Був в Україні понад 300 разів: історія британського волонтера Джонатана Вітакера

Джонатан Вітакер — не українець за паспортом, але українець у серці. Джонатан — волонтер з Великої Британії, який уже багато років допомагає Україні. Його волонтерський шлях почався ще у 2014-му, а з початком повномасштабної війни перетворився на справжню місію. Джонатан створив благодійну організацію, яка щодня працює на перемогу України: підтримує військових, забезпечує гуманітарну допомогу, допомагає тим, хто цього потребує найбільше. Чому він це робить, що мотивує іноземця боротися за свободу України Джонатан Вітакер розповів у проєкті "Небайдужі" телеканалу "Дім".

Початок російського вторгнення

Уперше Джонатан Вітакер приїхав до України 20 років тому у справах. Згодом у нього з'явилися тут друзі, британець закохався в країну і почав приїжджати майже щомісяця. За 20 років Джонатан був в Україні понад 300 разів.

"Для мене це другий дім. Коли ти приїжджаєш сюди, вже не можеш не повертатися. Це як магніт. Люди тут відкриті, щирі. Мені подобається відкривати для себе іншу культуру. Україна дуже відрізняється від Європи, хоча вже менше — відстань між нами скоротилася. В України є майбутнє, вона помітно змінюється", — зазначає він.

Для Джонатана все почалося з Майдану. На початку 2014 року він з друзями приїхав до Києва, і вони побачили, як розстрілюють людей.

"Майданівці намагалися вистояти. Місяцями під дощем, у холод боролися за свою свободу. Для мене це був початок війни", — говорить британець.

А далі — Донбас, Крим...

"Ось тоді все і почалося по-справжньому. Я був шокований. У той час за межами України майже ніхто не розумів, яку небезпеку становить Росія, яке вона велике зло. Тоді образ Росії на Заході був іншим. Здавалося, що з нею можна домовитися. І я теж був наївним. Але війна розплющила мені очі. Це справжні покидьки. Їм немає місця в цьому світі", — наголошує Джонатан.

Після 2014 року він продовжив приїжджати до України — по 10-15 разів на рік. У той період Джонатан називав себе "моральним волонтером" — постійно писав у соцмережах про звірство росіян, потрохи з друзями допомагав, збирав гроші.

Повномасштабна війна

Але справжнє волонтерство Джонатана почалося з першого дня повномасштабної війни — 24 лютого 2022 року. Він відразу приїхав до України, привіз медикаменти. За два тижні повернувся знову — з бронежилетами, ліками.

"Ми створили благодійний фонд у моєму місті Галіфакс. Відкрили великий склад. Набивали вантажівки, буси, легкові авто усім, що можна було відправити до України — генератори, спальники, медичні набори, військове спорядження…", — згадує британець.

Тоді Джонатан з друзями відправив 20-30 повних вантажівок допомоги. І сам почав їздити. Відтоді приїжджає в Україну щомісяця впродовж уже понад трьох років.

Джонатан багато разів був у Харкові, Сумах, Чернігові, на Донеччині — у Покровську, Мирнограді, Краматорську.

Одного разу в Сумській області він із другом проходив блокпост, проїзд був тільки для військових, але у волонтерів були необхідні документи. Під'їжджаючи до блокпоста, автівка Джонатана майже наїхала на міни на дорозі, які він не помітив.

"Ми вилізли з машини, і тут до нас біжить чоловік з автоматом, з "калашом" і кричить: "Руки вгору! На землю!". Я падаю, кажу: "Я з Англії, з Манчестера". Він: "Покажи документи". Я: "Документи в машині, серйозно, я з Англії". Він: "Я тобі не вірю". Потім пішов до машини, знайшов документи і вже тисне руку: "Вибач, я люблю Англію, я люблю Манчестер. Ти — мій друг, чогось хочеш?", — згадує Джонатан.

Такі ситуації траплялися не раз. Якось він приїхав в пункт призначення, туди нещодавно влучила ракета, загинули люди. Але волонтери, які приїхали раніше Джонатан, вижили, бо встигли вийти з офісу.

"Не скажу, що було страшно, ти на адреналіні. Коли відпускає, ти пригнічений, тобі погано. Але з часом загартовуєшся", — ділиться Джонатан.

Автівки для фронту

Джонатан особисто привіз в Україну понад 30 авто, а загалом його благодійна організація передала українським військовим понад 100 машин.

"Але це крапля в морі. Уявіть, я привіз 30, а на фронті нищиться до 100 машин щодня. Потрібно щонайменше тисяча таких людей, як я. Щиро кажучи, це дуже важко. Дуже ускладнює процес європейська бюрократія. Та позаду вже три роки, а ми не зупиняємось, працюємо", — зазначає він.

До справи Джонатана долучилися родина, друзі, спонсори, різні компанії. Спочатку вони зібрали 500-600 тисяч доларів та купували машини гарної якості. Але на фронті в Україні щодня нищаться близько сотні автівок. Щоб збільшити об'єм допомоги, волонтери почали купувати продержані автомобілі та ремонтувати їх.

