пікніки, посиденьки під час мирного життя в Бахмуті, взагалі згадували наше те життя", — поділилася Настя.

Мама і дочка склали перелік заходів, які вони відвідають разом.

"Боже, як хочеться встигнути. Мені навіть здається, що ми забули, як це — відпочивати разом. Так, бути разом в одній кімнаті — це не те саме, що разом проводити час. Вона моя маленька дитина. Потрібно не втрачати час і бути разом з нашими дітьми. Ми домовилися постійно разом гуляти, ходити кудись", — додала Олена.

Справжній зв'язок між мамою і дитиною формується не тільки під час спілкування, але і в враженнях. Тому сьогодні день Олени і Насті завершився активною прогулянкою на велосипедах.

"Я вже забула, коли я каталася на велосипеді. Це було дуже класно. Це такі відчуття. І головне, що ми були разом з дочкою", — підсумувала прогулянку Олена.

Закріплення змін

Олена наголосила, що завдяки участі в проєкті "Відроджені" вона зрозуміла, що потрібно вилазити зі свого кокона, не бути постійною "потерпілою", потрібно продовжувати просто жити.

На роботу у фітнес-центрі жінка не погодилася, тому що дорога до нього займає дуже багато часу. Проте Олена змінила місце і зараз працює консультантом у мережі з продажу косметики.

Після проєкту у героїні з'явилися більші цілі. Вона вступила до магістратури Київського національного торгово-економічного університету, на факультет бренд-маркетингу.

"Для мене це майбутнє. Зараз я це бачу. Я помітила за собою, що своє життя в Києві почала налагоджувати не тільки морально, але й матеріально. Я вже як квочка, як вдома в Бахмуті — там прикупила якусь каструльку, прикупила якісь кухонні дрібниці. Це для мене дуже важливо. Зараз я набагато більше часу приділяю дочці. Якісь мрійливі, жіночі розмови, якісь б'юті-процедурки, маски для обличчя тощо. Дуже багато разом готуємо, гуляємо. Я давно обіцяла Насті сходити на ковзанку. І ми сходили нарешті. Це було класно, це були такі емоції, справжні. Це просто щастя для нас двох. Діти так швидко ростуть. Тому зараз я ціную з нею кожну мить, кожен день. Це наш день", — резюмувала Олена Червоненко.