Вона була очима Папи Франциска в Україні: історія іспанської монахині-волонтерки Люсії Карам

Монахиня Домініканського ордену і волонтерка Люсія Карам керує благодійним фондом і допомагає українцям. Ще у 2015 році вона прийняла перших біженців з Бахмута. А після початку повномасштабного вторгнення врятувала, вивезла і підтримала понад 4 тис. українців. Вона каже, що найбільше її вразила поїздка до Бучі в перші місяці після звільнення міста. Особливо зустріч із жінкою, яка розповіла, що на її очах вбили сина і зґвалтували дочку.

Про співпрацю з прикордонниками, зв'язки з Папою Франциском і виклики волонтерства Люсія Карам розповіла в проєкті "Небайдужі" на телеканалі "Дім".

Приймає українців з 2015 року

Монахиня-домініканка Люсія Карам служить при монастирі Святої Клари в Манресі (Іспанія), заснованому на початку XIII століття. Жінка в монастирі — з 18 років, зараз їй майже 59.

Також Люсія керує благодійним фондом при монастирі, який допомагає українцям з початку російського вторгнення 2014 року: реалізує проєкти в Манресі, Каталонії, а після повномасштабної війни — і в самій Україні.

"У нас є банк продуктів, ми надаємо житло біженцям. Намагаємося бути поруч з тими, хто найбільше цього потребує", — зазначила волонтерка.

У 2015 році фонд відкрив прихисток для бездомних, і тоді до них приїхала подружня пара з Бахмута.

"Вони втекли від обстрілів. Колишні лікарі, познайомилися під час служби ще в той час в радянській армії. Жінка сама з Росії, а чоловік — з України. Вони боялися переслідувань з боку росіян. Дуже боялися. І були вже не молоді", — розповіла Люсія.

Через кілька днів приїхала і ще одна пара з маленькою дочкою. Також через війну, про яку тоді не говорили. Це були перші українські біженці, яких прийняли в прихистку. І тоді Люсія усвідомила ситуацію в Україні.

"Але три роки у цих людей не було офіційного статусу, бо уряд Іспанії, як і вся Європа, не визнавав війну в Україні", — додала вона.

Українців масово почали приймати на базі монастиря після початку повномасштабної війни. Люсія Карам їздила в Україну і багатьох вивозила сама. Всього вивезли, прийняли і допомогли інтегруватися 4 тисячам українців.

Починаючи з березня 2022 року, Люсія спочатку їздила на кордон з Україною, там забирала людей і відвозила до прихистку на базі монастиря. Перша поїздка була 6 березня 2022 року, тоді волонтерка у своєму фургоні везла шістьох українців: жінку з дітьми та жінку з сином з Харкова. Це були перші біженці, яких прийняв фонд Люсії після початку великої війни.

З кінця березня монахиня почала їздити і в саму Україну — привозила гуманітарну допомогу і евакуювала українців до Іспанії.

У цьому приміщенні монастиря зазвичай проводять конференції. Але зараз тут пакують одяг і взуття для українських дітей, надані іспанськими фабриками. Все нове, брендове. Також українські діти отримають косметичку з засобами гігієни. Волонтерам потрібно підготувати 377 пакетів плюс 20 для супроводу. Крім того, для дітей закупили 300 валіз.

"Минулого року ми вже таке робили. Це недешево. Цього року також отримали допомогу від багатьох компаній. Нам дають не залишки, а дуже якісні речі", — наголосила Люсія.

Також українських дітей приймають в Іспанії. Для них розроблена програма відпочинку: поїздка в парк розваг "Порт Авентура", в музеї Барселони, в храм Святого Сімейства (Саграда Фамілія) та інші цікаві місця Іспанії.

"Ми знайшли компанії, які оплачують страхування. Це не дуже дорого. Автобус, який забирає дітей з різних міст України, обійшовся в 20 тисяч євро", — розповіла волонтерка.

На столі Люсії лежить карта України, за нею монахині-волонтерки відстежують, звідки їхні знайомі українці — ті, хто раніше приїжджав, і ті, хто приїжджає зараз.

"Вони всі з різних регіонів і міст. І коли ми молимося, то уявляємо, де ці місця", — пояснила Люсія.

На жаль, в Іспанії вже є поховання українців.

"Ми привезли багато хворих на онкологічні захворювання. Через відсутність лікування деякі приїхали сюди і вже тут померли. Ми провели обряд поховання", — з болем сказала волонтерка.