"Ми ремонтуємо машини вдома, щоб вони доїхали до України, а вже в Україні йде повне техобслуговування, заміна масла, фільтрів, підвісок, гальм, коліс, шин — усього. Після цього заварюють дірки, фарбують, тобто повністю приводять машину до ладу. В Україні є дуже круті інженери, механіки, фахівці", — розповідає Джонатан.

Ось цей Ford Ranger 2009 року випуску дістався волонтерам у нормальному стані. Коштує приблизно 3,5 тисячі доларів. Гарна гума, нормальні гальма. Трохи потрібно підрихтувати кузов. Машину "підлатають" у Луцьку, де британцю допомагають гарні автомеханіки.

З українськими структурами Джонатан перетинається тільки з організаційних питань.

"Коли ми приїжджаємо, нам видають документи волонтера, допомагають пройти кордон, для цього є окремі смуги. Тобто намагаються полегшити нам життя. У чиновників свої справи, вони зайняті, але нам вдячні. Ми отримуємо подяки, медалі. Але уряд, звісно, зосереджений на війні. Звісно, зустрічаємося з військовими, які нам також дуже вдячні", — говорить волонтер.

Найцінніша для Джонатана медаль — від колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Допомога надається прозоро, є всі необхідні документи.

"Коли ми щось передаємо, складається список, усе підписується, ставляться печатки, записуються паспортні дані. Це потрібно, щоб боротися з корупцією, принаймні зменшити її. Усе отримане від волонтерів з-за кордону фіксується і зберігається. Тож не думайте, коли ви видаєте щось до України, воно просто зникає, і ви нічого не контролюєте. Усе задокументовано", — наголошує Джонатан.

Україна поглядом британців

Підтримка України у Великій Британії велика. Так, за три роки дійсно частина людей втомилися від війни, стали менш залученими. Але це не означає, що вони нічого не роблять, не люблять Україну, акцентує Джонатан.

"Просто всім важко. Світ за останні 10 років пережив надзвичайно важкі часи. Був ковід, економічні кризи. А потім війна. Ціни зросли і в Європі, і в Україні. Люди просто не мають грошей", — додає він.

Плюс російська пропаганда працює дуже сильно в Європі, у Великій Британії.

"Часом людям простіше заплющити очі, бо пропаганда каже: ваші гроші крадуть, хтось купує яхти. От я їжджу до України, але яхт не бачу, я бачу тільки смерть. Російська пропаганда всюди. Щоразу, коли читаєш новини в Instagram, Facebook, споживаєш пропаганду. Росіяни витрачають мільярди на просування своєї брехні. Але більшість людей усе ж бачать правду. У Британії заблокували канали типу Russia Today та інші пропагандистські платформи. Але вони не зупиняться, доки ми їх не переможемо", — наголошує Джонатан.

Мовне питання

Джонатан Вітакер знає російську вже понад 20 років, доволі непогано говорить. Але наразі переходить на українську.

"Мені російська знадобилася, бо я часто бував у Києві, а Київ раніше говорив переважно російською. Тоді Україна ще тільки починала по-справжньому віддалятися від Росії. Коли я приїхав вперше, на телебаченні переважала російська", — пояснює волонтер.

Він зазначає, що Україна ще молода держава, ще розвивається.

"Україна мені нагадує підлітка 15-17 років, що намагається стати повністю незалежним, тільки починає доросле життя. І дуже скоро Україна стане дорослою країною, частиною Європейського Союзу. Їй просто необхідно допомогти, але на це потрібен час", — продовжує Джонатан.

Мовна ситуація в Україні суттєво змінилася, особливо після 2022 року.

"Я теж починаю розуміти українську, і це добре. Для мене знати кілька мов — це добре. Українська схожа на польську, російська — більше на болгарську", — говорить британець.

Джонатан вважає, що річ не в мові, а в тому, як її використовують.

"Не варто забувати про волонтерів із Грузії, Казахстану, Білорусі. Якби не російська, з ними було б складно спілкуватися. Проблема не в самій мові, проблема в тому, що нею поширюють пропаганду. Головне — не відштовхувати людей, не таврувати їх як чужих. Ось половина українських військових — російськомовні", — пояснив він свою позицію.

Росія використовує мову як інструмент впливу, тому головне — зупинити пропаганду.

"На мене пропаганда не діє, я мислю ширше, не шаблонно. Головне — не вірити всьому підряд, споживати збалансовані новини перевірених медіа. Росія використовує мову як інструмент впливу, тож треба просто мислити ширше", — радить волонтер.

Джонатан сподівається, що Україні вдасться повернутись до кордонів хоча б 2022 року.

"Можливо, будуть іноземні миротворці, як у Косово чи Сербії, які контролюватимуть лінію фронту. Але доведеться шукати компроміси. Звісно, це несправедливо стосовно загиблих. Проте угода не має бути капітуляцією. Головне — реальні гарантії безпеки, щоб це не повторилося. Подивіться на приклад Німеччини. Росія окупувала Східну Німеччину, але не назавжди, правда? А балтійські країни, вони теж були окуповані. Росія творить жахливі речі, але Путін — не вічний", — резюмує Джонатан Вітакер.

Попередні випуски проєкту "Небайдужі":

• Годують обідами, доставляють дрони та евакуюють українців: історія нідерландських волонтерів Френкі та Куена
• У Словаччині символом протестів проти РФ став український трактор: історія волонтера Маріана Кулича