Жахи війни

Люсія побувала в багатьох місцях України — в Бучі, Харкові, Одесі, Чернігові, біля кордону з Білоруссю недалеко від Чорнобиля, в Києві, Полтаві та багатьох інших містах і селах.

Найбільше волонтерку вразила і змусила усвідомити ситуацію в Україні поїздка в Бучу в перші місяці повномасштабної війни. Особливо зустріч з жінкою, яка розповіла, що на її очах вбили сина і зґвалтували дочку.

"Кожен раз, дивлячись на дочку, вона хоче померти. Від спогадів про пережите. Але розуміє, що повинна жити, заради неї. Вона розповіла, що вийшла на вулицю покликати на допомогу, а там все усипано тілами сусідів. Росіяни тим часом стріляли і пили, святкуючи кожний новий розстріл. Це жахлива трагедія", — зазначила Люсія.

Також дуже вразила поїздка до Харкова і області.

"Ми були дуже близько до кордону з Росією. І одного разу, коли виїжджали, отримали повідомлення від мера, що недалеко від місця нашого перебування атакує ворог. В Україні, навіть коли звучать сирени і поруч лунають вибухи, я не боюся. Просто переживання від побаченого настільки великі, що для страху не залишилося місця", — наголосила волонтерка.

У Харкові Люсія побачила атаковану автобусну зупинку, після чого відразу звернулася до мерії Барселони. І там їй виділили 12 автобусів, які волонтерка привезла до України.

Допомога пораненим

Допомога пораненим українським військовим — ще один потужний напрямок діяльності фонду Люсії.

Наприкінці березня 2022 року, коли Люсія вперше поїхала до України, вона привезла кілька швидких для львівського госпіталю. Там вона познайомилася з першими пораненими і шістьох з них вивезла на лікування до Іспанії.

За цей час фонд Люсії допоміг привезти до Іспанії вже понад 90 поранених українських військовослужбовців.

Також монахиня привозила допомогу до лікарні Прикордонної служби в Одесі, де проходять реабілітацію поранені.

"Ми часто говоримо про важливість емпатії, про те, щоб поставити себе на місце іншого, відчути. Але лікарі з передової кажуть: не можна пропускати все через себе. Це все на потім. Ти повинен рятувати життя, робити те, що повинен. А якщо думати, можна з'їхати з глузду. Тому нашим пріоритетом стало відновлення поранених", — розповіла вона.

Зараз фонд Люсії починає привозити до України дефібрилятори — пристрої, які "перезавантажують" серце, подаючи короткий електричний розряд.

"Ми вже привезли до України понад 150 машин швидкої допомоги. Багато пікапів. Пожертвували польовий госпіталь — його допоміг оплатити Папа Франциск. Також ми розгорнули польовий госпіталь в Очакові. Наш вибір — допомагати пораненим і доставляти гуманітарну допомогу, переважно для медичних потреб", — зазначила Люсія.

Знайомство з представниками Прикордонної служби України волонтерка називає дуже важливим моментом.

"Коли ми приїжджаємо до України, вони зустрічають нас, супроводжують і забезпечують контроль розподілу допомоги, яку ми привозимо. Тож ми вирішили зосередитися на співпраці з Прикордонною службою, це гарантувало нам прозорість діяльностізлякалася", — пояснила вона.

Люсія вкотре розглядає подарунок від Прикордонної служби України — календар із фотографіями прикордонників, які перенесли ампутацію.

"Поранені прикордонники. Їхня жага одужання вражає. Це нас також надихає", — сказала вона.

У різних частинах будівлі фонду Люсії висять картини, що нагадують про війну і життя в Україні. Вона зазначає — це приклад боротьби.

"Коли я запитую солдатів, що б вони сказали європейській молоді, ті відповідають: цінуйте свою свободу, бо коли її втратите, повернути буде дуже важко", — акцентувала волонтерка.

Спогади про Папу Франциска

Люсія наголошує, що Україна захищає кордони Європи, демократичні цінності, і світ повинен чітко розуміти, хто є загарбником.

"Україна має право захищатися і має право на допомогу. Європа зобов'язана їй допомагати. І світ зобов'язаний їй допомагати. Однак, на жаль, реальність така, що для деяких політиків це не війна, а бізнес. Від цього дуже сумно і боляче", — сказала вона.

Монахиня каже, що найбільше їй і багатьом іншим допомагав триматися і працювати далі Папа Римський Франциск, який пішов з життя 21 квітня 2025 року.

"Він завжди підтримував український народ і просив нас не покидати Україну до перемоги. З початку війни кожні місяць-два я відвідувала Папу Франциска. Він хотів, щоб я була його очима в Україні, тримала в курсі подій. Під час останніх двох моїх візитів Папа вже був хворий, і я відчувала себе трохи сиротою", — поділилася вона.

Папа Франциск був її найбільшою підтримкою. На кожній зустрічі він передавав через Люсію чотки для поранених українців, які дуже цінували такий подарунок.

"А я привозила Папі багато подарунків від українців — від одеситів, киян, Прикордонної служби, сімей. Кожного разу, повертаючись з України, я готувала для Папи альбоми з фотографіями поранених, розповідала їхні історії. Це дозволяло Папі щотижня говорити у своїх промовах про замучену Україну. Він дуже уважно все відстежував. Папа Франциск просив мене не зупинятися і дуже мене підтримував", — зазначила монахиня.

Люсія неодноразово організовувала відеоконференції з Папою і своїми українськими друзями, які мали можливість самі розповісти йому про пережите.

"Деякі українські єпископи і люди взагалі говорили, що Папа повинен був більш жорстко засуджувати Росію. На це Папа відповідав, що розуміє їх, вони страждають від несправедливої війни. У той же час він діяв. Папські посередники вели переговори про обмін полоненими та повернення дітей в Україну. Якби Ватикан пішов у відкриту атаку, всі двері для нього закрилися б. У цьому вся причина", — пояснила Люсія.

Вона зазначила, що Путін все одно не пробачив Папі, що той двічі на тиждень — у неділю та середу — у своїх промовах говорив про замучену Україну.

"Навіть за день до смерті він згадував не Росію, а саме страждаючу Україну. А якщо є мученики, то хтось їх мучить", — сказала монахиня.

У понтифіка був жорсткий конфлікт з російським патріархом Кирилом. Папа називав останнього "вівтарним хлопчиком Путіна". Наголошував, що патріарх, як пастир церкви, повинен виступати за мир і повагу, а не підбурювати до війни.

"Якось Папа зізнався мені, що для нього пріоритет — повернення українських дітей, вивезених до Росії. Коли ми цікавилися, що буде з цими дітьми, з Росії відповідали, що дітей готуватимуть для служби в російській армії. Путін намагався це приховати, навіть призначив уповноважену з питань дітей [Марію Львов-Бєлову], яка є прикриттям всієї тієї гнилі, що вони роблять. Є чорний ринок органів, є торгівля дітьми. Це великий гріх. Вважаю, що за це і видали міжнародний ордер на арешт Путіна. Він — вбивця і геноцидник", — наголосила Люсія Карам.

Президент України Володимир Зеленський подякував Папі Римському за його допомогу в обміні полоненими. Цю місію понтифік доручив кардиналу Маттео Дзуппі, голові Італійської єпископської конференції. Він бере участь у комісіях з посередництва у поверненні дітей та обміні полоненими.

"Я просила Папу допомогти відкрити лікарню для реабілітації поранених українців. І Папа погодився. І їх сьогодні величезна кількість", — повідомила Люсія.

Вона впевнена, що зараз, після смерті, Папа Франциск підтримує всіх з небес. І наголошує, що не відмовиться від підтримки України, оскільки пообіцяла Папі, що буде працювати до перемоги.

"На жаль, кінця війни ще не видно. Поки що. І це мене глибоко засмучує. Мене дуже деморалізувала відповідь 11-річного Максима. Я у нього запитала, якою він бачить Україну через 5 років. І він мені сказав: "Якби нашим сусідом була не Росія, я б вірив у наше хороше майбутнє. Ми могли б грати, рости та вчитися. Але з таким сусідом, як у нас, думаю, вони ніколи не залишать нас у спокої". А дитині всього 11 років. Маленька дитина, а вже добре розуміє, хто насправді її сусід. Але я вірю в стійкість і силу України. Що вона стане частиною Європи, вступить до НАТО — і це зміцнить нас усіх", — резюмувала Люсія Карам.

Попередні випуски проєкту "Небайдужі":

• Годують обідами, доставляють дрони та евакуюють українців: історія нідерландських волонтерів Френкі та Куена
• Залишив комфортне життя в Італії заради допомоги Україні: історія волонтера Андреа Капелетті
• Був в Україні понад 300 разів: історія британського волонтера Джонатана Вітакера
• Росія викрала понад 22 тисячі українських дітей: як бельгійка Бріджит Вільпутт бореться за їх повернення
• У Словаччині символом протестів проти РФ став український трактор: історія волонтера Маріана Кулича